вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"20" січня 2026 р. м. Київ Справа № 320/10894/21
За позовом Головного управління ДПС у Київській області
до 1) Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське»
про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину,
Суддя Антонова В.М.
Секретар судових засідань Бойченко С.І.
Представники учасників справи:
від позивача: Мостовий В.Р.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
У вересні 2021 року Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі також - позивач, контролюючий орган), звернулося до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (далі також - відповіда-1, ТДВ «Узинський цукровий комбінат»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське» (далі також - відповідач-2, ТОВ «Обухівське»), в якому просило:
- визнати недійсним договір дарування від 07.07.2021 №461, укладений між Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" (код ЄДРПОУ 00372536) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Обухівське" (код ЄДРПОУ 43008254);
- застосувати наслідки, передбачені ч.3 ст.228 ЦК України, та стягнути в дохід держави об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 91904532204), який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що контролюючим органом була здійснена фактична перевірка ТДВ «Узинський цукровий комбінат», за результатами якої складено акт та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.03.2020 за № 0003873201, № 0003863201, № 0003853201, №0003843201, № 0003833201 на загальну суму 172 562 939,45 грн.
У результаті оскарження платником у судовому порядку податкових повідомлень-рішень, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.07.2021 у справі №320/3824/20 задоволено касаційну скаргу ГУ ДПС у Київській області. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТДВ «Узинський цукровий комбінат» про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень відмовлено.
На наступний день після винесення постанови Верховного Суду у справі №320/3824/20, відповідачем-1 було здійснено відчуження активів нерухомого майна спершу Товариству з обмеженою відповідальністю «Роза-Л», однак у зв'язку з відміною/видаленням даних реєстраційних дій та поверненням майна ТДВ «Узинський цукровий комбінат», вдруге було здійснено відчуження на користь ТОВ «Обухівське» шляхом укладення оскарженого договору дарування.
Позивач вказує на те, що укладаючи договір дарування від 07.07.2021 та передаючи основні активи підприємства, ТДВ «Узинський цукровий комбінат» завідомо умисно вчинило дані дії, ухиляючись від сплати узгоджених грошових зобов'язань на суму 172 562 939,45 грн.
Відтак, контролюючий орган наголошує, що вказаний правочин завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки спрямований на корисливі мотиви, а саме з метою недопущення опису майна у податкову заставу та погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі № 320/10894/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2024 у справі № 320/10894/21 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022у справі № 320/10894/21. Закрито провадження у справі за позовом Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське» про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.04.2024 справу №320/10894/21 за позовом Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське» про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину передано до Господарського суду Київської області.
Матеріали справи № 320/10894/21 надійшли до Господарського суду Київської області 22.04.2024 та, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 22.04.2024, передана на розгляд судді Колесника Р.М.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.05.2024 праву прийнято до провадження судді Колесника Р.М., відкрито провадження в справі № 320/10894/21, розгляд справи здійснювати постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання призначено на 29.05.2024.
29.05.2024 відповідачем-1 подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.05.2024 підготовче засідання відкладено на 19.06.2024.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.06.2024 закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду на 17.07.2024.
17.07.2024 від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження в справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.07.2024 розгляд справи відкладено на 24.07.2024.
24.07.2024 від відповідача-1 надійшла заява про розгляд клопотання позивача про зупинення розгляду справи без участі його представника.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.07.2024 постановлено повернутись на стадію підготовчого провадження та зупинити провадження у справі №320/10894/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №420/12471/22.
02.06.2025 від позивача надійшла заява про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Наведена заява обґрунтована винесенням 08.05.2025 Великою Палатою Верховного Суду постанови по справі №420/12471/22, якою встановлено, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину підлягають розгляду адміністративними судами.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2025 провадження у справі №320/10894/21 поновлено та проведення підготовчого засідання призначено на 09.07.2025.
09.07.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про закриття провадження в даній справі та здійснення розгляду клопотань позивача про направлення справи за встановленою юрисдикцією без участі його представника.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.07.2025 підготовче засідання відкладено на 30.07.2025.
У судовому засіданні 30.07.2025 дослідивши заяву позивача про направлення справи за встановленою юрисдикцією та заяву відповідача про закриття провадження в справі, суд протокольною ухвалою від 30.07.2025 відмовив в їх задоволенні.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2025 підготовче засідання відкладено на 17.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.09.2025 підготовче провадження в справі №320/10894/21 закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.10.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.11.2025 розгляд справи відкладено на 14.01.2026.
У зв'язку із відрахуванням зі штату Господарського суду Київської області судді Колесника Р.М. у справі №320/10894/21 призначено повторний автоматизований розподіл.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2026 справу передано до розгляду судді Антоновій В.М.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.01.2026 прийнято справу №320/10894/21 до провадження судді Антонової В.М. та призначено підготовче засідання в справі на 20.01.2026.
У підготовче засідання 20.01.2026 з'явився представник позивача, інші учасники справи в засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження в даній справі, виходячи з наступного.
Підстави закриття провадження у справі визначені ст. 231 ГПК України, згідно з п.1, ч.1 якої господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Так, в силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст.125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто справи, які віднесенні законом до юрисдикції господарського суду визначені в ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
За правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні статті 6 Конвенції.
Формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)].
Неоднозначне (множинне) тлумачення приписів процесуальних кодексів щодо визначення юрисдикції спорів про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України, їх розгляд та вирішення господарськими судами можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини»).
Розгляд спорів у межах господарської юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до ПК України.
Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 19 КАС України, пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України і статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) [яка згадує справи щодо визнання недійсними правочинів банкрута] дозволяє дійти висновку, що стаття 7 КУзПБ не скасовує дію статті 20 ГПК України, що містить пряму норму про винятки щодо спорів, пов'язаних з недійсністю правочинів, які, на думку контролюючих органів, спрямовані на приховування об'єктів оподаткування.
Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов'язково бути підкріплені нормами ПК України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов'язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об'єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов'язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб'єкта - платника податків.
Справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов'язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими (пункт 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22).
Предметом розгляду даної справи є вимоги контролюючого органу про визнання недійсним договору дарування від 07.07.2021 №461, укладеного між Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Обухівське", застосування наслідків передбачених ч.3 ст.228 ЦК України та стягнення в дохід держави об'єкта нерухомого майна.
Контролюючий орган наголошує, що вказаний правочин завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки спрямований на корисливі мотиви, а саме з метою недопущення опису майна у податкову заставу та погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків.
Отже, спір в даній справі пов'язаний з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а тому є публічно-правовим.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК господарський суд закриває провадження по справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в справі, оскільки спір за вказаними позовними вимогами не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Розгляд даної справи віднесено до юрисдикції окружних адміністративних судів за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГПК України якщо провадження в справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Керуючись ст.231, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження в справі №320/10894/21закрити.
2. Роз'яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів за правилами адміністративного судочинства.
3. Роз'яснити позивачу, про його право протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали звернутися до суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в порядку та строк встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Повна ухвала складена та підписана 23.01.2026.
Суддя В.М. Антонова