23 січня 2026 рокусправа № 380/23386/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання протиправними дій,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову від 04.11.2025 №1163026424-2025-2 про відмову у продовженні страхових виплат відповідно до ст.39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV;
визнати протиправною бездіяльність, що полягає у припиненні страхових виплат без належних правових підстав та попереднього повідомлення;
зобов'язати відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV: поновити щомісячні страхові виплати за страхуванням від нещасного випадку на виробництві з вересня 2025 року; виплатити заборгованість за період з вересня 2025 року по дату фактичного поновлення виплат у розмірі 5 092,65 грн щомісяця; забезпечити належну міжвідомчу взаємодію та передачу страхової справи для подальшого призначення та виплати страхових виплат без залучення позивача;
стягнути моральну шкоду у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) грн.
В обгрунтування позову зазначає, що з вересня 2025 року страхові виплати були незаконно припинені без ухвалення рішення, без повідомлення та без жодної підстави, передбаченої законом. Жодного офіційного повідомлення про підстави припинення страхових виплат не отримував. Стверджує, що жодна норма закону не передбачає можливість припинення страхових виплат через повідомлення банку. Між органами пенсійного фонду України виникла критична суперечність, а саме, один визнає виплати обліковані, але незаконно припиняє їх виплату, інший - безпідставно відмовляє у їх виплаті.
Відповідач 1 у відзиві зазначив, що заборгованість з виплати щомісячних страхових виплат відповідачем 2 виплачено у січні 2026 року. Cтверджує, що його дії є правомірними та такими, що грунтуються на Конституції, законах України, а тому вимоги позивача є безпідставними.
Відповідач 2 у відзиві вказав, що в період з вересня 2025 року по теперішній час заява про продовження або поновлення щомісячної страхової виплати від ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області не надходила. На теперішній час нарахування виплат потерпілому проводиться, здійснено донарахування неотриманих сум страхових виплат за жовтень та листопад 2025 року та поточне нарахування виплат за грудень 2025 року з плановою виплатою в січні поточного року.
Ухвалою суду від 30.12.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Дослідивши наявні у справі докази та давши їм оцінку, суд встановив наступні обставини справи.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою (довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1319-7001681531 від 04.01.2023 року).
Позивачу призначено пенсію за віком довічно (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 ).
Позивач звернувся до відповідача 2 із заявою від 08.10.2025 року, в якій просив страхові виплати переводити на рахунок Приватбанк № НОМЕР_2 .
Відповідач 1 листом від 21.10.2025 року повідомив відповідача 2, що скеровує за належністю звернення позивача від 08.10.2025 року щодо зміни параметрів виплати страхової виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві. Крім того, позивач не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Позивач звернувся до відповідача 2 із заявою від 30.10.2025 року, в якій, серед іншого, просив розглянути його заяву про продовження страхових виплат; забезпечити подальший розгляд та прийняття рішення про продовження страхових виплат.
Постановою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №1163026424/1163026424-2025-2 від 04.11.2025 року позивачу було відмовлено у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг у зв'язку із відсутністю інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документів).
Листом від 12.11.2025 року відповідач 2 повідомив позивача, що заяву від 30.10.2025 року про продовження страхових виплат з тим же відсотком втрати працездатності опрацьовано відповідачем 1. Постановою №1163026424-2025-2 від 04.11.2025 року відмовлено в продовженні страхових виплат з тим же відсотком втрати працездатності у зв'язку із відсутністю інформації, що підтверджує право на страхову виплату.
Листом від 13.11.2026 року відповідач 2 повідомив позивача, що поновлення щомісячних виплат буде здійснено на умовах Порядку №299, зокрема, на підставі заяви про продовження щомісячних страхових виплат , поданою відповідно до вимог чинного законодавства. До звернення необхідно долучити актуальний картковий рахунок для проведення виплати коштів страхових виплат.
Листом від 19.11.2025 року відповідач 2 повідомив позивача, що Головне управління листом від 13.11.2025 року йому надавалась відповідь по суті порушених питань щодо припинення щомісячних страхових виплат та порядок їх поновлення.
Змістом спірних правовідносин є відповідність дій щодо припинення виплати позивачу страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві з вересня 2025 року; постанови №1163026424/1163026424-2025-2 від 04.11.2025 року «Про відмову у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг» критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 21.09.2022 року №2620-IX "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №2620) внесено зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким Закон України від 23.09.1999 року №1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №1105) викладено в новій редакції.
Пунктом другим розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1105 передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку доручено вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Пунктом першим розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1105 встановлено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2023 року.
Пунктом шостим розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1105 установлено, що з дня набрання чинності цим Законом, в тому числі, отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється.
Частиною першою ст.4 Закону №1105 визначено, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку України є Пенсійний фонд України.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №1105 уповноважений орган управління та його територіальні органи зобов'язані забезпечувати фінансування та здійснення страхових виплат, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст.30 Закону №1105 страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Частиною першою ст.40 Закону №1105 передбачено, що здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 року №1442 "Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України" (далі - Постанова №1442), припинено з 1 січня 2023 року, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, в тому числі, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.
Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1323 "Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням" (далі - Постанова №1323) з 02.01.2023 Пенсійний фонд України зобов'язано забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення.
З вказаної дати, забезпечення фінансування та здійснення страхових виплат покладено на територіальні органи Пенсійного фонду України.
Абзацом першим п.7 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №299 (далі - Порядок №299) передбачено, що у разі відсутності в територіальних органах Пенсійного фонду України інформації про проходження фізичної ідентифікації станом на 31 грудня календарного року одержувачами, які тимчасово проживають за межами України або які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, з 1 січня року, наступного за календарним роком, у якому особа зобов'язана пройти ідентифікацію, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) припиняється відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а страхові виплати припиняються відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до абзацу другого вказаної норми, у разі надходження до Пенсійного фонду України від установ уповноважених банків інформації про відсутність протягом шести місяців видаткових операцій на поточних рахунках одержувачів, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, відповідно до абзацу першого пункту 17 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 35, ст. 1803; 2016 р., № 79, ст. 2636), та за умови, що протягом цього періоду не проводилася фізична ідентифікація особи, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) припиняється відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Із позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позивачу виплачувались щомісячні страхові виплати за страхуванням від нещасного випадку на виробництві, який спричинив втрату працездатності.
В подальшому, з вересня 2025 року виплата позивачу згаданих страхових виплат була припинена, що сторонами не заперечується.
При цьому, із пояснень відповідачів, а також долучених ними матеріалів справи вбачається, що відповідачем 2 було відновлено виплату позивачу щомісячну страхову виплату, а також було виплачено невиплачену ним раніше щомісячну страхову виплату, зокрема, за вересень 2025 року, жовтень 2025 року, листопад 2025 рок.
Вказане підтверджується витягом із електронної особової справи позивача в ІКІС ПФУ, який наявний в матеріалах справи.
Так, за вказані місяці відповідачем позивачу було виплачено по 5092 грн. 65 коп. за кожен з них.
Відтак, порушення прав позивача у даному випадку були виправлені відповідачем 2.
Враховуючи зазначені обставини, наявні матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача з приводу визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у припиненні виплати страхових виплат та зобов'язання поновити щомісячні страхові виплати за страхуванням від нещасного випадку на виробництві з вересня 2025 року; виплатити заборгованість за період з вересня 2025 року по дату фактичного поновлення виплат у розмірі 5 092,65 грн щомісяця; забезпечення належної міжвідомчої взаємодії та передачу страхової справи для подальшого призначення та виплати страхових виплат без залучення позивача є безпідставними та необгрунтованими.
Як наслідок, у їх задоволенні належить відмовити.
Щодо позовних вимог з приводу визнання протиправною та скасування постанови від 04.11.2025 №1163026424-2025-2 про відмову у продовженні страхових виплат.
Як уже згадувалось раніше, підставою для відмови позивачу у здійсненні виплати страхових виплат відповідно до вказаної постанови є відсутність інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документів).
Суд звертає увагу, що ані ст.40 Закону №1105, ані п.7 Порядку №299 не передбачено такої підстави для припинення виплати страхових виплат, на яку відповідач послався в оскаржуваній постанові.
Відтак, суд дійшов висновку, що згадана постанова прийнята всупереч вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги з приводу її скасування є підставними та обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог, які стосуються виплати моральної шкоди.
Згідно із ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як вбачається із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - ЦКУ), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою цієї норми передбачено, що способом захисту може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1 ст.23 ЦКУ).
Відповідно до ч.2 ст.23 ЦКУ моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Абзацом другим ч.3 ст.23 ЦКУ передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із ч.1 ст.1167 ЦКУ моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (ч.2 ст.1167 ЦКУ).
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконним діями або бездіяльністю інших осіб». Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що для відшкодування моральної шкоди обов'язковою є необхідність наявності шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у постановах від 30.01.2018 року у справі № 804/2252/14 та від 20.02.2018 року у справі №818/1394/17.
При цьому, суд звертає увагу, що у матеріалах справи немає жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із прийняттям оскаржуваної постанови, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи згаданих доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення із відповідача моральної шкоди.
Відтак, у цій частині у задоволенні позову належить відмовити.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова не відповідає критеріям правомірності, передбачених п.1 ч.2 ст.2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.
Відтак, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
В іншій частині у задоволенні позову належить відмовити.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі підлягають стягненню на користь позивача пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову №1163026424/1163026424-2025-2 від 04.11.2025 року «Про відмову у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг», прийняту Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мартинюк Віталій Ярославович