Справа № 620/11947/25 Головуючий у І інстанції - Дубіна М.М.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
22 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного Управління ДПС у Чернігівській області, в якій просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 жовтня 2024 року за № 16079/ж/10/25-01-07-05-01, № 16078/ж/10/25-01-07-05-01, № 16077/ж/10/25-01-07-05-01.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року позовну заяву повернуто Позивачці.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що обставина не отримання спірних ППР (як і самого акта фактичної перевірки) унеможливила можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк для звернення з адміністративним позовом до суду.
Після отримання ППР та матеріалів перевірки (23.10.2025) ФОП ОСОБА_1 вчинила всі необхідні і можливі дії, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку.
Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву виходив з того, що оскільки доказів досудового оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень матеріали позову не містять, то до спірних правовідносин застосовується шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України.
З позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.10.2024 Позивачка звернулася до суду 31.10.2025, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
Суд вважав необґрунтованими посилання представника Позивача як на підставу поновлення строку звернення до суду на факт введення воєнного стану на території України, оскільки ним не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що існували будь-які непереборні та об'єктивні перешкоди або труднощі, які при цьому не залежали від волі Позивача та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання відповідного позову до адміністративного суду.
Той факт, що із адвокатським запитом в інтересах Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо надання інформації представник Позивачки звернулася до Головного управління ДПС у м. Києві у жовтні 2025 року не змінює часу, з якого Позивачка повинна була або могла дізнатись про порушення своїх прав.
Зазначена дата свідчить лише про час, коли Позивачка почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Таким чином, наведені Позивачкою доводи суд визнав неповноважними для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Отже, право звернення до суду є невід'ємним особистим правом особи, чи правом суб'єкта владних повноважень, яке реалізовується в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи до суду з позовом.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Разом з тим, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду, процесуальної форми та порядку звернення.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 420/12562/23, відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відносини у сфері оподаткування, права та обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 Податкового кодексу України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Таким чином, проаналізувавши вказані вище норми, Верховний Суд наголосив на тому, що строком оскарження податкового повідомлення-рішення у випадку його досудового (адміністративного) оскарження є один місяць.
Разом з тим, згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20, ПК України не містить норм, які б визначали процесуальний строк звернення до суду з позовом у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження).
Судова палата вважала, що у випадку відсутності правового регулювання у спеціальному законодавстві, застосуванню підлягають загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів, які встановлені КАС України.
Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що Позивачем оскаржено податкові повідомлення-рішення від 21 жовтня 2024 року за № 16079/ж/10/25-01-07-05-01, № 16078/ж/10/25-01-07-05-01, № 16077/ж/10/25-01-07-05-01.
Позивачкою в апеляційній скарзі зазначено, що обставина не отримання спірних податкових повідомлень-рішень (як і самого акта фактичної перевірки) унеможливила можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк для звернення з адміністративним позовом до суду.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що вказані податкові повідомлення-рішення надіслано Позивачці на її податкову адресу: АДРЕСА_1 , проте до Відповідача повернувся конверт із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» 06 грудня 2024 року.
Згідно з пунктом 42.2. ст.42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис»
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (пункт 42.4 статті 42 Податкового кодексу України).
Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено Відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
У постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 820/1864/17 Верховний Суд зазначив, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за податковою адресою. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Таким чином, поштова кореспонденція направлена на податкову адресу Позивачки, яка також зазначена в позовній заяві, та апеляційній скарзі тому Платник був повідомлений належним чином.
Отже, шестимісячний строк звернення до адміністративного суду розпочався з 07 грудня 2024 року і закінчився 07 січня 2025 року.
Разом з тим, позовна заява подана до суду першої інстанції 31 жовтня 2025 року, тобто, з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, визначеного частиною другою статті 122 КАС України (більше ніж через дев'ять місяців після закінчення строку звернення до суду з адміністративним позовом).
Отже, Позивачкою пропущено визначений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до суду.
В обґрунтування підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції Позивачка в апеляційній скарзі послалася також на те, що після отримання податкових повідомлень-рішень та матеріалів перевірки (23.10.2025) ФОП ОСОБА_1 вчинила всі необхідні і можливі дії, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку.
Колегія суддів звертає увагу, що Позивачкою до позовної заяви було долучено лист Головного управління ДПС у м. Києві «Про розгляд адвокатського запиту» від 23 жовтня 2025 року № 92504/6/26-15-07-05-07-05, в якому зазначено, що матеріали перевірки ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) направлено до Головного управління ДПС у Чернігівській області (Відповідача) (за місцем основного обліку) листом від 05.09.2024 № 10413/7/26-15-07-07-02-06 для розгляду та прийняття рішення згідно чинного законодавства України.
У вказаному листі запропоновано для отримання копій матеріалів фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) звернутися до ГУ ДПС у Чернігівській області.
У вказаному вище листі в якості додатків було зазначено:
- копія наказу на перевірку від 02.09.2024 № 5738-п з додатком на 1 арк.;
- копія направлення на перевірку від 02.09.2024 № 19450/26-15-07-01-05 на 1 арк.;
- копія направлення на перевірку від 02.09.2024 № 19448/26-15-07-01-05 на 1 арк.;
- копія направлення на перевірку від 02.09.2024 № 19449/26-15-07-01-05 на 1 арк.;
- копія листа ГУ ДПС у м. Києві від 05.09.2024 № 10413/7/26-15-07-07-02-06 на 1 арк.
Таким чином, доказів, що Позивачка отримала податкові повідомлення-рішення та матеріали перевірки 23 жовтня 2025 року, останньою надано не було та такі відсутні в матеріалах даної адміністративної справи.
З огляду на викладене, оскільки Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, а наведені нею причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви Позивачці, з чим погоджується і колегія суддів.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви - без змін.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев