Справа №295/1120/26
1-кс/295/572/26
23.01.2026 року м. Житомир
Слідчий суддя Богунського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 , вирішуючи питання про відкриття провадження за заявою представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 в порядку частини 2 статті 206 КПК України,
установив:
Адвокат ОСОБА_3 звернувшись в інтересах ОСОБА_2 до слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира з клопотанням в порядку ч. 2 ст. 206 КПК України, просить зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою якого тримається ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , негайно доставити останнього до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи; за результатами розгляду обставин незаконного тримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнити позбавленого свободи ОСОБА_2 , якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
На обґрунтування заявлених вимог, в заяві зазначає, що ОСОБА_2 вже певний час з 11 год. - хв. 15 січня 2026 року, проти своєї воли, тримається під вартою озброєних людей всупереч вимогам ч. 2 ст. 28, ст. 29 і 62 Конституції України, а також низки міжнародних актів, які є частиною національного законодавства України.
Ознайомившись із змістом заяви слідчий суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, з таких підстав.
Відповідно до вимог п. 18 ч. 1 ст.3 КПК України слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.10 ч. 1ст. 3 КПК України).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України передбачено, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено, що досудове розслідування стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.
Аналіз наведених вище положень КПК України свідчить про те, що слідчий суддя уповноважений на здійснення ним судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у конкретному кримінальному провадженні на стадії його досудового розслідування та його повноваженнями не охоплюється вирішення питання щодо законності позбавлення особи свободи, яке здійснюється у межах процедур, врегульованих іншими, окрім КПК України, нормативно-правовими актами (у тому числі Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу», тощо).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Згідно із ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
За змістом ч. ч. 2-5 ст. 206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи. Якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) неперевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.
Глава 18 КПК України, в якій міститься ст. 206 КПК України, регламентує відносини під час досудового розслідування, а саме запобіжні заходи та затримання особи.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Як вбачається із заяви, ОСОБА_2 був затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 та був доставлений до вказаного територіального центру, де на даний час утримується.
Слідчий суддя зазначає, що згідно норм кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи РТЦК та СП чи військової частини не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в межах кримінальної юрисдикції.
До матеріалів заяви не долучено матеріалів про те, що ОСОБА_2 незаконно затримано представниками органу державної влади чи службовими особами в рамках будь-якого кримінального провадження, що відносно нього здійснюється кримінальне провадження чи особа тримається під вартою в установі, перелік яких визначено ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення».
Відомостей про наявність іншого кримінального провадження за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, за яким би здійснювалося досудове розслідування і в межах якого він був би затриманий та перебував під вартою, матеріали заяви не містять.
Отже, з аналізу зазначеного та досліджених матеріалів заяви випливає, що ОСОБА_2 не є затриманою особою в розумінні кримінального процесуального законодавства, а тому у слідчого судді відсутності повноваження, визначені КПК України, для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст. 206 КПК України заяви, поданої не в рамках кримінального провадження.
З викладених фактичних обставин заяви вбачається, що між ОСОБА_2 та уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 виникли правовідносини, що врегульовані законодавством про мобілізацію та мобілізаційну підготовку. Також викладені обставини заяви свідчать про незгоду представника ОСОБА_2 із діями ІНФОРМАЦІЯ_3 , пов'язаними з мобілізацією останнього.
З урахуванням положень ст. 206 КПК України, слідчий суддя не уповноважений на з'ясування підстав проходження військової служби, не пов'язаних із сферою дії кримінального процесуального закону.
Таким чином, затримання громадянина працівниками ТЦК та СП та утримання його без відповідного судового рішення вказаним територіальним центром, не підлягає оскарженню до слідчого судді, оскільки такі правовідносини врегульовані чинним законодавством про мобілізацію та мобілізаційну підготовку, перевірка законності дій яких у такому разі не належать до повноважень слідчого судді, а такого роду заяви не підлягають розгляду в порядку ст. 206 КПК України.
Слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення прав чи інтересів службовими (посадовими) особами РТЦК та СП при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту будь-яка особа вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 214 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 304 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України встановлено, що у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.
Виходячи з правового висновку Об'єднаної палати Касаційного Кримінального суду Верховного Суду від 21.05.2021 за єдиним унікальним номером судової справи 646/3986/19, у випадку, коли нормами КПК, якими регламентовано загальні правила застосування норм КПК, прямо не закріплено алгоритму дій слідчого судді у випадку, якщо клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, то останнє може бути вирішено через застосування ч. 6 ст. 9 КПК України та положень засади диспозитивності, зокрема, ч. 3 ст. 26 КПК України, згідно з якою слідчий суддя, вирішує лише ті питання, що не тільки винесені на його розгляд сторонами, але й віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Таким чином, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження за заявою представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 в порядку частини 2 статті 206 КПК України.
Керуючись ст. ст. 3, 9, 24, 26, 206, 304, 309 КПК України, слідчий суддя,
постановив:
Відмовити у відкритті провадження за заявою представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 в порядку частини 2 статті 206 КПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її отримання.
Слідчий суддя ОСОБА_1