Справа № 636/1515/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/262/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
21 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
представників потерпілих - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 , представника потерпілої ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 07 липня 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12021220000001897 від 23.12.2021,
Вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 07 липня 2025 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ Луганської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, не працюючого, без місця реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не маючого судимості, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 2 (два) роки.
На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.
Згідно з частиною 1 та пункту 2 частини 3 статті 76 КК України покладено на ОСОБА_8 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_8 про стягнення 5 000 000 (п'яти мільйонів) грн 00 коп. моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи та витрат на правову допомогу в сумі 70 000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп, - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 моральну шкоду, завдану смертю фізичної особи, в сумі 1 000 000 (один мільйон) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 (десять тисяч) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
До набрання цим вироком законної сили, запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з покладенням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, обраний обвинуваченому ОСОБА_8 згідно ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 31 січня 2024 року та неодноразово продовжений ухвалами Чугуївського міського суду Харківської області, останній раз від 18 червня 2025 року - залишено без змін.
Згідно вироку, 23 грудня 2021 року приблизно 07 год 50 хв, ОСОБА_8 керував технічно справним автомобілем "Volkswagen Touareg", р.н. НОМЕР_1 , на якому рухався по автодорозі "Вовчанськ - Харків" зі сторони м. Вовчанськ Харківської області в напрямку м. Харків, зі швидкістю біля 100 км/год.
Під час руху по вказаній автодорозі, в районі 23 км + 450 на території Харківського району Харківської області, ОСОБА_8 діючи необережно, перед зміною напрямку руху повинен був переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та перед початком обгону повинен був переконатися що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, не врахував дорожню обстановку, чим грубо порушив вимоги п.п. 10.1 та 14.2 Правил дорожнього руху України, де вказано:
-п.10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»,
-п. 14.2 (в) «Перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані;
та при виконанні маневру обгону автомобілю "ВАЗ-21213", р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався у попутному напрямку, допустив зіткнення з його задньою лівою частиною, після чого здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, де скоїв зіткнення з автомобілем "Ford Fusion", р.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який рухався у зустрічному напрямку по своїй смузі руху.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди згідно висновку судово-медичної експертизи №10-12/3497-С/21 від 08.06.2022 року ОСОБА_14 отримав масивну крововтрату внаслідок розриву аорти та серця у випадку тяжкої сукупної травми, що призвело до смерті останнього.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди згідно висновку судово-медичної експертизи №12-14/264-А/22 від 30.09.2022 року потерпілий ОСОБА_10 отримав важку тупу сукупну травму, яка включає в себе: закриту травму грудної клітини у вигляді перелому 2, 3, 4, 5, 6, 7 ребер справа та перелому тіла грудини із забієм легень, що ускладнилися правобічним гідротораксом; закриту травму живота у вигляді розриву печінки із внутрішньочеревним крововиливом, що у подальшому ускладнилася біломою (абсцессом) правого піддіафрагмального простору; закритий перелом кісток тазу у вигляді багатофрагментарного перелому тіла правої клубової кістки та даху вертлюгової западини справа із підвивом правої стегнової кістки дозаду; закритий внутрішньосуглобовий перелом дистального метафізу променевої кістки правого передпліччя зі зміщенням; закритий перелом проксимальних метафізів 4 та 5 п?ясних кісток правої кисті із підвивихом; закритий багатофрагментарний внутрішньосуглобовий перелом проксимального метафізу та верхньої третини діафізу великогомілкової кістки, а також перелом верхньої третини діафізу малогомілкової кістки правої гомілки із зміщенням. За ступенем тяжкості важка тупа сукупна травма, яка включає в себе вищевказані ушкодження, належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди згідно висновку судово-медичної експертизи №09/443-С/2022 від 14.10.2022 року потерпілий ОСОБА_15 отримав травму правого стегна у вигляді відкритого подвійного осколкового перелому діафізу стегнової кістки зі зміщенням з наявністю рваної рани у середній третині зовнішньої поверхні стегна; садна в лобній ділянці, що відноситься до тяжких тілесних пошкоджень, що небезпечні для життя.
Порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_8 виразилися в тому, що він, керуючи транспортним засобом, під час виконання маневру обгону, діючи необережно, перед зміною напрямку руху повинен був переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та перед початком обгону повинен був переконатися що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечні швидкість руху та прийоми керування, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "ВАЗ-21213", р.н. НОМЕР_4 , який рухався попереду у попутному напрямку, після чого здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, де скоїв зіткнення з автомобілем "Ford Fusion", р.н. НОМЕР_5 , який рухався у зустрічному напрямку, що спричинило вищевказані наслідки. Не погоджуючись із вироком суду, прокурор у кримінальному провадженні, представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 , представник потерпілої ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
Прокурор в своїй апеляційній скарзі просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. В іншій частині вирок суду залишити без змін. Прокурор вважає, що судом недостатньо враховано, що в результаті ДТП настала смерть потерпілого ОСОБА_14 , та двом потерпілим ОСОБА_10 і ОСОБА_15 спричинено тяжкі тілесні ушкодження. Смерть людини є непоправним наслідком та не може бути компенсована відшкодуванням шкоди.
Представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання у виді 5 років позбавлення волі із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок суду просить залишити без змін.
Зазначає, що судом недостатньо враховані наслідки, що настали в результаті ДТП. Позитивні характеристики обвинуваченого жодним чином не зменшують суспільної небезпечності вчиненого. Крім того, обвинувачений не має офіційного місця реєстрації. Призначене покарання є недостатнім.
Представник потерпілої ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати, у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання, яке є явно несправедливим через м'якість, призначити обвинуваченому покарання, яке є співрозмірним діянню та особі обвинуваченого, задовольнити позовні вимоги потерпілої ОСОБА_12 у повному обсязі, стягнути з обвинуваченого на користь ОСОБА_12 витрати на правову допомогу у повному обсязі.
Зазначає, що про каяття обвинувачений зазначив під час його допиту у суді, яке відбувалося в кінці судового розгляду. До цього вибачень від обвинуваченого не було.
Щодо суми стягнення із обвинуваченого зазначає, що потерпіла ОСОБА_12 зазнала душевних страждань, у зв'язку зі смертю чоловіка та батька її дітей.
Вважає, що сума витрат на правову допомогу підтверджена, але суд їх не прийняв до уваги без будь яких пояснень. Зазначає, що він, як представник брав участь у кримінальному провадженні саме з початку досудового розслідування, з 23.12.2021 безпосередньо брав участь у судових засіданнях, які відбувалися у м. Чугуїв. Окрім нього, представником потерпілої є ОСОБА_6 , яка також виконувала свої обов'язки.
Визначена судом сума компенсації як моральної шкоди, так і вартості правової допомоги є несправедливим та незаконним.
Від представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 14.10.2025 надійшла заява, в якій він просив проводити всі наступні судові засіданні без участі потерпілого та його представника. Апеляційну скаргу підтримують, просять задовольнити.
Потерпілий ОСОБА_15 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг, однак, до суду апеляційної інстанції не прибув, клопотань від нього про відкладення розгляду не надходило. ОСОБА_15 просив проводити розгляд обвинувального у суді першої інстанції без його участі, апеляційної скарги на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 07 липня 2025 року не подавав. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційні скарги за відсутності належним чином повідомлених учасників провадження, які не прибули до суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників потерпілої ОСОБА_12 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які підтримали подані ними апеляційні скарги, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та представників потерпілих підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковано правильно, висновки суду відносно фактичних обставин справи в апеляційних скаргах не заперечуються, у зв'язку із чим колегія, суддів на підставі частини 1 статті 404 КПК України, їх не перевіряє. Перевіряючи вирок щодо правильності призначення покарання, судом апеляційної інстанції встановлено неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень статті 75 КК України при призначенні остаточного покарання, що потягло за собою безпідставне звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням. Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до частини 2 статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно із загальними засадами призначення покарання, що регламентовані статтею 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.
Приписами частини 1 статті 75 КК України передбачено, якщо суд, крім визначених законом випадків, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
За змістом цієї норми закону, підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, належним чином мотивоване у вироку, про можливість її виправлення без відбування покарання. Такий висновок суду повинен ґрунтуватися на відомостях про вчинене особою кримінальне правопорушення, її посткримінальну поведінку, характеристику, спосіб життя, соціальні зв'язки, наявність чи відсутність судимостей тощо. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання в умовах застосування положень статей 75, 76 КК України.
На переконання колегії суддів, зазначені вимоги закону при призначенні ОСОБА_16 покарання та визначенні порядку його відбування були дотримані місцевим судом не в повному обсязі. Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди згідно висновку судово-медичної експертизи №10-12/3497-С/21 від 08.06.2022 року ОСОБА_14 отримав масивну крововтрату внаслідок розриву аорти та серця у випадку тяжкої сукупної травми, що призвело до смерті останнього, згідно висновку судово-медичної експертизи №12-14/264-А/22 від 30.09.2022 року потерпілий ОСОБА_10 отримав важку тупу сукупну травму, яка належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, згідно висновку судово-медичної експертизи №09/443-С/2022 від 14.10.2022 року потерпілий ОСОБА_15 отримав травму правого стегна у вигляді відкритого подвійного осколкового перелому діафізу стегнової кістки зі зміщенням з наявністю рваної рани у середній третині зовнішньої поверхні стегна; садна в лобній ділянці, що відноситься до тяжких тілесних пошкоджень, що небезпечні для життя. Обвинувачений ОСОБА_8 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, на підставі чого кримінальне провадження розглянуто судом в порядку частини 3 статті 349 КПК України. Призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції врахував, щире каяття ОСОБА_8 , активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку, що полягало у частковому відшкодуванні потерпілим моральної шкоди, заподіяної злочином та визнав ці обставини такими, що пом'якшують покарання відповідно до статті 66 КК України.
Обставин, що обтяжують покарання винного, передбачених статтею 67 КК України, судом не встановлено. Крім того, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_8 позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває, взяв до уваги характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, ту обставину, що обвинувачений є вільним від хворобливих звичок, які становлять небезпеку для оточення, його похилий вік, позитивну посткримінальну поведінку обвинуваченого, та дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання із встановленням іспитового строку. Разом з цим, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду щодо можливості у даному випадку застосування статті 75 КК України при призначенні обвинуваченому покарання, з огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Втім, ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції, належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, а саме те, що керуючи технічно справним транспортним засобом обвинувачений порушив правила безпеки дорожнього руху, що призвело до смерті одного з потерпілих та спричинення двом іншим потерпілим тяжких тілесних ушкоджень.
Суд апеляційної інстанції вважає, що навіть попри вчинення ОСОБА_8 злочину через необережність, враховуючи тяжкість наслідків у виді загибелі людини та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ще двом потерпілим, відсутні підстави стверджувати, що обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами, при застосуванні положень статей 75, 76 КК України, буде очевидно достатнім для досягнення мети покарання.
Колегія суддів вважає, що без відбування обвинуваченим покарання такі заходи не здатні забезпечити реалізацію визначеної у статті 50 КК України мети, захистити права і свободи інших осіб від протиправних посягань, а відтак застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 положень статті 75 КК України не сприятиме досягненню справедливого балансу між його правами та свободами й інтересами держави та потерпілих у цьому кримінальному провадженні.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що хоч вчинений обвинуваченим тяжкий злочин є необережним, однак його наслідки у вигляді смерті одного з потерпілих є невідворотними.
Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності відповідальності, що відповідає вимогам статті 65 КК України.
Таким чином, оскільки колегія суддів дійшла висновку про помилкове застосування судом першої інстанції положень статті 75 КК України, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 підлягає скасуванню в частині призначеного покарання в порядку пункту 4 частини 1 статті 409, пункту 2 частини 1 статті 413 КПК України, з ухваленням апеляційним судом нового вироку в цій частині, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 420 КПК України.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання за частиною 2 статті 286 КК України, колегія суддів враховує, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, у результаті якого настали незворотні наслідки у вигляді смерті потерпілого, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень двом іншим потерпілим, позицію потерпілих у цьому кримінальному провадженні, які вважають необхідним призначення обвинуваченому реальної міри покарання. Поряд з цим, колегія суддів враховує обставини, що пом'якшують покарання відповідно до статті 66 КК України, а саме: щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове добровільне відшкодування шкоди.
При цьому, щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Судом апеляційної інстанції встановлено, що обвинувачений розпочав відшкодування шкоди потерпілим ОСОБА_15 , ОСОБА_10 ще під час досудового розслідування, намагався надати матеріальну допомогу потерпілій ОСОБА_12 , однак, як встановлено у судовому засіданні апеляційного суду, для потерпілих на той час це було недоречним. Під час судового розгляду у суді першої інстанції потерпілій ОСОБА_12 , відповідно до розписок, виплачено 201 000 гривень. Під час апеляційного розгляду захисник обвинуваченого надав колегії суддів чеки про сплату ОСОБА_12 5000 гривень - 14.10.2025, 4000 гривень - 21.11.2025, 3000 гривень - 31.12.2025, 4900 гривень - 15.01.2026.
Крім того, прокурором у судовому засіданні підтверджено, що обвинувачений разом із одним із потерпілих після ДТП перебував у лікарні в одній палаті та допомагав потерпілому з лікуванням. Обвинувачений у суді апеляційної інстанції вибачився перед потерпілими, пояснив, що сам отримав травму після ДТП, офіційних доходів немає, син проживає закордоном та допомагає йому.
У зв'язку із наведеним, заперечення представником потерпілої ОСОБА_12 про наявність у ОСОБА_8 реального щирого каяття, є необгрунтованими. З урахуванням посткримінальної поведінки обвинуваченого, намагання ним відшкодувати шкоду, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 основне покарання у мінімальному розмірі, визначеному санкцією частини 2 статті 286 КК України, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання відповідатиме принципам співмірності, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, у зв'язку із чим, судом апеляційної інстанції не встановлено достатніх підстав для призначення обвинуваченому більш суворої міри покарання, про що просить прокурор та представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 , а тому їх апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Згідно з вимогами частини 1 статті 421 КПК, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Щодо апеляційних вимог представника потерпілої ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_7 , які були підтримані і адвокатом ОСОБА_6 , в частині задоволення цивільного позову у повному обсязі та стягнення витрат на правову допомогу з обвинуваченого, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов потерпілої, надав грунтовну оцінку її позовним вимогам як в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 000 гривень, так і в частині стягнення процесуальних витрат на правову допомогу, з якою цілком погоджується суд апеляційної інстанції. Суд першої інстанції визнав доведеним, що потерпіла зазнала душевних страждань, у зв'язку зі смертю чоловіка - батька її дітей, їй була заподіяна моральна шкода, суттєво та назавжди порушений нормальний життєвий ритм її життя, що погіршило соціальне благополуччя потерпілої та вимагає від неї додаткових зусиль для нормалізації свого життя.
Виходячи із положень статті 129 КПК України, статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом на підставі фактичних обставин справи, з урахуванням вимог розумності і справедливості. Тобто, вирішення даного питання законодавцем віднесено до дискреційних повноважень суду (судового розсуду).
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи, що обвинувачений намагається поступово відшкодувати заподіяну шкоду, з огляду на принципи розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що позовні вимоги потерпілої в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають збільшенню.
Щодо апеляційних про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_12 понесених нею витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про стягнення з обвинуваченого 10 000 гривень судових витрат на правову допомогу. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами за результатом розгляду справи, визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та встановлюється на підставі наступних доказів: детального опису робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках надання правничої допомоги по певній справі; доказів вартості робіт (послуг) адвоката, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною; детального опису витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги витрат адвоката; доказів здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Звертаючись із цивільним позовом, ОСОБА_12 просила стягнути з обвинуваченого витрати, понесені нею на досудовому слідстві, у загальному розмірі 65 500 гривень, та витрати, які будуть понесені, у зв'язку із розглядом цивільного позову у суді першої інстанції. При цьому, у мотивувальній частині позову зазначено, що витрати на адвокатські послуги складають 55 600 гривень. У подальшому, в ході судового розгляду, представником потерпілої було надано акт виконаних робіт (наданих послуг) від 27 червня 2025 року, відповідно до якого на виконання договору про надання правової допомоги від 18 січня 2022 року адвокатом ОСОБА_6 надано та фактично виконано адвокатські послуги із завданням-дорученням клієнта ОСОБА_12 на суму 70 000 гривень. Вказану суму коштів клієнту необхідно сплатити до 31 грудня 2025 року.
Разом з цим, будь-яких інших документів на підтвердження виконання представником потерпілої - адвокатом ОСОБА_6 конкретних процесуальних дій у цьому кримінальному провадженні та їх вартість, суду не було надано.
Колегія суддів враховує, що кримінальне провадження розглянуто в порядку частини 3 статті 349 КПК України, без дослідження доказів у справі. З матеріалів провадження встановлено, що адвокат ОСОБА_6 брала участь у 10 судових засіданнях, переважно в режимі відеоконференції. У більшості судових засідань судом вирішувалося лише питання про обрання, продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що предмет спору в цій справі не є складним і характер позовних вимог є розповсюдженим при пред'явленні цивільного позову в рамках кримінального провадження, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальних документів, які містяться у ній і не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що представник потерпілої ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_7 є родичем загиблого у ДТП ОСОБА_14 . У журналі судового засідання від 02.10.2024 зазначено пояснення ОСОБА_7 про те, що він оплатив поховання, що ставить під сумнів розмір заявлених витрат, що понесені потерпілою на правову допомогу, враховуючи, що відсутні обгрунтовані докази того, хто із представників складав позовну заяву, яка підписана самою ОСОБА_12 . Розписки про отримання коштів від обвинуваченого в рахунок компенсації моральної шкоди написані ОСОБА_7 .
У зв'язку із наведеним, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для стягнення із обвинуваченого на користь потерпілої 70 000 гривень витрат на правову допомогу представникам потерпілої, оскільки такий розмір взагалі не обгрунтований належними доказами.
За наведених обставин апеляційна скарга представника потерпілої ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_7 підлягає задоволенню тільки в частині вимог про призначення обвинуваченому реальної міри покарання.
Згідно пункту 2 частини 4 статті 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з поміж іншого, зазначається рішення про залік досудового забезпечення кримінального провадження, зокрема тримання під вартою та цілодобового домашнього арешту. Відповідно до вимог частини 7 статті 72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі. З матеріалів провадження встановлено, що під час судового провадження, ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 03.04.2024 було задоволено клопотання прокурора та застосовано до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту до 02.06.2024, який у подальшому неодноразово продовжувався. При цьому, в ухвалі суду від 02.10.2024 зазначено, що строк цілодобового домашнього арешту спливає 05.10.2024 та вкотре задоволено клопотання прокурора про продовження строку цілодобового домашнього арешту, однак встановлено строк дії ухвали до 30.11.2024. Після чого прокурор 02.12.2024 звернулася до суду із клопотанням про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, яке судом було розглянуто 03.12.2024 та застосовано до обвинуваченого вказаний запобіжний захід до 01.02.2025, який продовжувався, в тому числі вироком суду першої інстанції запобіжний захід залишено без змін до набрання вироком законної сили. Враховуючи наведене, на підставі частини 7 статті 72 КК України ОСОБА_8 необхідно зарахувати строк цілодобового домашнього арешту у строк покарання з 03.04.2024 по 30.11.2024, включно, та з 03.12.2024 по день набрання вироком законної сили, тобто 21.01.2026, включно, з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 404, 407, 409, 413, 418, 420, 421 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора та представників потерпілих - задовольнити частково.
Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 07 липня 2025 року - скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок. Призначити ОСОБА_8 за частиною 2 статті 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_8 рахувати з моменту його затримання в порядку виконання цього вироку. На підставі частини 7 статті 72 КК України зарахувати ОСОБА_8 строк домашнього арешту у строк покарання з 03.04.2024 по 30.11.2024, включно, та з 03.12.2024 по день набрання вироком законної сили, тобто 21.01.2026, включно, з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі. В решті вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 07 липня 2025 року - залишити без змін. Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Касаційного Кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий:
Судді: