22 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/25241/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через систему «Електронний суд» звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) від 09 жовтня 2025 року № 047150033761 про відмову у призначені пенсії за віком та зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди ведення підприємницької діяльності як фізичної особи - підприємця з 29 червня 1995 року по 10 травня 1999 року, з 01 лютого 2000 року по 04 червня 2006 року та призначити пенсію за віком з 31 липня 2025 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що після досягнення 60 років звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, відповідач відмовив їй у призначенні пенсії за віком, мотивуючи це тим, що наданими до заяви документами не підтверджується наявність страхового стажу в необхідному обсязі. Таку відмову позивач уважає протиправною, оскільки органи Пенсійного фонду здійснювали контроль за сплатою страхових внесків позивачем у спірний період і повинні володіти інформацією щодо сплати страхових внесків.
Ухвалою суду від 11 листопада 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
24 листопада 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що підтверджений належними документами, страховий стаж становить 26 років 06 місяці 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. У результаті розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: - період ведення підприємницької діяльності з 29 червня 1995 року по 10 травня 1999 року та з 01 лютого 2000 року по 31 грудня 2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України; - період ведення підприємницької діяльності з 01 січня 2004 року по 04 червня 2006 року, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.
24 листопада 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наголошує на протиправності дій відповідача та необхідності задоволення її позовних вимог.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 жовтня 2025 року звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до принципу екстериторіальності, заява позивача розглянута відповідачем, який рішенням від 09 жовтня 2025 року № 047150033761 відмовив у призначенні пенсії.
На обґрунтування зазначив, що стаж позивача для визначення права становить 26 років 06 місяці 12 днів, проти 32 необхідних років страхового стажу. Вказав, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 29 червня 1995 року по 10 травня 1999 року та з 01 лютого 2000 року по 31 грудня 2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, та період ведення підприємницької діяльності з 01 січня 2004 року по 04 червня 2006 року, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, ОСОБА_1 звернулася із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 46 Основного Закону закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин є основним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі - Закон України №1058-ІV).
Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України №1058-ІV.
Згідно названої правової норми особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Також, частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.
На момент звернення із заявою про призначення пенсії позивачу виповнилося 60 років, тобто вона досягла пенсійного віку.
Підставою незарахування до страхового стажу періоду провадження позивачем підприємницької діяльності з 29 червня 1995 року по 10 травня 1999 року та з 01 лютого 2000 року по 31 грудня 2003, стало відсутність інформації про сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, а періоду ведення підприємницької діяльності з 01 січня 2004 року по 04 червня 2006 року - відсутність відомостей про сплату страхових внесків у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Надаючи правову оцінку таким висновкам, суд зауважує на таке.
Пунктом а) частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
За нормами пункту 3-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:
1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно з пунктом 4 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637) періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом 1 підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, (в редакції постанови від 07 липня 2014 року № 13-1, далі - Порядок № 22-1) до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком № 637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення №10-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення №10-1 (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу)
Абзацом 4 підпункту 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 установлено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Аналогічна за змістом позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2018 року у справі №643/20104/15-а.
Отже, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності за умови підтвердження сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
При цьому до страхового стажу зараховуються періоди здійснення підприємницької діяльності:
до 01 травня 1993 року - час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року - періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування;
з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року - періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою ОК-5).
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою ОК-5).
Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01 липня 2000 року, з часу запровадження персоніфікованого обліку. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (в подальшому єдиний внесок).
Позивачем на підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності для цілей зарахування спірних періодів до страхового стажу подано органу Пенсійного фонду дублікат свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи №1354/6, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної - особи підприємця Серії В01 №077150, довідку про взяття на облік № 3476 від 28 липня 1997 року, лист ГУ ДПС у Дніпропетровській області (м. Дніпро) № 82460/6/04-36-24-16-11 від 23 вересня 2025 року, розрахунок зобов'язання зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за 1999 рік; за 2000 рік; за 2001 рік; за 1 квартал 2003 року; за 2 квартал 2003 року. Проте названі документи не підтверджують факту сплати страхових внесків.
Отже, з огляду на приведені вище обставини, до страхового стажу має бути зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 29 червня 1995 року по 10 травня 1999 року та з 01 лютого 2000 року по 30 червня 2000 року як такий, що підтверджено дублікатом свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи №1354/6, свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної - особи підприємця Серії В01 №077150 та довідкою про взяття на облік № 3476 від 28 липня 1997 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі № 160/3026/25.
Разом з тим, період ведення підприємницької діяльності з 01 липня 2000 року по 04 червня 2006 року обґрунтовано не зараховані до страхового стажу, оскільки не підтверджено факту перебування позивача на спрощеній системі оподаткування та сплати страхових внесків. Надані позивачем розрахунки зобов'язання зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування по фіксованому патенту зазначеного підтверджують, оскільки такі не містять будь-яких відміток про прийняття їх відповідним державним органом, а лише відображають власноручне заповнення позивачем інформації на відповідному бланку. Будь-яких інших доказів про прийняття таких документів компетентним органом позивачем не надано.
Отже, позивачем не підтверджено факту перебування на спрощеній системі оподаткування та сплати страхових внесків для цілей зарахування періодів з 01 липня 2000 року по 04 червня 2006 року до страхового стажу.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено факт зайняття нею підприємницькою діяльністю з 29 червня 1995 року по 10 травня 1999 року та з 01 лютого 2000 року по 30 червня 2000 року, а тому такі періоди мають бути зараховані до загального страхового стажу позивача.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області призначити пенсію за віком, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що до зарахуванням до страхового стажу позивача підлягає лише частина періоду зайняття підприємницькою діяльності, що може вплинути на загальний розмір страхового стажу, а відповідно і на сам факт можливості призначення пенсії за віком, саме тому, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд уважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 жовтня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, викладеної в цьому рішенні.
При цьому, відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, що розглядається, суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по віку.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду такої заяви має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Житомирській області.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.
Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09 жовтня 2025 року № 047150033761 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 жовтня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
22.01.26