23 січня 2026 рокуСправа №160/35891/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
17.11.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, у якій він просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення з служби додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2001 - 2018 роки позивачу не надавалась. При звільненні з військової служби компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2001 - 2018 роки позивачу не виплачено. Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача у ненарахуванні та невиплаті компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю позову вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачу запропоновано усунути недоліки позову протягом 5-ти днів з дня отримання копії ухвали суду про залишення позову без руху, а саме шляхом надання уточненого позову із зазначенням позовних вимог, які відповідають вимогам КАС України, а також подати до суду копію уточненої позовної заяви для відповідача (відповідно до кількості зазначених позивачем відповідачів у разі залучення співвідповідачів), а також докази на підтвердження своїх позовних вимог.
Суд зазначив, що позивач, звернувшись до суду, просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача у період з 2001 по 2018 роки, при цьому вказує, що військову службу у військовій частині НОМЕР_1 він проходив з 01.08.2016 по 20.09.2025, у чому полягає бездіяльність відповідача у періоди до 01.08.2016 позивач не вказує. Інформація щодо порушення прав позивача іншими особами у позові відсутня, що унеможливлює залучення судом співвідповідачів за власною ініціативою.
22.12.2025 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач вказує, що належним відповідачем є саме військова частина НОМЕР_1 .
Ухвалою від 23.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Копія ухвали від 23.12.2025 вважається врученою відповідачу у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
08.01.2026 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від пердставника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в якому представник у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що згідно з пунктом 2 Порядку, додаткова відпустка військовослужбовцям, які обіймають посади, зазначені у пунктах 1-157 додатка 2 до Постанови № 702, надається з чітко визначеного розрахунку - одна доба додаткової відпустки за кожні шість діб чергувань. Отже, право на додаткову відпустку прямо пов'язується не лише з назвою посади, а й з фактичним виконанням обов'язків, зокрема несенням чергувань. Крім того, пунктом 11 Порядку встановлено, що в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на відповідних посадах, що ще раз підтверджує необхідність документального підтвердження такого фактичного часу. Аналіз додатків до позовної заяви свідчить про те, що позивачем не доведено наявність спору про право, зокрема не доведено факту порушення його права на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку. За таких обставин для встановлення наявності у позивача права на щорічну додаткову відпустку або компенсацію за її невикористання необхідно з'ясувати фактичну кількість діб чергувань, які позивач ніс у відповідний період. Відсутність доказів несення чергувань свідчить про відсутність самого предмета спору та дає підстави вважати, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України з 26.07.1996 по 20.09.2025, зокрема, з 26.07.2996 по 24.06.2001 - у Харківському воєнному училищі, з 24.06.2001 по 24.04.2003 - у військовій частині НОМЕР_2 , з 24.04.2003 по 04.10.2004 - у військовій частині НОМЕР_3 , з 04.10.2004 по 14.12.2004 - у військовій частині НОМЕР_4 , з 14.12.2004 по 27.05.2005 - у військовій частині НОМЕР_3 , з 27.05.2005 по 16.06.2016 - у військовій частині НОМЕР_5 та з 16.06.2016 по 20.09.2025 - у військовій частині НОМЕР_1 .
У зазначені періоди позивач не використав дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.
Припинив проходження військової служби позивач 20.09.2025 у зв'язку зі звільненням його з військової служби наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 14.08.2025 № 623, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2025 № 268.
Позивач не погоджується із такими діями відповідача щодо невиплати компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст.16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст.18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (ст. 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (ст. 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1ст. 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 КЗпП України.
Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону №580-VIII).
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1 - 4 ст. 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону №580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260).
Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч.ч. 2, 3 ст. 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Як передбачено п. 12 ст. 12 цього Закону учасникам бойових дій надаються право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 №303/2014, який затверджений Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Отже, спірні правовідносини стосовно отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, припиняється.
Разом із тим, суд зазначає, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції та володіла статусом учасника бойових дій, судом також враховані правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №200/1175/20-а.
Зокрема, Касаційний суд зазначив що, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої законом України "Про відпустки" і статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
А тому, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористаної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2001 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2002 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2003 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2004 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2005 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2006 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2007 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2008 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2009 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2010 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2011 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2012 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2013 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2014 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2015 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2016 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2017 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2018 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, у зв'язку з чим порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2001-2018 роки, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення всупереч Конституції України та чинному законодавству України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи, що позивач у відповідності до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» має пільгу щодо сплати судового збору та за подання позовної заяви судовий збір не сплачував, підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 134,139,193,241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2001 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2002 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2003 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2004 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2005 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2006 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2007 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2008 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2009 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2010 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2011 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2012 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2013 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2014 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2015 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2016 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2017 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2018 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2001 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2002 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2003 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2004 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2005 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2006 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2007 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2008 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2009 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2010 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2011 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2012 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2013 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2014 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2015 рік у кількості 14 діб як учаснику бойових дій, за 2016 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2017 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2018 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез