21 січня 2026 р. Справа № 520/23663/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ральченка І.М.
суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В.
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 (суддя Біленський О.О., повний текст складено 07.10.25) по справі № 520/23663/25
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України третя особа Вищий антикорупційний суд
про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа Вищий антикорупційний суд, в якому просив суд:
- постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ліани Савки про закінчення виконавчого провадження від 21 серпня 2025 року ВП №78612575 визнати протиправною та скасувати.
В обґрунтування адміністративного позову позивач посилається на те, що 08.07.2025 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання зазначеного рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі №520/34621/24, за наслідком чого біла винесла постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №78612575. 03.09.2025 засобами поштового зв'язку позивач отримав від відповідача постанову державного виконавця ВПВР ДДВС МЮ України Ліани Савки про закінчення виконавчого провадження ВП №78612575 від 21.08.2025, з огляду на фактичне виконання у повному обсязі рішення суду. Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Вищий антикорупційний суд України про визнання протиправною та скасування постанови - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ліани Савки про закінчення виконавчого провадження ВП №78612575 від 21.08.2025.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України суму судового збору у розмірі 968,96 грн. 96 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що на виконанні у Відділі перебував виконавчий лист №520/34621/24 від 14.05.2025, виданий Харківським окружним адміністративним судом про зобов'язання Вищого антикорупційного суду здійснити нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 листопада 2024 року на підставі частини другої і третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Відповідач зазначає, що виконавчий лист передбачав виключно здійснити нарахування. 29.05.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №78612575.
Листом від 24.07.2025 №03.10-04/77/2025 Вищий антикорупційний суд повідомив відділ про повне фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом. Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. На підставі викладеного, державним виконавцем 21.08.2025 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №78612575.
На переконання представника відповідача, всі дії державного виконавця вчинені у відповідності до Закону, підстави для задоволення позову відсутні.
Крім того, представником третьої особи до суду апеляційної інстанції надано додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що з метою належного виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі №520/34621/24 ВАКС здійснений відповідний перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 30.11.2024, обчислений виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, за вирахуванням вже виплачених ОСОБА_1 , про що проінформовано державного виконавця листом від 24.07.2025 за № 03.10-04/77/2025. На підтвердження чого до листа додано зокрема таблицю зі здійсненим розрахунком суддівської винагороди судді ВАКС ОСОБА_1 за період з 01 по 30 листопада 2024 року, який складає 76 139, 19 грн.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі №520/34621/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправними дії Вищого антикорупційного суду з нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 30 листопада 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні.
Зобов'язано Вищий антикорупційний суд здійснити нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 листопада 2024 року на підставі частини другої і третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
14.05.2025 Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №520/34621/24 про зобов'язання Вищого антикорупційного суду здійснити нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 листопада 2024 року на підставі частини другої і третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
15.07.2025 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савкою Л.О. відкрито виконавче провадження ВП №78912575 за виконавчим листом №520/34621/24, виданим Харківським окружним адміністративним судом 14.05.2025.
Листом Вищого антикорупційного суду 24.07.2025 за №03.10-04/77/2025 повідомлено державного виконавця про повне фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом та зазначено, зокрема, що здійснено відповідний перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 по 30 листопада 2024 року, обчислений виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, за вирахуванням вже виплачених ОСОБА_1 .
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савкою Л.О. від 21.08.2025 закінчено виконавче провадження ВП №78912575 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Позивач вважає вказану постанову протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є протиправною, а отже підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частинами другою, четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Засади виконавчого провадження визначені у ст. 2 Закону №1404-VIII, згідно якої такими є: верховенство права; обов'язковість виконання рішень; законність; диспозитивність; справедливість, неупередженість та об'єктивність; гласність та відкритість виконавчого провадження; розумність строків виконавчого провадження; співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно зі статтею 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ч.1,3 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частинами четвертою, п'ятою статті 19 Закону №1404-VIII встановлено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Боржник зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Частиною 5, 6 ст. 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до п.9 ч.1, ч.3 ст.39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Частиною 1 ст. 40 Закону №1404-VIII визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст. 41 Закону №1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
За правилами ч. 1 ст. 63 цього ж Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
В свою чергу, у відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 75 вказаного Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку про те, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Законодавством не передбачено повноважень державного виконавця здійснювати заходи примусового виконання судового рішення в інший спосіб, ніж визначений безпосередньо самим судовим рішенням та Законом України "Про виконавче провадження". Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.
При цьому, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що постанова про закінчення виконавчого провадження приймається за умови повного та безумовного виконання виконавчого документа.
Крім того, аналіз наведених правових норм та обставин справи дають підстави для висновку, що у державного виконавця відсутній альтернативний варіант для досягнення фактичного виконання рішення суду, згідно якого боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, ніж той, що вказаний у виконавчому документі. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, на державного виконавця покладається обов'язок вчинення відповідних заходів, примусового виконання рішення, передбачених Законом № 1404-VIII.
З матеріалів справи, зокрема зі змісту виконавчого листа у справі №520/34621/24 встановлено, що на боржника - Вищий антикорупційний суд покладалось зобов'язання провести нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 листопада 2024 року на підставі частини другої і третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV.
Згідно статті 4 Закону №996-XIV одним з принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є принцип нарахування, відповідно до якого доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, фактичним у повному обсязі виконанням судового рішення щодо зобов'язання провести нарахування недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 листопада 2024 року є відображення такого нарахування в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності установи, а також повідомлення працівника про проведення такого нарахування.
Листом Вищого антикорупційного суду від 24.07.2025 №03.10-04/77/2025 повідомлено державного виконавця про здійснення відповідного перерахунку суддівської винагороди ОСОБА_1 .
До листа долучено таблицю довільної форми зі здійсненим розрахунком на суму 76139,19 грн.
Колегія суддів дослідивши вказаний лист ВАКС встановила, що в ньому не наведено будь-якої інформації про проведення нарахування грошових сум на користь стягувача, а також не додано відповідних доказів, а отже державний виконавець дійшов передчасного висновку про фактичне виконання в повному обсязі рішення суду, та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження за відсутності на те правових підстав.
Так, Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень, в тому числі і ті, що передбачені ст. 18 вказаного закону.
Проте, державним виконавцем не вжито усіх вичерпних заходів з метою виконання рішення суду. Зокрема, державним виконавцем не з'ясовано, чи виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі №520/34621/24 в частині нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 листопада 2024 року на підставі частини другої і третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Отже, державний виконавець закінчив виконавче провадження, чим виключив подальше примусове виконання рішення суду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є протиправною, а отже підлягає скасуванню.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 року по справі № 520/23663/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 по справі № 520/23663/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов
Постанова складена в повному обсязі 23.01.26.