Справа № 643/20308/25 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/32/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія арешт майна
20 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
представника власника майна ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «РІН-СПЕЦОДЯГ»- адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м.Харкова від 18 листопада 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні за № 22024220000000065 від 10 січня 2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.5 ст.191 КК України, -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Слідчим відділом УСБУ в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024220000000065 від 10 січня 2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.5 ст.191КК України.
Органом досудового розслідування проводиться досудове розслідування за фактом протиправної діяльності, вчиненої ТОВ "РІН - СПЕЦОДЯГ" (код ЄДРПОУ 43954218), ТОВ "САНСТОР" (код ЄДРПОУ 40488129, на теперішній час змінено назву на ТОВ «САНПОЛ»), ТОВ "ТД ФЕЛІКС" (код ЄДРПОУ 41005487, на теперішній час змінено назву на ТОВ «АПС ГЕНТР»), ТОВ "ТПК ВПЕРЕД ЮА" (код ЄДРПОУ 44901649), які протягом 2022 - 2023 років уклали низку договорів про закупівлю для державних потреб товарів речової служби та відвантажило на адресу МО України та його підрозділів матеріальні ресурси (спальні мішки) на загальну суму понад 382 млн. грн. Вказані закупівлі здійснювались за рахунок коштів державного бюджету України.
Згідно висновку Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" №61064 від 11.04.2024, всі спальні мішки, передані МО України вказаними суб'єктами господарювання не відповідають технічним умовам (технічному опису №258 від 2018 року), затверджених Головним управлінням розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС України. Тобто фактично постачальниками (суб'єктами господарювання) на адресу МО України відвантажений неякісний (некондиційний) товар військового призначення, який не відповідає умовам договорів та технічним вимогам.
13.11.2025 року в період часу з 07:50 до 22:50 на підставі ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова про дозвіл на обшук від 10.11.2025 року (справа 643/19772/25, н/п 1-кс/643/6379/25) проведено обшук у будівлі за адресою: м. Харків, вул. Спортивна, 3, де розташовується швейний цех, яка складається з: нежитлової виробничої будівлі літ. "Г-1", загальною площею 275,8 кв.м., нежитлової виробничої будівлі літ."В-1", загальною площею 180 кв.м., нежитлової виробничої будівлі літ. "Б-1", загальною площею 266 кв.м., нежитлових приміщень підвалу №І-VІІІ, приміщень 1-го поверху №1-1-:-1-8, 1-9а, приміщень 2-го поверху №2-1-:-2-3 в літ."А-4" (А чотири), загальною площею 537,5 кв.м., нежитлових приміщень підвалу №ІХ-XVІІ, приміщень 1-го пов. №9-:-21, приміщень 2-го пов. №4-:-19, приміщень 3-го пов. №1-:-27, приміщень 4-го пов. №1-:-6, загальною площею 1563,8 кв.м. в літ. "А-4", за результатами якого виявлено та вилучено майно відповідно до переліку, зазначеному в протоколі обшуку, а саме відеореєстратор, ноутбук, оригінали та копії документів, одяг, сумку-баул, рюкзак, спальні мішки.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що метою накладання арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів, що передбачено п.1 ч.2 ст.170 КПК України, з метою недопущення приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі цих доказів, оскільки незастосування такого заходу призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а також майно має значення для встановлення істини під час досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м.Харкова від 18 листопада 2025 року клопотання прокурора про арешт майна задоволено. Суд вирішив накласти арешт на майно відповідно до переліку, зазначеному в резолютивній частині оскаржуваної ухвали.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі представник власника майна просить ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання прокурора в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що прокурором не було доведено, що вилучене майно відповідає критеріям ст.98 КПК України, а також не було доведено необхідність вилучення документів за період 2024-2025 роки, оскільки досудове розслідування здійснюється щодо діяльності юридичної особи в період 2022-2023 роки, що є втручанням в діяльність ТОВ «РІН - СПЕЦОДЯГ» та фактично на даний час здійснено блокування роботи юридичної особи.
Позиції учасників судового провадження
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна на підтримання вимог апеляційної скарги, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до положень ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя врахував обставини, зазначені у клопотанні та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні та в межах якого подано клопотання, виходив з того, що прокурором доведено, що вказане майномістить відомості, які мають значення для забезпечення даного кримінального провадження в якості доказів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
З матеріалів провадження вбачається, що Слідчим відділом УСБУ в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024220000000065 від 10.01.2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.114-1, ч. 5 ст. 191 КК України.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 10.11.2025 року надано дозвіл на проведення обшуку у будівлях за адресою: АДРЕСА_1 , де розташовується швейних цех та приміщення з документацією щодо виготовлення спальних мішків, що належить: нежитлова виробнича будівля літ. "Г-1", загальною площею 275,8 кв.м., на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , нежитлова виробнича будівля літ."В-1", загальною площею 180 кв.м., на праві власності належить ОСОБА_9 , нежитлова виробнича будівля літ. "Б-1", загальною площею 266 кв.м., на праві власності належить ОСОБА_8 , нежитлові приміщення підвалу №І-VІІІ, 1-го поверху №1-1-:-1-8, 1-9а, 2-го поверху №2-1-:-2-3 в літ."А-4" (А чотири), загальною площею 537,5 кв.м., на праві власності належить ПП "ЛМ" (код 31631642), нежитлові приміщення підвалу №ІХ-XVІІ, 1-го пов. №9-:-21, 2-го пов. №4-:-19, 3-го пов. №1-:-27, 4-го пов. №1-:-6, загальною площею 1563,8 кв.м. в літ. "А-4", на праві власності належить ТОВ "АСЦ-М" (код 37682137), з метою відшукання, виявлення та вилучення речей і документів, що мають значення для досудового розслідування та містять відомості, які можуть бути доказами під час судового розгляду, зокрема: документи, речі, чорнові записи, електронні носії інформації, засоби мобільного зв'язку зі слідами листування, Sim-картки, блокноти, персональні електронно-обчислювальні машини та інші електронні прилади (комп'ютери, ноутбуки, планшети, жорсткі диски, флеш накопичувачі, тощо) на яких зберігається, може зберігатись інформація із відомостями про обставини, що встановлюються у даному кримінальному провадженні.
Згідно з копією протоколу обшуку від 13.11.2025, проведеного у період часу з 07:50 до 22:50 за адресою у будівлі: м. Харків, вул. Спортивна, 3, де розташовується швейний цех, яка складається з: нежитлової виробничої будівлі літ. "Г-1", загальною площею 275,8 кв.м., нежитлової виробничої будівлі літ."В-1", загальною площею 180 кв.м., нежитлової виробничої будівлі літ. "Б-1", загальною площею 266 кв.м., нежитлових приміщень підвалу №І-VІІІ, приміщень 1-го поверху №1-1-:-1-8, 1-9а, приміщень 2-го поверху №2-1-:-2-3 в літ."А-4" (А чотири), загальною площею 537,5 кв.м., нежитлових приміщень підвалу №ІХ-XVІІ, приміщень 1-го пов. №9-:-21, приміщень 2-го пов. №4-:-19, приміщень 3-го пов. №1-:-27, приміщень 4-го пов. №1-:-6, загальною площею 1563,8 кв.м. в літ. "А-4", виявлено та вилучено майно відповідно до переліку, зазначеному в протоколі обшуку.
Постановою слідчого СВ СБУ в Харківській області вилучене майно було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Як убачається з матеріалів судового провадження, досудове розслідування здійснюється за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.5 ст.191 КК України за фактом постачання юридичною особою на адресу МО України неякісного (некондиційного) товару військового призначення, який не відповідає умовам договорів та технічним вимогам. Тобто вилучені техніка, документи, одяг, спальні мішки за своєю специфікою та призначенням можуть мати певний зв'язок з розслідуваним кримінальним правопорушенням та могли зберегти на собі сліди кримінального правопорушення.
При постановленні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, зокрема відповідність майна критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а також доведеність мети застосування арешту майна, а саме збереження речових доказів, розумність та співрозмірність обмеження права власності, необхідність виконання завдань у даному кримінальному провадженні, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Метою накладення арешту у поданому клопотанні орган досудового розслідування зазначив забезпечення збереження речових доказів.
Статтею 100 КПК України передбачено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст. 98 КПК України.
Отже, з огляду на положення ч.2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч.2,3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна. Вказані норми невраховані апелянтом в доводах, що вказує про необґрунтованість апеляційних вимог.
Колегія суддів вважає, що на цьому етапі кримінального провадження достатньою мірою підтверджується наявність необхідності розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.5 ст.191 КК України.
Матеріали клопотання про арешт майна свідчать про відповідність вилученого ознакам речових доказів, оскільки воно з огляду на дані кримінального провадження та його специфіки може містити інформацію щодо обставин вчинення злочину, яке має значення для цього кримінального провадження і ці обставини стануть предметом перевірки під час досудового розслідування, а також необхідні для проведення судових експертиз, висновки яких є релевантними в таких кримінальних правопорушеннях.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що володіння майном повинно бути законним. Зокрема, у рішенні «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року ЄСПЛ зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свободмістить три окремі норми: 1) проголошує принцип мирного володіння майном; 2) стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; 3) визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети.
Для з'ясування наявності порушення вказаної норми щодо позбавлення майна необхідно встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом всієї Конвенції. Таке втручання повинно бути законним і не свавільним (рішення у справах «Фрізен проти Російської Федерації» від 24 березня 2005 року, «Бакланов проти Російської Федерації» від 09 червня 2005 року, «Коновалов проти Російської Федерації» від 24 травня 2007 року).
В даному випадку накладення арешту на відеореєстратор, ноутбук, оригінали та копії документів, одяг, сумку-баул, рюкзак, спальні мішкинеобхідний для збереження речових доказів та відповідно дослідження даних, які на них містяться задля підтвердження або спростування належності до кримінального провадження. Водночас, колегія суддів зазначає, що накладення арешту на зазначене майно не є позбавленням права власності, а є лише тимчасовим його обмеженням, що не призведе до суттєвих наслідків, що можуть позначитися на інтересах власника майна, третіх осіб.
Вирішуючи питання щодо об'єму (кількості), законності і обґрунтованості арешту майна, колегія суддів враховує і сталу судову практику ЄСПЛ щодо «відповідності втручання в право володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції», згідно якої підлягають оцінці три головні критерії, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право володіння майном у даному конкретному випадку є законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання здійснено на підставі чинного КПК, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, сумісних з принципами Конвенції.
Втручання у вказаному вище кримінальному провадженні також є виправданим, так як воно здійснено з метою задоволення «суспільного інтересу» та за наявності об'єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави, громади, а також здійснено з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства, громади), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, який передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. При цьому, оцінюючи пропорційність, колегія суддів виходить з того, що досягти легітимної мети за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, ніж арешт майна, неможливо, а застосовані слідчим суддею суду першої інстанції обмеження стосовно вказаного в ухвалі майна не є надмірними або ж такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Будь-яких доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, власником майна чи його представником до суду апеляційної інстанції не надано.
На переконання колегії суддів, вимоги клопотання на цьому етапі досудового розслідування виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
Твердження апелянта про те, що під час обшуку були вилучені документи які відносяться до періоду, який не охоплюється періодом за фактом якого здійснюється досудове розслідування колегія суддів відхиляє, оскільки на даний час досудове розслідування триває, продовжується збір доказів у справі та вилучене майно повинне бути досліджене під час досудового розслідування і може бути доказом по справі, зокрема для встановлення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, а також необхідністю отримання висновків відповідних спеціалістів на підтвердження або спростування факту, які слугуватимуть встановленню об'єктивної істини у кримінальному провадженні, в тому числі для встановлення періоду здійснення протиправної діяльності.
З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення наявних ризиків та негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження майна в цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав щодо арешту автомобіля «саме у визначений спосіб, враховуючи можливість використання його як доказу у цьому кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційних скарг.
Колегія суддів, також враховує, що цей захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим. Разом з цим, у подальшому власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту і майно може бути повернуто, згідно положень ст.174 КПК України.
За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «РІН-СПЕЦОДЯГ»- адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м.Харкова від 18 листопада 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні за № 22024220000000065 від 10 січня 2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.5 ст.191 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4