Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
23 січня 2026 року справа №520/16957/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання дій протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач-1) та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач-2), в якій просить:
- визнати дії відповідача-1 щодо призову позивача на військову службу по мобілізації протиправними;
- визнати протиправними та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період" від 26.05.2025 №68 в частині призову на військову службу під час мобілізації позивача, рішення про включення позивача до поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані відповідачем-1 і відправлені у складі команди "3017" від 26.05.2025;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 27.05.2025 №156 про зарахування на військову службу по мобілізації, до списку особового складу та на всі види забезпечення позивача;
- зобов'язати відповідача-2 виключити та звільнити позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
В обґрунтування позову зазначає, що стосовно нього відповідачем-1 протиправно прийнятий наказ про призов на військову службу під час мобілізації. Посилається на те, що оскільки він є студентом денної форми навчання, має статус здобувача фахової вищої освіти, він взагалі не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач-2 23.07.2025 через систему "Електронний суд" надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Відповідачем-1 подано відзив 24.07.2025 на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних.
Розглянувши усі надані сторонами документи, у тому числі ті, які надійшли до суду через систему "Електронний суд" та наявні у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" з моменту звернення позивачем до суду з цією позовною заявою, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, 26.05.2025 позивач мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_2 та, в подальшому, направлений до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України для проходження військової служби.
Однак, як зауважує позивач, він є студентом денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету починаючи з 28.11.2022, про що повідомляв відповідача-1 та командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Зазначене підтверджується довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 28.05.2025 №651339.
З посиланням на норми частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаціну підготовку та мобілізацію», якими передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, не підлягав призову на військову службу під час мобілізації та мав право на відстрочку, вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Вважаючи, вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р., який діє досі.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частинами третьою та сьомою статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Пунктом 253 Указу Президента від 10.12.2018 №1153/2008 "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" (далі по тексту - Указ №1153/2008) передбачено, що призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.
Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до пункту 4 частини першої та абзацу першого частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 1 Указу №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація).
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Згідно із частиною п'ятою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
Абзацом першим пункту 252 Указу №1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов'язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
Відповідно до абзаців першого та другого частини другої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, здобувачі фахової вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на час спірних правовідносин був і є на теперішній час студентом денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету.
Отже, позивач мав статус здобувача фахової вищої освіти, а тому не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Кабінет Міністрів України прийняв 23.02.2022 у постанову №154, якою затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі по тексту - Положення №154), пунктом 1 якого встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Таким чином, обов'язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому відповідач-1 мав перевірити наявність чи відсутність підстави у позивача для одержання відстрочки від призову за мобілізацією.
Разом з тим, позивач наголошує на тому, що на підтвердження особи він надав працівникам відповідача-1 студентський квиток серії НОМЕР_2 від 05.12.2022. Доказів, які б спростували вказаний факт відповідач-1 суду на надав.
Отже, в день видання наказу від 26.05.2025 №68 щодо призову позивача на військову службу по мобілізації відповідачу-1 мало бути відомо про обставини, що позивач є студентом денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету та має право на відстрочку від призову.
Вказане свідчить про те, що відповідач-1 не виконав свій обов'язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу.
При цьому, згідно з позовною заявою, заяву про добровільну мобілізацію громадянин ОСОБА_1 до відповідача-1 не надавав.
З урахуванням викладеного, за відсутності правових підстав для призову позивача, як студента денної форми навчання, на військову службу під час мобілізації, суд робить висновок про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 26.05.2025 №68, оскільки вказаний наказ не вичерпав свою дію, так як неправомірні дії суб'єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають по цей час та позивач постійно перебуває в стані порушення своїх прав, які можна поновити виключно у спосіб скасування оскаржуваного наказу.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача виключити позивача зі списків особового складу військової частини, суд враховує те, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає самостійну та конкретну підставу для звільнення військовослужбовця у разі встановлення судом незаконності прийняття його на військову службу, у тому числі шляхом незаконної мобілізації.
Водночас, протиправний наказ командира відповідача-2 від 27.05.2025 №156 станом на цей час не є таким, що вичерпав свою дію, оскільки наслідки неправомірних дій суб'єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають для останнього до сьогодні
Судом встановлено, що на цей час у національному законодавстві відсутні норми права, які регулюють спірне питання, адже відсутній чіткий механізм поновлення прав особи, яка була незаконно мобілізована, шляхом використання легітимних процедур звільнення зі служби. Це означає, що для фізичних осіб, які зазнали неправомірного втручання зі сторони держави у особі відповідного суб'єкта влади, і для поновлення прав яких не встановлений чіткий порядок, виникає ситуація правової невизначеності, яка може тривати роками.
Разом з тим, ризик негативних наслідків будь-якої помилки державного органу, пов'язаної з неналежним урядуванням, повинен покладатись на державу, а не на особу, відтак помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, які зазнали протиправного втручання.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, суд послуговується практикою Європейського суду з прав людини
Аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини, можна виокремити такі основні складові принципу належного урядування, які становлять його зміст:
1) на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок;
2) у разі, якщо йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб;
3) ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються;
4) принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість;
5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків;
6) такі помилки не повинні бути усунені за рахунок зацікавленої особи, особливо там, де немає конфлікту приватних інтересів.
Зазначені підходи до тлумачення цього принципу наведені у таких рішеннях у справах Європейського суду з прав людини, як: «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic п. 58), «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia п. 74), «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia п. 40), «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia п. 67), «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, п. 71) та інших.
Отже, у разі відсутності дієвого механізму поновлення права особи не повинен унеможливлюватись загалом захист її інтересів, гарантованих Конституцією України, що означає, що у цьому випадку держава повинна самостійно нести відповідальність за невиконання нею свого зобов'язання або за допущені порушення.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд не позбавлений права захистити інтереси особи, виходячи в першу чергу зі змісту вказаного принципу.
В свою чергу, допущені законодавцем прогалини у правових актах та нормах, а також вчинені суб'єктами влади порушення під час застосування таких правових норм, не можуть виправдовувати неправомірне втручання в реалізацію особою належних їй прав та інтересів.
Суд також враховує те, що позивач, не дивлячись на незаконність рішення про його призов на військову службу, перебуває на військовій службі, фактично виконуючи обов'язок, передбачений статтею 65 Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Водночас, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не передбачає особливостей щодо процедури виключення зі списків особового складу військової частини тих військовослужбовців, які були зараховані на службу внаслідок дій суб'єкта влади, що не відповідали вимогам закону в частині порядку призову/мобілізації на службу. Зважаючи на це суд вважає, що у цьому випадку можливим ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання командира військової частини, де позивач проходить службу, виключити його зі списків особового складу.
Оскільки відповідачі не спростували доводи позивача належними джазами і не довели суду протилежне, позов є обґрунтований та підлягає задоволенню.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації протиправними.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період" від 26.05.2025 №68 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , визнати протиправним та скасувати рішення про включення позивача до поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані відповідачем-1 і відправлені у складі команди "3017" від 26.05.2025.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 27.05.2025 №156 про зарахування на військову службу по мобілізації, до списку особового складу та на всі види забезпечення ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити та звільнити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА