22 січня 2026 року:справа № 380/17824/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 2.09.2025, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.08.2025 №229 в частині продовження дії контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації сержанту ОСОБА_1 - начальнику військового наряду (командиру відділення) 1 відділення 1 патрульного взводу 3 патрульної роти 1 патрульного батальйону;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо незвільнення Багдас- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної України щодо незвільнення військовослужбовця ОСОБА_1 із військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за контрактом. Позивач до закінчення строку дії контракту подав подала рапорти про звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням дії контракту, укладеного під час дії воєнного стану, однак отримав відмову. Натомість відповідач протиправно прийняв наказ про продовження строку дії контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації.
Ухвалою суду від 05.09.2025 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлений строк недоліки позивної заяви усунув належним чином.
Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» забезпечується безперервність військової служби в умовах загрози національній безпеці, виводячи питання звільнення або продовження контракту з-під дії звичної договірної свободи сторін. Припинення контракту і звільнення з військової служби відбувається лише за наявності визначених законом підстав. Отже, відповідно до умов контакту дата його припинення у зв'язку із закінченням трирічного строку припадала на 11.08.2025, однак в силу пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції станом на 28.04.2023) його дія була продовжена понад встановлені строки з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 цього Закону, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 цього Закону. З огляду на вказані обставини та існуючі підстави для звільнення станом на 22.07.2025 позивач не мав права бути звільненим з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку укладеного ним контракту. Також, відповідач вказав, що за результатами розгляду рапорту позивача, Військовою частиною НОМЕР_1 кликана атестаційна комісія 14.08.2025, на якій позивача повідомлено про бути звільненим на підставі підпункту «ж» пункт 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є обмеженим, оскільки згідно з положенням пункту 2.12 розділу ІІ Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 в особливий період контракт про проходження військової служби припиняється (розривається), військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини згідно з Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» протягом строку проведення мобілізації та з дати введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 (крім підстав, передбачених підпунктами «г», «д», «ж», а також за наявності у військовослужбовця інвалідності, якщо він сам не висловив бажання продовжувати військову службу) частини 5 статті 26. Також, долучена копія контракту «була невірною», оскільки в ньому вказана старшого стрільця 1 відділення 1 патрульного взводу патрульної роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_3 , а на момент написання рапорту 22.07.2025 ОСОБА_1 перебував на посаді начальника військового наряду (командир 1 відділення) 2 патрульного взводу патрульної роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_3 ЗОТО Національної гвардії України. Також, відповідач вказав, що у контакті, з яким ознайомлений позивач, вказано, що сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення контракту повідомити одна одну про бажання або не бажання укладати новий договір. Оскільки закон встановлює обов'язкову пролонгацію контрактів понад встановлені строки, незалежно від бажання військовослужбовця чи факту надання ним повідомлення про припинення з моменту введення воєнного стану від 24.02.2022 до оголошення демобілізації, підстави звільнити ОСОБА_1 відсутні.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Додатково вказав, що Інструкція визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153. Позивач проходить службу у Національній гвардії України. Тому положення Інструкції не поширюються на відносини, які склалися на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб сержантського складу. У випадках передбачених підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини), «ґ» (за власним бажанням для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства), «д» (у зв'язку із звільненням з полону), «ж» (у зв'язку з закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовцю надано право вибору, проходити військову службу далі чи заявити про своє бажання бути звільненим. Якщо тлумачити, як відповідач абзац 5 пункту 2.12 розділу ІІ Інструкції, то зважаючи на те, що він суперечить Закону №2232-ХІІ та Положенню про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), яке поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України, він не підлягає застосуванню. Закон має вищу юридичну силу щодо Інструкції. Відповідно до пункту 35 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період: після закінчення строку проведення мобілізації та до моменту введення воєнного стану - на підставах, передбачених пунктом 2 (крім підстав, передбачених підпунктами "ґ", "й" та "к") частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Отже, у підзаконному акті, який поширюється на відносини між позивачем та відповідачем та відповідає Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - Положенні №1153/2008, передбачено можливість звільнення з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту під час проведення мобілізації та дії введення воєнного стану. Також, зауважив, зауважити, що у відзиві відповідача відсутнє пояснення чому взята редакція, чинна станом на 28.04.2023. Контракт укладено у серпні 2022 року, а дата припинення припала на 11.08.2025. Зауважу, що виключення передбачені пунктом 2 частини 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно з якими продовження строку контракту не відбувається у випадках, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Підпункт «ж» міститься саме в цьому пункті. Закінчення строку контракту, укладеного під час воєнного стану та відсутність бажання у військовослужбовця далі проходити військову службу виключає продовження строку контракту до оголошення демобілізації.
Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, в яких із посилання на практику Верховного Суду вказав, що підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є імперативним, не допускає вибору уповноваженого суб'єкта звільняти чи не звільняти за наявності визначених обставин (умов). Є єдиний можливий варіант поведінки - це прийняти рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби, тобто звільнити військовослужбовця з військової служби. Отже, якщо умови для звільнення, визначені України «Про військовий обов'язок і військову службу» існують, військова частина зобов'язана звільнити з військової служби військовослужбовця.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, додаткових пояснень, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_1 , під час діє правового режиму воєнного стану, уклав 11.04.2022 із Міністерством внутрішніх справ в особі Командира військової частини НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу.
Пунктом 1 контракту передбачено, що позивач добровільно взяв на себе зобов'язання, зокрема: проходити військову службу в Національній гвардії України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки (пункту 3 Контракту).
Надалі контракт від 11.04.2022 припинено у зв'язку з укладенням позивачем 11.08.2022 контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб сержантського складу. Контракт також є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки (пункту 3 Контракту).
Позивач звернувся до відповідача із рапортом від 22.07.2025, в якому просив звільнити його з військової служби у зв'язку із закінченням дії контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Згідно з витягом з протоколу №4 від 14.08.2025 засідання комісії військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 комісія вказала, що долучена копія контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу не дає права на звільнення за підпунктом «ж» пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки вказана в контракті посада не відповідає займаній посаді. Також, вказано, що умовами контракту передбачено проходження військової службу в разі настання особливого періоду і понад встановлений контрактом строк.
Крім того, згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.08.2025 №229 сержанту ОСОБА_1 , військовослужбовцю за контрактом, продовжено дію контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації.
Також, у контракті від 11.08.2022 проставлено відмітку 12.0.8.2025 в пункті 11-2, відповідно до якої строк контракту продовжено до оголошення демобілізації.
Вважаючи бездіяльність та наказ відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Вирішуючи справу, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2232-XII). Також, Закон №2232-XII визначає загальні засади проходження військової служби в Україні.
Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4, статті 2 Закону №2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачає види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом передбачені частиною 5 статті 26 Закону №2232-XII.
Водночас пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом 2 - під час воєнного стану.
Відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII (чинним на момент розгляду рапорту позивача) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення).
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону №2232-XII: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Таким чином, під час дії воєнного стану передбачено можливість припинення контракту та звільнення військовослужбовця у зв'язку із закінченням дії контракту, укладеного під час діє воєнного стану.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із доказів у справі суд встановив, що позивач уклав вперше 11.04.2022 контракт із Міністерством внутрішніх справ в особі Командира військової частини НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, строк дії якого складав 3 роки.
Згодом позивач 11.08.2022 уклав контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб сержантського складу, у зв'язку із чим дія контракту від 11.04.2022 припинено. Строк дії контракту від 11.08.2022 також 3 роки.
Позивач не бажаючи продовжувати військову службу подав 22.017.2025 рапорт, в якому просив звільнити з військової служби у зв'язку із закінченням дії контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Однак відповідач 12.08.2025 прийняв наказ №229, яким позивачу, військовослужбовцю за контрактом, продовжено дію контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації.
Також, у контракті від 11.08.2022 проставлено відмітку 12.0.8.2025 в пункті 11-2, відповідно до якої строк контракту продовжено до оголошення демобілізації.
Засідання комісії військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 проведено після прийняття такого наказу - 14.08.2025. Згідно з витягом з протоколу №4 від 14.08.2025 комісія вказала, що долучена копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу не дає права на звільнення за підпунктом «ж» пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки вказана контракті посада не відповідає займаній посаді. Також, вказано, що умовами контракту передбачено проходження військової службу в разі настання особливого періоду і понад встановлений контрактом строк.
Як вказує відповідач у відзиві, відповідно до умов контакту дата його припинення у зв'язку із закінченням трирічного строку припадала на 11.08.2025, однак в силу пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції станом на 28.04.2023) його дія була продовжена понад встановлені строки з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення.
Проте суд такі покликання відповідача оцінює критично та звертає увагу, що позивач уклав перший контракт у квітні 2022 року, а другий у серпні 2022 року, рапорт поданий позивачем у липня 2025 року.
Отже, редакція частини 5 статті 26 Закону №2232-XII від 28.03.2023 жодним чином не могла бути застосовано під час розгляду рапорту позивача.
Так, станом на момент підписання контрактів у 2022 році редакція частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, яка передбачала, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації не мала такої підстави для звільнення з військової служби, як закінчення строку дії контракту.
Однак Закон України №2232-ХІІ у редакції починаючи з 18.05.2024 вже передбачає, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Отже, станом на 14.08.2025 (дата розгляду відповідачем рапорту) позивач мав право на звільнення з військової служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв'язку із закінченням дії контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
При цьому, позивач подав 22.07.2025 відповідачу рапорт, в якому просив звільнити з військової служби, таким чином висловив своє небажання продовжувати військову службу.
Суд звертає увагу відповідача, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.05.2024 у справі №990/56/24 зазначив, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.
Окрім цього, як правильно зауважив представник позивача відповідно до частини 8 статті 23 Закону №2232-ХІІ для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 цього Закону; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 цього Закону.
Викладені положення законодавства кореспондують нормативні приписи Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), яке поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України.
Відповідно до пункту 35 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період:
після закінчення строку проведення мобілізації та до моменту введення воєнного стану - на підставах, передбачених пунктом 2 (крім підстав, передбачених підпунктами "ґ", "й" та "к") частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 33-1 Положення №1153/2008 дія контракту з військовослужбовцями під час звільнення продовжується наказом командира військової частини по стройовій частині.
Пункт 34 Положення передбачає, що контракт припиняється (розривається) зокрема: у день закінчення строку контракту; у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший; у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України).
Отже, законодавець у Положенні №1153/2008 допускав можливість продовження військової служби за контрактом на визначений строк, а не лише до закінчення воєнного стану. Інше тлумачення правових норм, з огляду на приписи пункту 20 Положення №1153/2008, нівелювало б запроваджену законодавцем передбачену підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ підставу звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Зауваження відповідача про те, що рапорт позивачем подано 22.07.2025, а в контакті, з яким ознайомлений позивач, вказано, що сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення контракту повідомити одна одну про бажання або не бажання укладати новий договір, суд оцінює критично.
Обов'язок повідомити про бажання або не бажання укладати новий договір за умовами контракту покладено як на військовослужбовця, так і на військову частину.
Проте під час розгляду справи суд встановив, що відповідач, як передбачено умовами контракту, жодного разу не повідомляв позивача у письмовій формі про зміни/доповнення умов контракту від 11.08.2022 шляхом внесення відмітки, що строк контракту продовжено до оголошення демобілізації. Натомість наказ про продовження позиву строку дії контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації та відмітка про продовження строку контракту до оголошення демобілізації взагалі прийняті та внесені 12.08.2025, на наступний день після закінчення строку дії контракту від 11.08.2022.
Суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, пункт 74, від 20.05.2010; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, пункт 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків («Лелас проти Хорватії», пункт 74).
Пункт 236 Положення №1153/2008 передбачає, що з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення. Форма, порядок оформлення та зберігання документа, в якому відображається зміст проведення бесіди, визначаються Міністерством оборони України.
Пункт 237 Положення №1153/2008 передбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту видання наказу про звільнення та здача посади військовослужбовцем повинні бути здійснені не пізніше дня закінчення строку контракту, якщо інше не передбачено законодавством.
Однак відповідач не надав до суду доказів письмового повідомлення позивача про одностороннє продовження дії контракту від 11.08.2022. Також, у справі немає доказів проведення бесіди з позивачем щодо наявності бажання продовжувати військову службу після закінчення дії контракту тобто 11.08.2025.
Окрім того, як вже зазначив суд наказ про продовження позивачу дії контракту понад встановлені строки: з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації прийнятий 12.08.2025, тобто після закінчення дії контракту.
З огляду на викладені норми права та встановлені обставини справи суд висновує про протиправність наказу відповідача №219 від 12.08.2025 про продовження позивачу строку дії контракту понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду слід виснувати, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Так, прийняття відповідного наказу щодо продовження проходження військової служби, звільнення з військової служби згідно з Положенням є дискреційним повноваженням командира військової частини.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
З огляду на викладене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування наказу відповідача №219 від 12.08.2025 про продовження позивачу строку дії контракту понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації та зобов'язання розглянути повторно рапорт позивача від 22.07.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд наголошує, що при повторному розгляді рапорту позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити рапорт позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог. Отже, позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 №229 від 12.08.2025 в частині продовження ОСОБА_1 строку дії контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України понад встановлені строки: з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) від 22.07.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяКравців Олег Романович