19 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/9614/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 ( суддя Конєва С.О.) в адміністративній справі №160/9614/25 за позовом ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача від 05.03.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача від 05.03.2025 року, надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та вважати його таким, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв'язку із тим, що позивач зайнятий постійним доглядом за хворим батьком з числа осіб з інвалідністю І групи.
Позивач перебуває на військовому обліку як військовозобов'язаний.
05.03.2025 року ним було направлено заяву до відповідача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 9 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особа, яка зайнята постійним доглядом за своїм батьком І групи інвалідності, що підтверджується Актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 13.08.2024 року, складеного комісією та довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №564322 від 20.02.2024 року.
Зазначена заява з додатками була доставлена кур'єром Укрпошти 06.03.2025 року на адресу відповідача та вручена особисто, однак всупереч вимогам чинного законодавства відповідачем так і не розглянуто заяву позивача про надання відстрочки від призову під час мобілізації.
Відповідач на заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповіді не надав, тим самим ігнорує прийняття та розгляд заяви для оформлення останньому відстрочки, що є порушенням відповідачем права позивача на отримання ним відстрочки та порушенням вимог ст.ст.1, 3,5, 7 Закону України «Про звернення громадян».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 відмовлено позивачу у задоволені вимог позову.
Позивач звернувся з апеляційною скаргою, підставами якої продубльовано обставини викладені у позові.
У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
У відповіді на відзив відповідача, позивач заперечив проти таких доводів.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Колегією суддів з'ясовано, Громадянин України ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 15.05.2024 року як військовозобов'язаний, є придатним до військової служби, звання - солдат, ВОС 790037 станом на 14.02.2025р., є учасником бойових дій, про що свідчить зміст копії паспорту позивача серії НОМЕР_1 від 11 листопада 2005р., посвідчення НОМЕР_2 від 09 березня 2023р., військового квитка серії НОМЕР_3 від 06.02.2021р. та інформації, яка міститься у копії його військово-облікового документу (далі - ВОД) у мобільному застосунку “Резерв+», наявних у справі.
Позивач у справі, має батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є особою з інвалідністю I групи терміном безстроково та є особою, яка потребує постійного стороннього догляду, який здійснює позивач (його син - ОСОБА_1 ), що підтверджується копіями паспорта батька, довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №564322 від 20.02.2024 року та Акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 13.08.2024 року.
Батько позивача - ОСОБА_2 , має двох дітей, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 від 05.01.1985р. та серії НОМЕР_5 від 02.07.1988р., наявними у справі.
05.03.2025р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою у якій просив вважати його таким, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 9 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особи, яка здійснює постійний догляд за своїм батьком першої групи інвалідності, та оформити йому довідку про відстрочку, що підтверджується змістом фотокопії наведеної заяви позивача.
Зазначена заява від 05.03.2025р. була направлена позивачем засобами поштового зв'язку - Укрпошта 05.03.2025р. та отримана відповідачем 06.03.2025р. про що свідчать фотокопії опису вкладення та накладної № 5008603075101 від 05.03.2025р., наявних у справі.
Як зазначив позивач у позові та у відповіді на відзив, на момент подання даного позову до суду (01.04.2025р.) вказана заява позивача від 05.03.2025р. про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідачем не розглянута, відповідне рішення за результатами її розгляду не прийняте.
Позивач, вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді його заяви від 05.03.2025р. про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що є порушенням його права на отримання відстрочки, звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволені вимог позову, суд першої інстанції зазначив, що підставою звернення позивача з вказаним позовом, стала саме протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала у не розгляді заяви позивача про надання йому відстрочки і необхідність покладення на відповідача обов'язку розглянути таку заяву та прийняти відповідне рішення.
Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, копій документів, які були додані відповідачем до відзиву на позов, встановлено, що вказана заява позивача від 05.03.2025р. про надання йому відстрочки була розглянута відповідачем 20.03.2025р., за результатами її розгляду було прийнято рішення у формі Протоколу від 20.03.2025р. №12 за яким комісією ухвалено рішення про відмову у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, та оформлено Повідомлення № 4/930 від 20.03.2025р. згідно додатку 7 до Порядку №560, що підтверджується змістом копії згаданого повідомлення наявного у справі.
На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала у не розгляді його заяви не відповідають дійсності.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Процедура надання відстрочки регулюється Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №560. Відстрочка надається на термін дії підстав (тривалість інвалідності), але зазвичай підлягає продовженню під час кожного продовження строку мобілізації (кожні 90 днів).
Розгляд заяви про відстрочку від мобілізації за п. 9 ч. 1 ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" стосується осіб, які доглядають за інвалідами I-II групи або важкохворими, що не мають інших працездатних родичів, або мають інвалідність самі; розглядають такі заяви територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК), а рішення ухвалюється на підставі поданих документів, включаючи акт про встановлення факту догляду, і займає зазвичай до 7-10 днів, але може бути довше у разі запиту додаткової інформації, згідно з Порядком КМУ №560.
Ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч.10 ст.1 Закону №2232-ХІІ, громадяни України, які приписані до призовних дільниць або ж перебувають у запасі Збройних Сил України, чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , для оформлення військово-облікових документів, приписки, для проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або ж вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів, а також проходити медичний огляд і лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного РТЦК та СП.
У розумінні ст.1 Закону №3543-XII, мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Як передбачено ч.1 ст.22 Закону №3543-XII, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до РТЦК та СП для взяття їх на військовий облік військовозобов'язаних або резервістів, визначення їх призначення на особливий період, надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
Поряд із цим, ст.23 цього ж Закону передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
За змістом абз.11 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 з відповідною заявою), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової? особи, яка полягає або проявляється у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції? суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації?, але фактично не були здійснені. На це звернув увагу Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 у справі №342/158/17.
При цьому спосіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної? держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти Украі?ни» від 05.04.2005 (заява №38722/02).
В частині висновків суду першої інстанції апелянт не спростував їх обґрунтованість, а лише процитував свою позицію викладену у позові, внаслідок чого неможливо встановити невідповідність рішення суду першої інстанції приписам норм КАС.
Позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено невиконання відповідачем покладених на нього обов'язків, визначених Порядком № 560, а саме: не розгляду заяви позивача від 05.03.2025р. про надання відстрочки від призову під час мобілізації, оскільки наведені у позові позивачем доводи спростовуються змістом копії Повідомлення № 4/930 від 20.03.2025р., згідно якого комісією відповідача була розглянута заява позивача та прийнято відповідне рішення за результатами такого розгляду, оформлене протоколом від 20.03.2025р. №12.
Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 в адміністративній справі №160/9614/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 19 січня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова