Справа № 646/13391/24 (1-кп/646/700/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/634/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
12 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12024221100001650 від 10.07.2024 року за ч.1 ст. 115 КК України, -
Цією ухвалою, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в межах кримінального провадження № 12024221100001650 від 10.07.2024 стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 21 лютого 2026 року включно, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник посилався на фактичні обставини кримінального правопорушення, а також на відомості про особу обвинуваченого. Вважав оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою. Вказував на недоведеність існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу законною та обґрунтованою, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст.404 КПК України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Основ'янського районного суду м. Харкова перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.
Прокурор звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , посилаючись на вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення та на наявність ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Вказував, що у матеріалах кримінального провадження наявні вагомі докази про вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому особливо тяжкого злочину, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції обґрунтував це тим, що зважаючи на тяжкість кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим, відомості про особу обвинуваченого, суд вважає, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 доведені прокурором та продовжують існувати. Існування вказаних ризиків виправдовує тримання особи під вартою, а також свідчить про неможливість їх запобіганню шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, тому вважав доцільним продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою. Досліджені, судом першої інстанції ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитись на здійсненні судового провадження. Суд першої інстанції вважав недостатнім застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо існування ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності; незаконно вплинути на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, впливати на свідків, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їй злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, який є особливо тяжким злочином, відповідно до ст. 12 КК України, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_7 не є особою з інвалідністю, має постійне місце проживання, військовослужбовець, раніше не судимий.
Наявність всієї сукупності вищенаведених відомостей об'єктивно свідчить про існування ризиків, що встановлені судом першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо існування встановлених ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності; впливати на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не зменшилися та не перестали існувати на час продовження запобіжного заходу, а також на час розгляду апеляційної скарги захисника.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, а саме вчинення особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема права на життя та здоров'я населення, яке, відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності продовження існування ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченої та обставин кримінального провадження, які прокурор вважав доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо не доведеності ризиків та не зазначення обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об'єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду, незаконно впливу на свідків та можливості вчинення іншого кримінального правопорушення.
Поряд з цим, доводи захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України свідчать про необґрунтованість вимоги апеляційної скарги про обрання іншого запобіжного заходу, оскільки обрання будь-якого запобіжного заходу без встановлення ризиків є процесуально незаконним. За таких обставин, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості задовольнити вимоги апеляційної скарги, а доводи захисника ґрунтуються суто на його суб'єктивних оціночних судженнях.
Крім того, доводи захисника пов'язані з оцінкою низки доказів по справі, які стосуються кваліфікації дій обвинуваченого, натомість з урахуванням стадії кримінального провадження належить врахувати, що колегія суддів позбавлена процесуальних повноважень щодо надання оцінки доказам до ухвалення вироку у цьому провадженні.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , та відсутності на цей час будь-яких підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання захисника ОСОБА_8 про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали Основ'янського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2025 року задовольнити, поновивши йому цей процесуальний строк.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :