П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18281/25
Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:14.10.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - в/ч НОМЕР_1 НГУ) про:
- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 НГУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 серпня 2022 року по 30 травня 2025 року включно;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_2 НГУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 серпня 2022 року по 30 травня 2025 року у сумі 274 071,68 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 17 серпня 2022 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31 травня 2025 року, то відповідачем затримано розрахунок з 18 серпня 2022 року по 30 травня 2025 року. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Оскільки повний розрахунок фактично проведено не у день звільнення з військової служби, то позивач, відповідно ст. 117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку. Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби був проведений лише 31 травня 2025 року, чим порушено ст. 116 КЗпП, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 НГУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 НГУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 серпня 2022 року по 30 травня 2025 року включно.
Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 НГУ на корить ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 серпня 2022 року по 30 травня 2025 року у сумі 150 000 грн.
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_2 НГУ ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку;
- коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач може набути лише після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які визначені до виплати на підставі цього рішення. У разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення. 31 травня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №420/33482/23 відповідачем виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані 40 днів додаткової відпустки. Виплата зазначеного грошового забезпечення та допомог здійснена відповідно до рішення суду та без порушення строків виплати.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_2 НГУ, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 з 31 травня 2019 року по 17 серпня 2022 року проходила військову службу у в/ч НОМЕР_2 НГУ.
Відповідно до наказу від 17 серпня 2022 року №181 позивача 17 серпня 2022 року звільнено з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами.
Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення. Для вирішення спору позивач звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у справі №420/33479/23 зобов'язано відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 р., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум; - здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум; - здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 01 січня 2022 року по 17 серпня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані 20 днів основної щорічної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані 56 днів додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 - 2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
28 червня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у справі №420/33479/23 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у сумі 127 568,80 грн., що підтверджується банківською випискою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №420/33482/23 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
31 травня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №420/33482/23 відповідачем виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік у сумі 19 272,65 грн., що підтверджується банківською випискою
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд першої інстанції вважав позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів абз.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічно правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України). Також, у вказаній постанові зазначено, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених ст. 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Згідно ст. 116 КЗпП (в редакції, що діяла на дату звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України, в наведеній редакції, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч.1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ від 01 липня 2022 року (далі - Закон №2352-ІХ) в ст. 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Після внесення змін в ст. 117 КЗпП України, редакція якої набрала чинності 19 липня 2022 року, Верховним Судом сформований правовий висновок щодо застосування вказаної норми у разі затримки розрахунку при звільненні, якій охоплює період до внесення змін та після внесення змін.
Зокрема, в постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23, зазначено, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-ІХ і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-IX) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу року, однак повний розрахунок при звільненні з ним проведено відповідачем 31 травня 2025 року.
Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст. 116 КЗпП України. У період з 18 серпня 2022 року по 30 травня 2025 року має місце затримка розрахунку при звільненні.
Колегія суддів доходить висновку щодо неправомірності бездіяльності в/ч НОМЕР_3 стосовно затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.
Також, колегія суддів зазначає, що при здійсненні відповідних розрахунків сум середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, правомірно розділено вказаний період, зокрема, з 19 липня 2022 року по 30 травня 2025 року (1 016 днів) із застосуванням ст. 117 КЗпП України в чинній редакції, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, без застосування принципу співмірності.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржено, тому, відповідно до правил ст. 308 КАС України, сама сума середнього заробітку, яка визначена судом першої інстанції із застосуванням принципу співмірності, в даному апеляційному провадженні не досліджується.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої про наявність у позивача права на стягнення грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні та відповідно задоволенню позову ОСОБА_1 в цій частині.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.