22 січня 2026 рокум. Ужгород№ 260/3846/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії № 263040017331 від 01.04.2025 р. Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області врахувати у страховий стаж ОСОБА_2 період роботи з 05.06.1987 р. по 01.01.1990 р., з 01.01.1990 р. по 10.02.1990 р., з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р., з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р. та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 25.03.2025 р.;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов'язані з правничою допомогою у розмірі 15000 гривень.
Позовна заява мотивована тим, що 25 березня 2025 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 01.04.2025 р. за № 263040017331 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки згідно наданих документів його загальний стаж становить 28 років 09 місяців 29 днів.
Позивач зазначає, що відмова мотивована тим, що до страхового стажу не зараховано періоди з 05.06.1987 р. по 01.01.1990 р., оскільки наказ про звільнення з роботи виданий значно скоріше від дати звільнення, підпис посадової особи при звільненні відсутній; з 01.01.1990 р. по 10.02.1992 р., оскільки дата звільнення з роботи не придатна для сприйняття і потребує уточнення; з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р., оскільки відсутня назва установи при прийнятті на роботу; з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р., оскільки відсутня назва установи, дата наказу при прийнятті на роботу не повна.
Позивач не згоден з висновком, викладеними у рішенні про відмову у призначенні пенсії № 263040017331 від 01.04.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та вважає, що цей висновок не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам.
Позивач наголошує, що на момент звернення до територіального органу Пенсійного фонду України, він досяг визначеного ст. 26 Закону України № 1058 пенсійного віку, має страховий стаж, який складає понад 32 роки, що є відповідною умовою для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як стверджує позивач, доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, щодо не зарахування до його загального трудового стажу спірних періодів роботи є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника. Записи його трудової книжки є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, розглянувши документи подані для призначення пенсії ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області встановлено, що загальний страховий стаж відповідно до ст. 24 Закону України від 09.07.2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV становить 28 років 09 місяців 29 днів. Наявного стажу роботи є недостатньо для призначення пенсії за віком.
Представник наголошує, що для зарахування спірних періодів до стажу роботи, позивач мав надати довідки про підтвердження стажу за період з 05.06.1987 р. по з 01.01.1990 р., з 01.01.1990 р. по 10.02.1992р., з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р., з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р.
Представник відповідача звертає увагу, що ніяких уточнюючих довідок позивачем до структурних підрозділів Пенсійного фонду України не було надано.
Стосовно вимоги позивача щодо стягнення з Головного управління витрат на професійну правничу допомогу представник зазначає що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підставі наведеного представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 25 березня 2025 року ОСОБА_1 , після досягнення 60-річного віку, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області для розгляду.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01.04.2025 р. за № 263040017331 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідно страхового стажу.
Відповідачем у вищезгаданому рішенні було зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до загального страхового стажу не враховано періоди роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.06.1987 р.:
- з 05.06.1987 р. по 01.01.1990 р., оскільки наказ про звільнення з роботи виданий значно скоріше від дати звільнення, підпис посадової особи при звільненні відсутній;
- з 01.01.1990 р. по 10.02.1992 р., оскільки дата звільнення з роботи не придатна для сприйняття і потребує уточнення;
- з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р., оскільки відсутня назва установи при прийнятті на роботу;
- з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р., оскільки відсутня назва установи, дата наказу при прийнятті на роботу не повна.
В рішенні зазначено, що для зарахування відповідних періодів до страхового стажу необхідно долучити уточнюючу довідку.
Відповідач вказав, страховий стаж заявника 28 років 09 місяців 29 днів. Необхідний страховий стаж становить 32 роки. Вік заявника 60 років 00 місяців 03 дні.
Згідно з оскаржуваним рішенням право на отримання пенсійної виплати заявник набуде 23 березня 2028 року.
Позивач не погодившись з відмовою відповідача щодо призначення пенсії звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Статтею 1 Закону України № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України № 1058-IV, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років.
Відповідно до п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Відповідно до п. 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно п.п. 3 п. 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які, містять відомості про періоди роботи.
Трудовий стаж встановлюється на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці.
Відтак, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 р. у справі № 291/99/17.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (постанова Верховного Суду Касаційного адміністративного суду від 31.01.2025 р. у справі № 120/8471/23).
Судом встановлено, що під час вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за віком відповідачем при прийнятті рішення про відмову в призначенні пенсії від 01.04.2025 р. за № 263040017331 до страхового стажу не враховано періоди роботи: з 05.06.1987 р. по 01.01.1990 р., з 01.01.1990 р. по 10.02.1992 р., з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р., з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р., згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 05.06.1987 р.
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 05.06.1987 р. позивач працював:
- з 05.06.1987 р. по 01.01.1990 р. на посаді інженера в Українському республіканському центрі з наукової організації праці (записи № 1-2);
- з 01.01.1990 р. по 10.02.1992 р. на посаді інженера другої категорії в Українському республіканському проєктному і впроваджувальному центрі організації праці в лісовому господарстві (записи № 3-5);
- з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р. на посаді старшого інженера в ТОВ «Флоріада ЛТД» (записи № 10-11);
- з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р. на посаді старшого інженера в ТОВ «І.К.Маркетинг» (записи № 12-13).
Щодо не зарахування відповідачем вказаних періодів роботи, суд зазначає наступне.
Спірні періоди, з 05.06.1987 р. по 01.01.1990 р., з 01.01.1990 р. по 10.02.1992 р., з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р., з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р., належним чином відображені в трудовій книжці позивача.
Судом встановлено, що відомості про спірні періоди роботи внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи, з посиланням на відповідні накази. З таких можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Доказів визнання недостовірними записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 05.06.1987 р. щодо спірних періодів роботи з 05.06.1987 р. по 01.01.1990 р., з 01.01.1990 р. по 10.02.1992 р., з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р., з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р. відповідачем суду не надано.
При цьому суд зазначає, що обов'язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.
Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 р. у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 р. по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічний правовий висновок викладений також у Постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року по справі № 580/4012/19.
Окрім того, покликання відповідача у рішенні про відмову в призначенні пенсії на те, що трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 є безпідставним, оскільки трудова книжка була заведена ПКМ № 422 26.06.1981 р. і останній запис до неї було внесено 18.08.1984 р., тобто до набуття чинності вищевказаної Інструкції.
Враховуючи, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, працівник не може нести і негативних наслідків щодо порядку заповнення такої.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на вищезазначене суд вважає, що відомості трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.06.1987 р. є належним доказом підтвердження трудової діяльності ОСОБА_1 .
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що він, як уповноважений на призначення пенсії орган, може самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів. Однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за спірні періоди роботи, як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача є хибними.
Враховуючи, що відповідачем не надано суду доказів визнання недостовірними вищезазначених записів, зроблених у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 05.06.1987 р., та, беручи до уваги, що такі записи є чіткими та не мають виправлень чи будь-яких інших невідповідностей, суд робить висновок про наявність підстав для зарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи з 05.06.1987 р. по 01.01.1990 р., з 01.01.1990 р. по 10.02.1992 р., з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р., з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р. згідно записів трудової книжки.
Враховуючи викладене, періоди роботи позивача з 05.06.1987 р. по 01.01.1990 р., з 01.01.1990 р. по 10.02.1992 р., з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р., з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р. безпідставно не враховані до страхового стажу позивача, а відмова відповідача зарахувати до страхового стажу позивача такі періоди порушує право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом № 1058-IV.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, беручи до уваги, що конституційне право особи на соціальний захист включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд вважає, що позов підлягає задоволенню шляхом визнання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 01.04.2025 р. за № 263040017331 таким, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому таке рішення слід скасувати як протиправне, а також зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 05.06.1987 р. по 01.01.1990 р., з 01.01.1990 р. по 10.02.1992 р., з 01.08.1994 р. по 01.06.1996 р., з 04.06.1996 р. по 29.06.2000 р. відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.06.1987 р. та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 25.03.2025 р., з урахуванням висновків суду.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати, пов'язані з правничою допомогою у розмірі 15000 гривень, суд зазначає наступне.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI, згідно з п.4 ч.1 ст.1 якого - договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частиною 1 ст. 30 Закону № 5076-VI, визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 р. у справі № 910/12876/19 зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як: їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21).
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 927/237/20).
Як вбачається із поданої заяви, позивач вказує, що ним понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. На підтвердження цих витрат надано копії таких документів: Договір від 29.04.2025 р. № 29042512 про надання правової допомоги/юридичних послуг; Акт від 13.05.2025 р. № 29042512 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги/юридичних послуг № 29042512 від 29.04.2025 р.
Із матеріалів справи вбачається, що 29.04.2025 р. між ТОВ «Правова допомога 24/7» в особі директора Яковлєва О.А. та Шмигальова К.О. укладено договір № 29042512 про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 3.1 Договору розмір оплати за виконання юридичних послуг/правової допомоги становить 15000 грн.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 р. у справі № 545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно наданих документів, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн не є пропорційним до предмету спору.
Перш за все, суд зауважує, що вказана адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який зазначений представником позивача, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг).
Дійсно предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один типовий епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Так, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- по аналогічних правовідносинах наявна судова практика.
Суд вважає, що сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих послуг (проєкт позовної заяви до суду) із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сума витрат на послуги адвоката є надмірною, не відповідає критерію розумності їхнього розміру, обсягу фактично наданих послуг та їх складності, а також є необґрунтованою, оскільки вказані послуги не потребують значної кількості часу.
Суд вважає, що заявлена сума 15000 грн є неспівмірною із фактично наданими послугами, а тому, з урахуванням принципу справедливості та витраченого часу, присуджує на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сума судового збору сплачена позивачем при поданні позовної заяви підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 5, 9, 19, 77, 78, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01 квітня 2025 року за № 263040017331 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи позивача з 05 червня 1987 року по 01 січня 1990 року, з 01 січня 1990 року по 10 лютого 1992 року, з 01 серпня 1994 року по 01 червня 1996 року, з 04 червня 1996 року по 29 червня 2000 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 червня 1987 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 25 березня 2025 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн (п'ять тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяП.П.Микуляк