Справа №953/12801/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/505/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.111, ч.1 ст.263, ч.1 ст.309 КК України
20 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
-головуючого ОСОБА_2 ,
-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
-за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Харківської обласної прокуратури та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , 1989 року народження, запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 02 лютого 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та обрати відносно нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, з покладенням на нього ряду процесуальних обов'язків.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на те, що він одружений, має на утриманні малолітню дитину, вищу освіту, не судимий, офіційно працевлаштований в Національному аерокосмічному університеті, має постійне місце проживання.
Вказує, що клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу направлено прокурором з порушенням п'ятиденного строку на його подачу, а до самого клопотання прокурором не додано жодних матеріалів.
Наголошує на своїй непричетності до інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, а також, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані на підтвердження скоєння ним злочину.
Зазначає, що під час судового засідання ним та його захисником були надані заперечення на клопотання прокурора, однак в тексті ухвали про продовження дії запобіжного заходу відсутні відомості про те, що суд повністю чи частково прийняв заперечення до уваги.
Вказує, що в судовому засідання одразу після промови захисника ОСОБА_7 , суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення, пропустивши при цьому стадію дослідження матеріалів кримінального провадження.
Вважає, що прокурором не доведено наявності передбачених ч.1 ст.177 КПК України ризиків:
-переховування від суду, оскільки цьому ризику можна запобігти шляхом обрання більш м'якого запобіжного заходу, такого як застава чи домашній арешт;
-знищення, ховання або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки досудове розслідування вже завершено, всі речові докази вилучені;
-незаконного впливу на свідків, оскільки всі показання свідків зафіксовані в матеріалах кримінального провадження, а всі свідки є співробітниками СБУ, що унеможливлює вплив на них;
-вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався. Можливість продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується виключається, оскільки інкримінований злочин є завершеним.
Позиції учасників апеляційного провадження
Захисник, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не надав.
Прокурор, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Обвинувачений, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна або без такої, тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 7 років, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, за яке передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до 5 років.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується в державній зраді, тобто діянні умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості, обороноздатності, державній, економічній, інформаційній безпеці України шляхом надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану; у придбанні, зберіганні вибухових пристроїв та бойових припасів без передбаченого законом дозволу; у незаконному придбанні та зберіганні без мети збуту психотропної речовини, обіг якої обмежено, - на думку колегії суддів у цьому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання в апеляційній скарзі захисника на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і спроби переховуватися від суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Що стосується існування ризику знищення, ховання чи спотворення речей та документів, які мають істотне значення для кримінального провадження, то цей ризик знаходить своє підтвердження, оскільки існує ризик, що у разі перебування ОСОБА_6 поза установою попереднього ув'язнення, він буде мати змогу вжити певних заходів щодо знищення речей та документів, в тому числі за допомогою віддаленого доступу до власних технічних засобів.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність ризику впливу на свідків, який полягає у можливості застосування незаконного впливу на них з боку обвинуваченого, оскільки цей ризик продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом. Наразі кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого засідання та свідки ще не допитані.
У свою чергу, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також підтверджується тим, що обвинувачений має родинні зв'язки на тимчасово окупованій території Луганської області, а отже, виходячи з обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, він може продовжувати аналогічну злочинну діяльність.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність ризиків, передбачених п.п. 1,2,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування підозрюваного від органів досудового слідства та суду , знищення, ховання або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Посилання обвинуваченого на його непричетність до інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.2 ст. 111 КК України, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки зазначені обставини, повинні бути оцінені судом при ухваленні остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні, а аналіз та оцінка доказів не входить до повноважень суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про обрання чи продовження запобіжного заходу.
Доводи обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що клопотання направлено прокурором до суду з порушенням п'ятиденного строку на його подачу, а до самого клопотання не додано жодних матеріалів, колегія суддів вважає такими, що не є істотними порушеннями норм КПК України, що унеможливлюють розгляд клопотання та не тягнуть за собою скасування судового рішення.
Що стосується посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що він одружений, має на утриманні малолітню дитину, має вищу освіту, не судимий, офіційно працевлаштований в Національному аерокосмічному університеті, має постійне місце проживання, то всі ці обставини в даному випадку є недостатніми, з огляду на продовження військової агресії з боку російської федерації щодо України.
Доводи обвинуваченого про те, що в тексті ухвали про продовження дії запобіжного заходу відсутні відомості про повне чи часткове прийняття судом його та його захисника заперечень на клопотання прокурора, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки, здійснюючи правосуддя, суд є незалежним та керується верховенством права, забезпечуючи змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. А отже вирішуючи питання про прийняття чи відмовляючи у прийнятті заперечень, суд, використовуючи свої дискреційні повноваження при прийнятті рішення, діяв на власний розсуд у рамках закону, з дотриманням прав обвинуваченого.
Щодо посилань обвинуваченого про те, що в судовому засідання одразу після промови захисника ОСОБА_7 , суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення, то колегія суддів зазначає, що непроведення дослідження матеріалів кримінального провадження, а також дебатів, - є порушенням КПК України, однак в даному випадку не тягне скасування судового рішення, оскільки свою позицію щодо питання про продовження запобіжного заходу було сформовано сторонами під час викладення своїх аргументів у судовому засіданні.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, згідно ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.
Згідно абз.8 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: