22 січня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 372/3867/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1329/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2024 року, постановлену під головуванням судді Висоцької Г.В, у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, третя особа ОСОБА_5 про встановлення порядку користування нерухомим майном між співвласниками, -
17.08.2023 ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про встановлення порядку користування нерухомим майном між співвласниками (а.с. 1-4).
Звертаючись до суду з позовними вимогами, посилалась на ті підстави, що з 03 березня 1995 року до 01 липня 2014 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4
31 жовтня 1996 року рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №87/64 було передано відповідачу у приватну власність земельну ділянку площею 0,192 га в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку.
09 січня 1997 року на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №87/64 від 31 жовтня 1996 року відповідач отримав державний акт на право власності на землю серії КВ.
04 березня 2008 року рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №14/4 було вирішено видати їй свідоцтва про право власності на житловий будинок з допоміжними спорудами.
31 березня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №14/4 від 04 березня 2008 року вона отримала свідоцтво про праві власності на нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
Сімейне життя між подружжям не склалось і 01 липня 2014 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу колишнє подружжя проживало разом за місцем реєстрації.
Вказувала, що вони є співвласниками нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 .
З огляду на те, що вона має право власності на житловий будинок з допоміжним спорудами, а відповідач є власником земельної ділянки, на якій знаходиться її житловий будинок, просила суд:
- визнати спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частинах , по частки за кожним, житловий будинок з допоміжними спорудами та земельну ділянку загальною площею 0,192 га, кадастровий номер 3223155400:05:062:0022, за адресою: АДРЕСА_2 ;
- виділити ОСОБА_2 в натурі належну їй 1/2 частину житлового будинку та допоміжних споруд за адресою: АДРЕСА_2 , кімнати у житловому будинку загальною площею 104,1 м. кв., житловою площею 15,5 м. кв., а саме:1- веранду 6,8 м. кв.; 2 - коридор 15,0 м. кв.; 3-санвузол 9,4 м. кв.; 6 - кухню 12,7 м. кв.; 7- коридор 11,7 м. кв.; 10- житлову кімнату 15,5 м. кв.; 11 - комору 5,8 м. кв.; І-підвал 19,2 м.кв; ІІІ-сходи 8,0 м. кв; Сарай літера «Б1»; Сарай літера «Г1»; Сарай літера «Д1»; Навіс літера «Л1»; Вбиральню літера «М1»; Навіс літера «Н1»; №1- Огорожу; №2-Хвіртку; №4-Огорожу; №6-Вигрібну яму, вартістю 646 440 грн;
- виділити ОСОБА_4 в натурі належну йому 1/2 частину з житлового будинку та допоміжних споруд за адресою: АДРЕСА_2 , кімнати у житловому будинку загальною площею 96,1 м.кв., житловою площею 18,7 м.кв.,а саме: 4 - хол 13,3 м.кв.; 5 - коридор 11,0 м.кв.; 8 - житлову кімнату 18,7 м.кв.; 9-хол 25,3 м.кв; ІІ-Гараж 27,8 м.кв.; Теплицю літера «Ж1»; №1- Огорожу; №3-Ворота; №4-Огорожу; №5-Питний колодязь, вартістю 567 764 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різницю у вартості часток в розмірі 78 676 грн.
Виділити в натурі та визнати право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0959 га., з лівої частини ділянки загальною площею 0,192 га, кадастровий номер 3223155400:05:062:0022, за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з координатами поворотних точок відповідно до схеми поділу (а.с. 1-4).
25.01.2024 року до суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Кулініченко Г. надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:062:0168, площею 0,1239 га, та кадастровим номером 3223155400:05:062:0169, площею 0,0679 га, за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 16-17).
Заява обґрунтована тим, що 17.01.2024 року відповідач ОСОБА_4 розділив спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:062:0022 на дві земельні ділянки та зареєстрував за собою право власності. Відповідно до даного розподілу з'явились дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:062:0168 та 3223155400:05:062:0169.
Враховуючи предмет позову, з метою недопущення виникнення під час розгляду справи порушення прав та законних інтересів позивача, яка звернулась до суду з вказаним позовом, просив задовольнити заяву (16-17).
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2024 року заявузадоволено. Накладено арешт на земельні ділянки площею 0,0679 га з кадастровим номером 3223155400:05:062:0168 та площею 0,1239 га з кадастровим номером 3223155400:05:062:0169, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 25-27).
Не погодившись із ухвалою суду, 14 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу в частині накладення арешту на земельну ділянку загальною площею 0,1239 га з кадастровим номером 3223155400:05:062:0168, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - скасувати (а.с. 30-33).
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що ухвала в оскаржуваній частині постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, в ухвалі не враховано строк надання зустрічного забезпечення, що не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Вказував, що він не є учасником даної справи чи стороною, будь-яких спорів з позивачем чи з відповідачем не має, вказана земельна ділянка на день постановлення ухвали у власності сторін, між якими виник спір, не перебувала, не є предметом спору, не була предметом проведеної судом експертизи з приводу розподілу спільного майна подружжя, а тому не існує реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Постановивши оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки апелянта, йог обов'язки та інтереси.
Крім того, суд розглянув заяву, яка не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення (а.с. 30-33).
19 вересня 202 року до суду надійшли заперечення (відзив) на апеляційну скаргу від представника Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (а.с. 74-81).
25 вересня 2025 року до суду надійшло клопотання від адвоката Кулініченка Г.В., який в суді першої інстанції представляв інтереси позивача ОСОБА_2 про зупинення провадження по справі до залучення правонаступника ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підтвердження чого надано до суду свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 25-27, 86-87).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2024 року у справі (№ 372/3867/23). Зобов'язано Обухівську районну державну нотаріальну контору (за спливом шестимісячного терміну з дня смерті ОСОБА_2 ) надати належним чином засвідчену інформаційну довідку про склад спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) та завірені копії матеріалів спадкової справи (за наявності) (а.с. 103-105).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 , як правонаступника позивача ОСОБА_2 .
Поновлено провадження по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2024 року, постановлену під головуванням судді Висоцької Г.В, у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, третя особа ОСОБА_5 про встановлення порядку користування нерухомим майном між співвласниками.
Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні Київського апеляційного суду(вул. Солом'янська,2-А)на 22 січня 2026 року о 11 годині30 хвилин (а.с. 116-117).
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Ліндаєв О.С. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси.
Повідомлення позивача ОСОБА_3 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим, позивач ОСОБА_3 про розгляд справи апеляційним судом 22 січня 2026 року була сповіщена 01 грудня 2025 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС її представника - адвоката Кулініченка Г.В. із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Третя особа ОСОБА_5. про розгляд справи апеляційним судом 22 січня 2026 року був сповіщений 10 грудня 2025 року поштовим повідомленням про що є відмітка (трекінг-код) працівників пошти про вручення адресату поштового відправлення суду. Факт належного сповіщенняапелянта ОСОБА_1 підтвердив в суді його представник - адвокат Ліндаєв О.С. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання(а.с. 118-121, 185-190, 204).
19 січня 2026 року від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Кулініченка Г.В. надійшло клопотання в якому він зазначив, що ОСОБА_3 подала заяву про залишення позову без розгляду і така заява задоволена ухвалою районного суду від 16 грудня 2025 року, скасовано вжиті заходи забезпечення позову, тому. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а розгляд справи провести за його відсутністю (а.с. 191-193)
19 січня 2026 року третя особа ОСОБА_5 подав клопотання про оголошення перерви з проханням об'єднати в одному провадженні розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2024 року про забезпечення позову із поданою ОСОБА_5 апеляційною скаргою на ухвалу цього ж суду від 16 грудня 2025 року про залишення позову ОСОБА_3 без розгляду і скасування вжитих заходів забезпечення позову (а.с. 195-203).
22 січня 2026 року від відповідача ОСОБА_4 надійшла заява в якій він підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 (а.с. 194).
З огляду на положення ст.ст. 188, 367, 371, ч. 2 ст. 381 ЦПК України ухвалою (протокольною) Київського апеляційного суду в судовому засіданні відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про об'єднання розгляду апеляційної скаргиОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2024 року про забезпечення позову із поданою ОСОБА_5 апеляційною скаргою на ухвалу цього ж суду від 16 грудня 2025 року про залишення позову ОСОБА_3 без розгляду і скасування вжитих заходів забезпечення позову(а.с. 204).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
За роз'ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], № 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом встановлено, що предметом заявлених позовних вимог у цій справі є, в тому числі, земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:062:0022, за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 17.01.2024 року земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:062:0022 була поділена на дві окремих земельних ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:062:0168 та 3223155400:05:062:0169, право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с. 20-21, 22-23).
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 , особа, яка не була залучена до участі у даній справі, посилався на те, що він з 24 січня 2024 року є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:062:0168, на яку ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2024 року накладено арешт. На підтвердження викладеного, до апеляційної скарги долучено: копію Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, з якого вбачається, що 24.01.2024 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:062:0168 площею 0,1239 га (а.с. 34-35).
Отже, станом на момент подання заяви про забезпечення позову і на дату постановлення оскаржуваної ухвали відповідач ОСОБА_4 не був власником вищевказаного нерухомого майна, власником якого був ОСОБА_1 , який не був відповідачем у справі, тобто підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищезазначене нерухоме майно були відсутні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що висновки, викладені в ухвалі суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали повністю та постановлення нової.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому судом апеляційної інстанції відхилені.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2024 року - скасувати в частині накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1239 га з кадастровим номером 3223155400:05:062:0168, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . та постановити в цій частині нове судове рішення - відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 23 січня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов