про передачу справи за підсудністю
22 січня 2026 року м. Київ 320/46281/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРИ О» до Міністерства юстиції України, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шулік Альона Олександрівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сперчун Олександр Олександрович, АТ "Державний ощадний банк України" про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулося ТОВ “ТРИ О» (Код ЄДРПОУ23167814, адреса: 65026, м. Київ, пл. Спортивна, 1а) з позовом до Міністерства юстиції України (адреса 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ЄДРПОУ 00015622), треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шулік Альона Олександрівна (адреса: АДРЕСА_1 ), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сперчун Олександр Олександрович, АТ "Державний ощадний банк України", в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 25.07.2025 року №2064/5 “Про задоволення скарги».
Як убачається з матеріалів справи, оскаржуваним наказом задоволено скаргу АТ "Державний ощадний банк України" та скасовано реєстраційні дії державного реєстратора, яким було внесено зміни до відомостей про юридичну особу, зокрема змінено кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності товариства.
Зокрема відповідно до відомостей ЄДР 23.07.2025 приватним нотаріусом Сперчуном О.О. проведено реєстраційні дії N 1000701070051049172 “Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» та N 1000707780052049172 “Виправлення помилок (технічне)», унаслідок яких змінено відомості про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) та внесено відомості про структуру власності Товариства, 25.07.2025 приватним нотаріусом Шулік А.О. проведено реєстраційну дію N 1000701070053049172 “Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», унаслідок якої внесено відомості про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) та змінено відомості про структуру власності Товариства.
Також встановлено, що реєстраційна дія № 1000707780052049172 “Виправлення помилок (технічне)» є технічною реєстраційною дією, та невід?ємно пов?язана з попередньою реєстраційною дією № 1000701070051049172 “Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», та полягає у приведенні у відповідність відомостей ЄДР після міграції, тому оцінку зазначеним діям надано в сукупності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року відкрите провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Приступивши до розгляду справи по суті заявлених позовних вимог судом встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 відкрита справа №910/11182/25 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Три О".
Отже, на час розгляду даної справи юридична особа, щодо якої були внесені оспорювані реєстраційні зміни, перебуває у процедурі банкрутства, провадження у якій здійснюється господарським судом.
Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України неодноразово вказує на те, що критерії відмежування судової юрисдикції визначаються не формальним характером оскаржуваного акта, а суттю оспорюваних правовідносин та наслідками їх вирішення для учасників спору, зокрема щодо корпоративних прав і майна юридичної особи.
Встановивши предмет та суть спірних правовідносин, суд виходить із того, що дана справа фактично стосується корпоративних та майнових прав юридичної особи, зміна яких відбулася внаслідок вчинення реєстраційних дій.
Зазначені дії вплинули на порядок управління товариством, зокрема шляхом внесення змін до відомостей про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності боржника, який перебуває у процедурі банкрутства.
Вирішуючи питання належної юрисдикції даного спору, суд виходить із такого.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття “суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності, що є складовою принципу правової визначеності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою, а судовий захист - основною формою захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, а також державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція як інститут права покликана розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Додатково таким критерієм може бути пряма вказівка законодавця на вид судочинства, в межах якого підлягає розгляду визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
З огляду на викладене суд вважає за необхідне звернутися до узагальнень та практики Верховного Суду щодо визначення належної юрисдикції спорів, пов'язаних із корпоративними та майновими правовідносинами.
Так, у пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.
Важливість правильного визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у постанові від 03 лютого 2025 року у справі № 910/8714/18 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду наголосив, що спори про корпоративні відносини, у тому числі щодо участі, управління та зміни власності юридичної особи, підлягають вирішенню господарськими судами відповідно до норм матеріального та процесуального права за умови, якщо предметом спору є корпоративне право або спір щодо майнових прав юридичної особи.
Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських правовідносин, урегульованих нормами Цивільного та Господарського кодексів України; наявність спору про право, що виникає з відповідних правовідносин; наявність у законі норми, яка передбачає вирішення такого спору господарським судом; а також відсутність норми, що встановлює вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
У пунктах 256- 257 зазначеної постанови Верховного Суду вказано, що згідно з пунктами 3- 5 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі між учасниками юридичної особи або між юридичною особою та її учасниками, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, а також спори щодо правочинів з корпоративними правами.
За змістом принципу процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу, тобто вирішення одного й того ж спору у декількох судових справах у межах однієї або різних судових юрисдикцій, є неприпустимим. Вирішення справи в одному судовому процесі має усунути необхідність у повторному зверненні до суду для вжиття додаткових засобів судового захисту, що неодноразово підкреслювалося у постановах Великої Палати Верховного Суду (від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).
Також Верховний Суд у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 911/675/20 вказав, що визначення належної юрисдикції спору має здійснюватися на підставі аналізу предмета та характеру правовідносин, суб'єктного складу сторін та спеціальних правових норм, які відносять певні категорії спорів до компетенції господарських судів.
Згідно зі статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядає всі спори, стороною в яких є боржник, а також спори, що стосуються його майна, управління ним, корпоративних прав, повноважень органів управління боржника та інших прав і обов'язків, пов'язаних із процедурою банкрутства.
Як убачається з постанови Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 911/675/20, відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство вирішуються всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Відтак зазначена норма визначає виключну підсудність таких спорів одному господарському суду, який акумулює всі майнові вимоги за участю боржника.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 752/4361/15 (провадження № 14-561цс19) вказано, що, виходячи із положень пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (аналогічні положення закріплено у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України), частини другої статті 7 КУзПБ, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України. Крім того, до спорів, пов'язаних із майновими вимогами до боржника, відносяться спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19) вказано, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення судів попередніх інстанцій, які зробили висновок про закриття провадження у справі, й передала матеріали справи до господарського суду, на розгляді якого перебувала справа про банкрутство боржника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21) зроблено висновок, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи.
Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19), а також постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 у справі № 334/5073/19 (провадження № 61-20972св19).
У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
Отже, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу, тобто з 21 жовтня 2019 року, має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
Відтак, узагальнений підхід Верховного Суду України полягає в тому, що спори щодо майнових прав юридичної особи, що впливають на управління або структуру власності боржника у процедурі банкрутства, не можуть розглядатися в ізоляції від майново-корпоративного контексту, а мають бути розглянуті господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство відповідної юридичної особи. Такий підхід спрямований на уникнення подвоєння судових проваджень та недопущення суперечок щодо одного і того ж майнового правовідношення в різних юрисдикціях.
Оскільки оспорювані дії державного реєстратора та оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України прямо впливали на майнові права та корпоративні права юридичної особи-боржника, у зв'язку з чим потенційно змінюється режим управління цією юридичною особою, суд дійшов висновку, що предмет спору належить до правовідносин, які встановлюють чи змінюють майнові та корпоративні права боржника в процедурі банкрутства.
Враховуючи наведене, суд вважає, що дана справа підлягає розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство, відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, що має спеціальний характер щодо відповідних спорів.
Щодо наявності підстав для закриття провадження чи передачі справи до господарського суду м. Києва суд зазначає таке.
Суд зазначає, що з 21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Згідно з вимогами КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до його положень незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію КУзПБ перебували на стадії санації. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до КУзПБ.
Частиною третьою статті 7 КУзПБ встановлено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає такий спір по суті в межах цієї справи.
Суд наголошує, що наведена норма має імперативний, а не дискреційний характер, оскільки прямо визначає єдиний можливий процесуальний спосіб дій суду у такій ситуації -передачу справи до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Зміст частини третьої статті 7 КУзПБ не передбачає альтернативних процесуальних рішень, зокрема закриття провадження у справі, що виключає можливість судового розсуду щодо вибору між закриттям провадження та передачею справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц зазначила, що суд застосовує норму процесуального права, чинну на момент вчинення відповідної процесуальної дії, розгляду або перегляду справи, у тому числі в суді касаційної інстанції.
Крім того, у межах зазначеного провадження Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача після відкриття провадження в інших справах, інші суди, незалежно від юрисдикції, не мають права закривати провадження, а зобов'язані передати справу до належного суду для розгляду по суті.
При цьому таким належним судом є виключно господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що закриття провадження у таких випадках порушує право особи на доступ до правосуддя та унеможливлює ефективний судовий захист з урахуванням строків звернення з вимогами до боржника, встановлених статтею 45 КУзПБ, а до введення його в дію - статтею 23 Закону України № 2343-XII.
Таким чином, з урахуванням імперативних приписів частини третьої статті 7 КУзПБ та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, закриття провадження у справі з підстав неналежної юрисдикції є процесуально неприпустимим, оскільки суперечить прямій нормі спеціального закону; порушує право особи на доступ до правосуддя; позбавляє сторону можливості реалізувати свої права у межах справи про банкрутство; створює ризик пропуску процесуальних строків для захисту прав у господарському суді.
За таких обставин єдино можливим та законним процесуальним рішенням є передача справи за належною юрисдикцією, а не її закриття.
Оскільки оспорювані дії державного реєстратора та оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України безпосередньо впливають на корпоративні та майнові права боржника, змінюють структуру управління юридичною особою та можуть мати наслідком зміну складу ліквідаційної маси, суд доходить висновку, що спір не є публічно-правовим у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, а має майново-корпоративний характер.
З урахуванням наведеного, положень КУзПБ, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, принципу процесуальної економії та необхідності забезпечення ефективного доступу до правосуддя, суд дійшов висновку, що дана справа не підлягає закриттю, а підлягає передачі за належною юрисдикцією - до Господарського суду міста Києва, у провадженні якого станом на дату прийняття даної ухвали перебуває справа від 19.11.2025 №910/11182/25 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Три О".
Згідно з частиною 6 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини 1 цієї статті, суд вирішує ухвалою, яка може бути оскаржена.
Керуючись статтями 29, 48, 52, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративну справу №320/46281/25 передати за підсудністю до Господарського суду м. Києва.
2. Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
3. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.