65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"14" січня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4008/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» (03113, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 62Б; код ЄДРПОУ 43721634)
до відповідача - Приватного підприємства «РЕНТСЕРВІС-МСЛ» (65104, Одеська обл., м. Одеса, вул. Чикаленка Євгена, буд. 1-В; код ЄДРПОУ 38110174)
про розірвання договору та визнання зобов'язань припиненими;
представники сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «РЕНТСЕРВІС-МСЛ» (далі - відповідач, Підприємство), в якому просить суд:
1) розірвати договір суборенди № 31/08 від 31.08.2023, укладений між Підприємством та Товариством;
2) визнати припиненими зобов'язання Товариства зі сплати суборендної плати з 01.08.2025.
В обґрунтування позовних вимог Товариство покликається на прийняття ним, як суборендарем, у липні 2025 р. рішення про припинення з відповідачем, як орендарем, відносин суборенди за Договором № 31/08 від 31.08.2023, в той час як відповідач ухиляється від належного оформлення завершення орендних відносин та надалі продовжує нараховувати плату за суборенду, в результаті чого позивач незаконно утримується в статусі суборендаря. Позивач стверджує, що 01.08.2025 направив відповідачу лист, яким повідомив про дострокове розірвання Договору, підтвердив факт звільнення приміщення і передачі ключів, а також запропонував створити комісію для складання акту відповідно до п. 4.7. Договору. До цього листа позивач долучив складений ним акт прийому-передачі приміщення. Вказаний лист, як зауважує позивач, залишений відповідачем без відповіді.
Ухвалою від 06.10.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали шляхом: зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів доказів, копії яких додано до заяви; надання до суду доказів доплати судового збору у розмірі 1 816,80 грн.
13.10.2025 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 20.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/4008/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.11.2025, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
05.11.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 29-34), згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позову. Свою позицію мотивує тим, що сторонами було узгоджено, зокрема, строк суборенди (до 31.01.2026) та порядок припинення Договору з ініціативи позивача. За ствердженням відповідача, згідно цього порядку, який передбачено п. 8.3. Договору, позивач мав право на дострокове припинення Договору, проте за умови письмового повідомлення Підприємства за п'ять місяців до дати такого припинення. Втім, як зазначає відповідач, позивач проігнорував вказаний пункт Договору та вирішив розірвати його в односторонньому порядку за місяць. При цьому відповідач стверджує, що не отримував від позивача лист про дострокове розірвання Договору. Крім того вказує, що п. 4.7. Договору, на який посилається позивач, покликаний захистити права та інтереси Підприємства (орендаря), яке, у випадку недобросовісності контрагента, котрий самовільно вирішує закінчити договірні відносини, залишається зі своїм приміщенням та чинним договором суборенди. Наголошує, що навіть у випадку якщо застосувати до спірних правовідносин п. 4.7 Договору, то складання акту прийому-передачі приміщення так чи інакше покладається саме на відповідача, як і формування складу комісії з передачі приміщення. Вказує, що особи, які підписали наданий позивачем акт прийому-передачі, відповідачу невідомі та що цей акт взагалі не є належною підставою для припинення нарахування суборендної плати, оскільки не відповідає положенням Договору. Звертає увагу на те, що поряд із ствердженнями позивача про звільнення приміщення та передачі ключів, останній водночас не зазначає кому саме їх передано. Відповідач наголошує, що ключі від приміщення йому не передавались. Поряд з цим він стверджує, що після звернення позивача до суду із даним позовом та повідомлення про звільнення об'єкта суборенди, 01.10.2025 відповідачем у визначеному Договором порядку було складено акт про звільнення приміщення.
19.11.2025 представник позивача подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, яку суд протокольною ухвалою від 19.11.2025 задовольнив, зобов'язавши водночас представника позивача надати докази поважності причин неявки у судове засідання.
08.12.2025 представник позивача подав до суду докази перебування на лікарняному.
Протокольною ухвалою від 08.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.12.2025.
22.12.2025 представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами.
Судове засідання, призначене на 22.12.2025, було перервано у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою від 22.12.2025 повідомлено сторін про те, що судове засідання призначено на 05.01.2026.
29.12.2025 до суду надійшло клопотання представника відповідача про приєднання до матеріалів справи копії акта про звільнення приміщення від 01.10.2025, про який йдеться у відзиві на позовну заяву. Строк на подання вказаного доказу представник відповідача просив поновити у судовому засіданні 05.01.2026. Вказане клопотання судом задоволено, копію акта про звільнення приміщення від 01.10.2025 залучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, в той час як про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. При цьому суд враховує, що у заяві від 22.12.2025 представник позивача просив розглядати справу за його відсутності, а його явка у судове засідання не визнавалася судом обов'язковою.
05.01.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та в порядку ст. 219 ГПК України відклав його проголошення на 14.01.2026.
На стадію оголошення судового рішення представники сторін не з'явилися.
14.01.2026 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
31.08.2023 між Підприємством, як орендарем, та Товариством, як суборендарем, було укладено Договір суборенди № 31/08 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого орендар передає, а суборендар приймає у тимчасове оплачуване користування частину нежитлової будівлі літ. «В» площею 4 490,00 кв.м, розташовану за адресою: Одеська область, Біляївський район, Усатівська с/рада, Ленінградське шосе, 27, якою орендар користується на підставі договору оренди від 30.08.2023 № 30/08 (далі - об'єкт суборенди).
Суборендар згідно п. 2.4. Договору має право, зокрема, на дострокове припинення Договору на умовах, визначених Договором.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення строку суборенди (п. 3.1. Договору).
Пунктом 3.2. Договору сторони визначили строк суборенди - з 01.09.2023 по 30.11.2024.
Згідно з п. 4.1. Договору об'єкт суборенди передається суборендарю на підставі Акта прийому-передачі в суборендне користування, який складається в двох примірниках та підписується сторонами (їх уповноваженими представниками) в день передачі об'єкта суборенди в суборендне користування. В Акті вказується опис технічного стану, кінцевий розмір площі об'єкта суборенди.
Пунктом 4.7 Договору визначено, що у випадку самовільного звільнення суборендарем об'єкта суборенди без узгодження з орендарем або відмови суборендаря підписати Акт прийому-передачі, факт передачі об'єкта суборенди підтверджується актом про звільнення приміщення, складеним комісією у складі представників орендаря, охорони будівлі об'єкта суборенди та незалежної особи. Даний акт є підставою для припинення нарахування суборендної плати. Дата підписання зазначеного акта вважається останнім днем суборенди, але підписання даного акта повинно бути здійснено не пізніше п'яти календарних днів після фактичного звільнення об'єкта суборенди.
В розд. 5 Договору сторони узгодили суборендну плату, інші платежі та порядок розрахунків.
Відповідно до п. 8.3. Договору суборендар має право на дострокове припинення даного договору за умови письмового повідомлення орендаря про припинення договору за п'ять місяців до дати такого припинення.
Згідно з п. 12.4. Договору всі доповнення, зміни, додатки до даного Договору мають юридичну силу, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і належним чином підписані сторонами або їх повноважними представниками і є невід'ємною частиною даного Договору.
01.09.2023 об'єкт суборенди було передано позивачу за Актом прийому-передачі в суборендне користування.
31.08.2023, 30.11.2024 та 29.04.2025 між сторонами укладено додаткові угоди до Договору.
Додатковою угодою від 30.11.2024 сторони дійшли згоди продовжити строк суборенди до 31.05.2025, а додатковою угодою від 29.04.2025 строк суборенди було продовжено до 31.01.2026.
Листом від 30.06.2025 № 30//06-1 позивач повідомив відповідача про те, що змушений звернутися до останнього з приводу дострокового припинення дії Договору, оскільки функціонування приміщення стало для позивача економічно невигідним; просив достроково розірвати Договір з 31.07.2025 та надати на підписання додаткову угоду про розірвання Договору з Актом повернення приміщення з 31.07.2025.
У відповідь на вказане прохання відповідач листом від 14.07.2025 № 1407/-1.25 повідомив про відсутність згоди на розірвання Договору, наполягаючи при цьому на дотриманні позивачем умов п. 8.3. Договору за наявності наміру припинити правовідносини суборенди.
22.07.2025 відповідач надіслав позивачу претензію від 16.07.2025 № 1607/-1.25, в якій вимагав сплатити заборгованість із суборендної плати у розмірі 362 080,00 грн та штраф у розмірі 517 248,00 грн за прострочення внесення плати.
01.08.2025 позивач надіслав відповідачу лист від 01.08.2025 № 01//08-1, в якому повідомив про передачу 31.07.2025 ключів від об'єкта суборенди представникам Підприємства: Гамурар І. І., Татишину С. Я.; просив створити комісію для підписання Акта прийому-передачі з повідомленням дати, часу та місця його підписання відповідно до п. 4.7. Договору. Разом з листом позивач надіслав відповідачу підписаний зі свого боку Акт приймання-передачі з суборендного користування від 31.07.2025, який просив підписати.
07.08.2025 відповідач надіслав позивачу лист від 05.08.2025 № 0508/-1.25, в якому просив погасити існуючу заборгованість по суборендній платі у розмірі 1 224 160,00 грн та штраф у розмірі 517 248,00 грн за прострочення внесення плати.
01.10.2025 комісією у складі представника відповідача (директора Підприємства), представника орендодавця (охорони будівлі об'єкта суборенди) та незалежної особи (Гамурар І. І.) на підставі п. 4.7. Договору складено та підписано Акт про звільнення приміщення об'єкта суборенди, яким засвідчено факт самовільного звільнення суборендарем (позивачем) об'єкта суборенди.
Предметом позову є вимоги позивача про розірвання Договору та про визнання припиненими зобов'язань Товариства сплачувати суборендну плату з 01.08.2025.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Частиною третьою статті 774 ЦК України унормовано, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Так, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором піднайму, який підпадає під правове регулювання Глави 58 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 759 та статті 761 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Частиною першою статті 760 ЦК України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Відповідно до частини першої статті 767 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.
Підстави припинення договору оренди визначені статтею 781 ЦК України, відповідно до якої договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.
Підстави для розірвання договору оренди визначені у статтях 783, 784 ЦК України.
Зокрема, статтею 784 ЦК України визначено підстави для розірвання договору оренди на вимогу орендаря. Наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймодавець передав річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; 2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.
Отже, підстави для розірвання та припинення договору оренди, визначені законом, є вичерпними.
Відповідно до положень статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами першою і другою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов'язання лише на підставі Договору або закону. При цьому припинення зобов'язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами Договору.
Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за загальним правилом, встановленим чинним цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому суд враховує, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
При розгляді даного спору суд насамперед вважає за доцільне більш детально проаналізувати п.п. 4.7. та 8.3. Договору, які сторони тлумачать по-різному в питанні щодо припинення Договору.
Так, пунктом 4.7 Договору визначено, що у випадку самовільного звільнення суборендарем об'єкта суборенди без узгодження з орендарем або відмови суборендаря підписати Акт прийому-передачі, факт передачі об'єкта суборенди підтверджується актом про звільнення приміщення, складеним комісією у складі представників орендаря, охорони будівлі об'єкта суборенди та незалежної особи. Даний акт є підставою для припинення нарахування суборендної плати. Дата підписання зазначеного акта вважається останнім днем суборенди, але підписання даного акта повинно бути здійснено не пізніше п'яти календарних днів після фактичного звільнення об'єкта суборенди.
У своєму листі від 01.08.2025 № 01//08-1 позивач посилався на п. 4.7. Договору та просив відповідача створити комісію для підписання Акта прийому-передачі приміщення.
Разом з тим, відповідно до п. 8.3. Договору позивач, як суборендар, має право на дострокове припинення даного договору за умови письмового повідомлення орендаря про припинення договору за п'ять місяців до дати такого припинення.
Отже, суд вважає слушними доводи відповідача про те, що посилання позивача у вказаному листі на п. 4.7. Договору суперечить його умовам, адже механізм припинення Договору за ініціативою суборендаря (позивача) сторони чітко визначили в п. 8.3 Договору. При цьому, за наявності у позивача наміру достроково припинити правовідносини суборенди, він мав надіслати відповідачу письмове повідомлення про припинення Договору за п'ять місяців до дати такого припинення.
Відтак, посилання позивача у листі від 01.08.2025 № 01//08-1 на п. 4.7. Договору є неправомірним, не узгоджується з умовами Договору та ґрунтується на довільному тлумаченні його умов.
Крім того, саме лише зазначення позивачем у вказаному листі про передачу ключів від приміщення представникам відповідача не узгоджується з умовами Договору та не свідчить про належне виконання позивачем його зобов'язань, пов'язаних з поверненням приміщення в порядку та на умовах, визначених Договором.
Більше того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази пов'язаності чи перебування у трудових відносинах з відповідачем осіб, зазначених у листі від 01.08.2025 № 01//08-1 у якості одержувачів ключів від приміщення.
За таких обставин суд констатує, що надсилання позивачем на адресу відповідача листа від 01.08.2025 № 01//08-1, який, на думку позивача, є офіційним підтвердженням припинення користування об'єктом суборенди, не має жодного правового підґрунтя та не узгоджується з умовами Договору, які сторони визначили вільно та на власний розсуд.
Крім того суд зазначає, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів звільнення об'єкта суборенди саме з 01.08.2025. В той же час, надані позивачем відеозаписи, які суд дослідив, беззаперечно не свідчать про звільнення приміщення, оскільки не є можливим встановити, що відеозапис здійснювався саме на об'єкті суборенди. Крім того, на відеозаписі присутня велика кількість речей, предметів, матеріалів тощо, що не дає можливості однозначно стверджувати про звільнення позивачем об'єкта суборенди, так як приналежність цих речей позивачу, відповідачу чи будь-яким іншим особам встановити також неможливо.
Натомість, як свідчать матеріали справи, 01.10.2025 комісією у складі представника відповідача (директора Підприємства), представника орендодавця (охорони будівлі об'єкта суборенди) та незалежної особи (Гамурар І. І.) на підставі п. 4.7. Договору складено та підписано Акт про звільнення приміщення об'єкта суборенди, яким засвідчено факт самовільного звільнення суборендарем (позивачем) об'єкта суборенди.
Позивач пояснив, що склав даний Акт в порядку п. 4.7. Договору, оскільки ним було встановлено факт самовільного звільнення відповідачем об'єкта суборенди.
Дослідивши вказаний Акт на відповідність умовам Договору, суд зазначає, що він є підставою для припинення нарахування позивачу з 01.10.2025 суборендної плати, оскільки належним чином засвідчує факт самовільного звільнення позивачем об'єкта суборенди до закінчення визначеного сторонами строку суборенди (31.01.2026).
За таких обставин, позовна вимога про визнання припиненим зобов'язання Товариства зі сплати суборендної плати з 01.08.2025 задоволенню не підлягає, оскільки відповідне зобов'язання згідно п. 4.7. Договору припинилося з 01.10.2025, тобто з моменту складання відповідачем Акта про звільнення об'єкта суборенди.
Суд також зазначає, що, заявляючи вказану вимогу, позивач фактично прагне встановити факт припинення у нього зобов'язання сплачувати суборендну плату, починаючи з 01.08.2025.
Втім, заявлена позовна вимога не здатна забезпечити належний та ефективний захист прав та інтересів позивача, а фактично направлена на встановлення юридичного факту. Між тим вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до його повноважень не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Натомість, встановлення судом такого факту може відбуватися лише під час розгляду іншого господарського спору, в якому будуть встановлюватися такі обставини (подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).
Суд встановив, що між сторонами існує спір про стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості із суборендної плати, який вирішується в рамках справи № 916/3203/25.
Так, вимога про визнання припиненим зобов'язання Товариства зі сплати суборендної плати з 01.08.2025 є вимогою про встановлення юридичного факту, який може встановлюватися лише як елемент оцінки фактичних обставин справи при розгляді господарським судом спору про стягнення з Товариства заборгованості із суборендної плати.
Відповідно, заявлення до господарського суду такої вимоги поза межами спору про право, не здатне належним чином захистити права позивача, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову у відповідній частині і з цих підстав.
Щодо позовної вимоги про розірвання Договору, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Виключенням з цього загального правила є випадки, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У статті 653 ЦК України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже наслідком розірвання договору є припинення зобов'язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.
Верховний Суд, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 12.05.2020 у справі № 911/991/19, від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20, від 05.07.2022 у справі № 922/2469/21, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22, зробив висновок про те, що за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір.
Отже, згідно усталених правових висновків Верховного Суду, перш ніж розглядати по суті заявлену вимогу про розірвання договору судам належить пересвідчитись, шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов'язаних з цим доказів зі справи, у чинності такого договору.
Так, проаналізувавши п.п. 3.1., 3.2. (з урахуванням додаткової угоди від 29.04.2025) та п. 4.7. Договору у їх взаємозв'язку, суд зазначає, що 01.10.2025, в день складання відповідачем Акта про звільнення об'єкта суборенди, Договір було припинено, оскільки дата підписання вказаного акта вважається останнім днем суборенди,
При цьому, як вже було зазначено, Договір діє саме до закінчення строку суборенди, що узгоджено сторонами в п. 3.1. Договору.
За змістом пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Положення цієї норми можуть бути застосовані судом лише у разі встановлення обставин відсутності між сторонами спірного матеріального правовідношення (постанова Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/18700/20).
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).
Таким чином, оскільки, як встановлено судом, спірний Договір припинився 01.10.2025, після звернення позивача до суду з даним позовом, провадження у справі у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про закриття провадження в частині розірвання Договору та про відмову у задоволенні позову в частині визнання припиненими зобов'язань Товариства зі сплати суборендної плати з 01.08.2025.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Розподіл судових витрат.
За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову в частині визнання припиненими зобов'язань, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн покладаються на позивача.
При цьому, враховуючи закриття провадження у справі в частині вимог про розірвання договору, позивач не позбавлений права звернутися до суду в порядку п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» з клопотанням про повернення частини сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі № 916/4008/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» до Приватного підприємства «РЕНТСЕРВІС-МСЛ» про розірвання договору та визнання зобов'язань припиненими - закрити в частині вимог про розірвання Договору суборенди № 31/08 від 31.08.2023.
2. В решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 14 січня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 23 січня 2026 р.
Суддя Р.В. Волков