ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.01.2026Справа № 910/12428/25
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (Україна, 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 20; ідентифікаційний код: 37739041)
до Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Княгиня Ярославна" (Україна, 01042, м. Київ, вул. Саперне поле, буд. 14/55, оф. 10; ідентифікаційний код: 32980889)
про стягнення 89 280,46 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Княгиня Ярославна" (далі - відповідач) про стягнення 89 280,46 грн, з яких 85 286,67 грн заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії/централізованого опалення, гарячого водопостачання та абонентської плати, 3 385,78 грн інфляційних втрат та 608,01 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати спожитих комунальних послуг, як власником квартири № 190 по вул. Миколи Хвильового, буд. 1 в м. Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
23.10.2025 відповідачем сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 23.10.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
27.10.2025 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яку 27.10.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
29.10.2025 відповідачем сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на відповідь на відзив, які 29.10.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
31.10.2025 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач просить залучити ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, з метою встановлення фактичних власників та користувачів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .
Розглянувши клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 3 статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
З огляду на предмет та підстави заявленого позову, враховуючи те, що позивачем не зазначено, як і не встановлено судом, на які саме права та обов'язки ОСОБА_1 може вплинути рішення у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для залучення вказаної особи до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
На підставі ліцензії на постачання теплової енергії, виданої за рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №198 від 01.06.2012 (переоформлено рішенням від 21.06.2016 № 1159), позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 № 1198-VII (в редакції 01.10.2015) передбачалось, що виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Позивач зазначає, що у період з жовтня 2020 року по серпень 2025 року він надавав житлово-комунальні послуги індивідуальному споживачу за адресою: м. Київ, вул. Миколи Хвильового, кв. 190, однак спожиті послуги не оплачувались.
При цьому позивач вказує на ту обставину, що власником квартири АДРЕСА_2 є саме Приватне акціонерне товариство "Фінансова компанія "Княгиня Ярославна".
Позивач також зазначає, що відповідач не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав з виконавцем комунальної послуги (позивачем) відповідний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
За змістом абз. 2 ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця, послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
13.10.2021 позивачем на своєму офіційному веб-сайті було опубліковано тексти Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води.
Відтак позивач зазначає про укладення відповідачем публічного договору приєднання - Договору про надання послуги з постачання теплової енергії.
Зважаючи на викладене, за доводами позивача, відповідачем було спожито послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води та абонентського обслуговування у період з жовтня 2020 року по серпень 2025 року.
З огляду на те, що відповідач не здійснив в повному обсязі оплату наданих послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 85 286,67 грн, інфляційні втрати в розмірі 3 385,78 грн та 3% річних у розмірі 608,01 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статей 319, 322 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ст. 714 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Законодавством України у сфері теплопостачання передбачено обов'язок споживача укласти відповідні договори на постачання теплової енергії, а також встановлено строки і порядок оплати поставленої теплової енергії, відповідно до яких отриманий товар оплачуються споживачем щомісячно. Такі положення законодавства у сфері теплопостачання свідчать про обов'язковість договорів про теплопостачання та неможливість споживача відмовитись від укладання договорів (за виключенням випадків та у порядку, встановлених законом). За таких обставин прийняття відповідачем оферти у вигляді поставленого товару може бути у вигляді мовчання.
Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладання договорів на постачання теплової енергії.
Водночас відсутність підписаного сторонами Договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які її використовують без укладення договору, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16.
Позов обґрунтований тим, що відповідач, як власник квартири АДРЕСА_2 , є споживачем наданих позивачем комунальних послуг.
На підтвердження права власності відповідача на квартиру 190 позивачем надано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №436554717 від 23.07.2025, зі змісту якої вбачається, що 01.02.2019 щодо квартири 190 зареєстровано обтяження - арешт, на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 30.01.2019 у справі №753/2181/19, провадження №1-кс/753/969/19.
При цьому у вказаній Інформаційній довідці відсутня інформація про реєстрацію права власності на квартиру 190 за відповідачем або будь-якою іншою особою.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
Таким чином, зважаючи на відсутність зареєстрованого права власності відповідача на квартиру АДРЕСА_2 , останній не є власником цього майна.
Позивачем не надано будь-яких інших доказів набуття відповідачем у власність квартири АДРЕСА_2 у встановлений законодавством спосіб.
Суд також не приймає посилання позивача на ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 30.01.2019 у справі №753/2181/19, провадження №1-кс/753/969/19 та від 30.10.2019 у справі №753/19580/19, провадження №1-кс/753/6813/19, в яких міститься твердження про належність ПрАТ "Фінансова компанія "Княгиня Ярославна" майна, зокрема, квартир № 216 та 170, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Миколи Хвильового, будинок № 3, та квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 135, 129, 86 та 112, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Миколи Хвильового, № 1.
Так, відповідно до ч.ч. 4 - 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відтак процесуальним законодавством визначено виключний перелік підстав для встановлення та застосування судом преюдиції, який не включає в себе обов'язковість обставин, встановлених ухвалою суду у кримінальній справі.
Окрім того, суд зазначає, що у вказаних ухвалах відсутні будь-які посилання на документи, якими підтверджується право власності відповідача на квартиру 190.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними доказами права власності у відповідача на квартиру АДРЕСА_4 .
Позивачем також не доведено факт використання відповідачем квартири 190 за згодою власника, як і факт споживання ним житлово-комунальних послуг за вказаною адресою, а відтак відповідач не є індивідуальним споживачем у розумінні п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії/централізованого опалення, гарячого водопостачання та абонентської плати.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної вимоги, наявність правових підстав для задоволення якої судом не встановлено.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3 028,00 грн покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23.01.2026.
Суддя О.В. Нечай