з питань встановлення судового контролю
Справа № 500/4521/24
23 січня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі № 500/4521/24 скасовано та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії із 23 січня 2024 року в розмірі 1,197 та із 01 березня 2024 року в розмірі 1,0796.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести індексацію та перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії із 23 січня 2024 року в розмірі 1,197 та із 01 березня 2024 року в розмірі 1,0796.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії за період з 01 березня 2022 року по 22 січня 2024 року - залишено без розгляду.
17.07.2025 Тернопільським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи у справі.
16.01.2026 судом отримано заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. У якій просить суд встановити судовий контроль за виконанням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 у справі № 500/4521/24 та зобов'язати ГУ ПФУ у Тернопільській області надати звіт про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 у справі № 500/4521/24. За наслідками розгляду звіту відповідача про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 дану справу передано для розгляду судді Юзьківу М.І.
Оскільки розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, то розгляд поданої позивачем заяви суд вирішив за можливе здійснити у порядку письмового провадження.
Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд враховує наступне.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
У пункті 40 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Горнсбі проти Греції суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Відповідно до частини першої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Частиною першої статті 382 КАС України визначено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
З аналізу норми частини першої статті 382 КАС України слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду.
З цього приводу Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 звернув увагу на те, що застосування статті 382 КАС України, яка до внесення змін Законом № 4094-IX від 21.11.2024 називалася "Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах", має на меті забезпечення належного виконання судових рішень. Підставами для її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення.
З наведеного слідує, що подання звіту про виконання судового рішення може мати місце на стадії виконання судового рішення за заявою сторони, на користь якої таке рішення ухвалене, за наявності обґрунтованих доводів та підстав вважати, що відповідач ухиляється від виконання рішення у справі.
Подібна позиція висловлена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 800/592/17.
Таким чином, з аналізу правових позицій Верховного Суду випливає, що зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.
Даючи оцінку виконанню відповідачем постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 у даній справі, суд встановив, що відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 26.06.2025 № 1900-0305-8/30357 на виконання вказаної постанови та з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124, від 01.04.2020 № 251, від 22.02.2021 № 127, від 16.02.2022 №118, від 24.02.2023 № 168, від 23.02.2024 № 185 та від 25.02.2025 № 209 визначено порядок перерахунку пенсій, шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески на коефіцієнт, відповідно: з 01.03.2019 - 4404,35 (3764,40х1,17); з 01.05.2020 - 4888,83 (4404,35х1,11); з 01.03.2021 - 5426,60 (4888,83х1,11); з 01.03.2022 - 6186,32 (5426,60х1,14); з 01.03.2023 - 7405,03 (6186,32х1,197); з 01.03.2024 - 7994,47 (7405,03х1,0796); з 01.03.2025 - 8913,83 (7994,47х1,115 ). Оскільки, розмір пенсії за віком визначено з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2018-2020 роки (9118,81 грн), тобто вищим за показник, який застосовувався при індексації пенсії у 2023-2024 роках, тому проводити перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії з 23.01.2024 - 7405,03 грн, з 01.03.2024 - 7994,47 грн не доцільно. Водночас зазначено, що ОСОБА_1 з 01.03.2025 проведено перерахунок пенсійної виплати з урахуванням підпункту 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209.
Суд зазначає, що неналежне, на думку позивача, виконання рішення суду не тягне за собою право на звернення до суду для встановлення судового контролю, оскільки стадія виконання рішення суду завершилась, що свідчить про відсутність підстав для звернення до суду в порядку статті 382 КАС України. Вказане свідчить про неналежний спосіб захисту та відсутність підстав для звернення до суду в порядку статті 382 КАС України, що унеможливлює подання звіту за вже виконане рішення суду.
Суд зазначає, що правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, а також те, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", та відсутності підстав вважати, що відповідачем не буде виконуватись дане рішення суду, суд не знаходить підстав для задоволення заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Тому у задоволенні заяви необхідно відмовити.
За таких обставин, враховуючи ненаведення позивачем обґрунтованих підстав та ненадання доказів на обґрунтування заяви про встановлення судового контролю, зокрема, що свідчать про ухилення відповідача від виконання рішення суду в даній справі, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України, у зв'язку з чим у задоволенні заяви представника позивача слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні заяви адвоката Хомича Івана Олександровича, поданої в інтересах ОСОБА_1 , про встановлення судового контролю в адміністративній справі № 500/4521/24 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 23 січня 2026 року.
Головуючий суддя Юзьків М.І.