23 січня 2026 року
м. Київ
справа № 757/32915/25-к
провадження № 51-257 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу представника ТОВ «Укрінформсервіс» ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2025 рокувідмовлено у задоволенні скарги ТОВ «Укрінформсервіс» в особі директора ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених службових осіб Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві та Печерської окружної прокуратури, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна у кримінальному провадження № 12013110060003242.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника
ТОВ «Укрінформсервіс» ОСОБА_4 на вищевказану ухвалу слідчого судді, оскільки її було подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про перевірку ухвали апеляційного суду в касаційному порядку, просить скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки вважає, що ухвала постановлена з порушенням норм кримінального процесуального законодавства, є незаконною та необґрунтованою.
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, долучену до неї копію судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з ч. 6 ст. 399 КПК України ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 1 КПК України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.
У положеннях частин 1 та 2 ст. 309, ч. 3 ст. 307 КПК України наведено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню під час досудового розслідування, до якого оскаржувана ухвала слідчого судді не віднесена.
Відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказана ухвала слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених службових осіб Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві та Печерської окружної прокуратури, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні, згідно зі ст. ст. 307, 309 КПК України не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а тому діяв відповідно до положень ч. 4 ст. 399 цього Кодексу і прийняв законне, обґрунтоване, належно вмотивоване судове рішення, з яким погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.
Наведене узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 16 квітня 2019 року (справа № 757/25646/17-к, провадження
№ 51-3910 км18), ухвалах від 01 квітня 2025 року (справа № 760/11769/24, провадження № 51-1171 ск25), від 01 серпня 2025 року (справа № 759/16027/25, провадження № 51-2995 ск25), від 07 серпня 2025 року (справа № 127/16331/25, № 51-3037 ск25), від 19 серпня 2025 року (справа № 757/33930/25-к,
№ 51-3207 ск25)
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 494/6/18). У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа
№ 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження)».
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком установленої законом заборони на таке оскарження.
За приписами ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
У даному випадку відсутні підстави для застосування приписів ч. 6 ст. 9 КПК України щодо загальних засад кримінального провадження, визначених
ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Суд зазначає, що встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець керується такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009).
В рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак, ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від
13 лютого 2001 року).
За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність їх перевірки за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги, доданої до неї копії судового рішення вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ТОВ «Укрінформсервіс» ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3