ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2026Справа № 910/13950/25
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрметал Буд», м. Київ
до Державного підприємства “Державний будівельний комбінат управління справами апарату Верховної ради України», м. Київ
про стягнення 45 863,07 грн, -
10.11.2025 року через підсистему “Електронний суд» до Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрметал Буд» (позивач) про стягнення з Державного підприємства “Державний будівельний комбінат управління справами апарату Верховної ради України» (відповідач) суми збитків в розмірі 45 863,07 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог ст. 201 Податкового кодексу України щодо вчасної реєстрації податкових накладних, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості включити суму ПДВ до складу податкового кредиту.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2025 року матеріали справи №910/13832/25 було передано на розгляд судді Морозову С.М.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 18.11.2025 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 19.11.2024 року міститься в матеріалах справи).
21.11.2025 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на кошти відповідача накладено арешт в межах виконавчого провадження у зв'язку з чим відсутня можливість реєструвати податкові накладні. Також відповідачем заявлено про сплив строку позовної давності.
01.12.2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що арешт рахунків відповідача не виключає відповідальності за наслідки його діяльності у вигляді не вчинення дій з реєстрації податкових накладних. Також, у позивача навна заборгованість за орендними платежами. Окрім того, позивачем зазначено, що несвоєчасна реєстрація податкових накладних є триваючим порушенням, тому строк має тенденцію постійного продовження. Також, строк давності було продовжено на період дії на території України карантину, а в подальшому на період дії воєнного стану.
Правом подачі заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
08.04.2019 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладений Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №51/19 (далі - Договір), відповідно до пунктів 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - майданчик з бетонним покриттям площею 800,00 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Клеманська, 6-8, що перебуває на балансі орендодавця, вартість якого визначена відповідно до висновку про вартість майна на 31 січня 2019 року і становить 944 320,00 грн без ПДВ.
Відповідно до п. 3.1. Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 07.10.1995 року №786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 2019 року 11 804,00 грн.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. (п. 3.2. Договору).
Цей Договір укладено строком на один рік з 08.04.2019 до 07.04.2020 року. (п. 10.1. Договору).
За актом приймання-передавання від 08.04.2019 року відповідач передав, а позивач прийняв у тимчасове користування об'єкт оренди.
Додатковою угодою №1 від 14.05.2020 року сторони продовжили термін дії до 30.06.2020 року.
Додатковою угодою №3 від 30.06.2020 року сторони продовжили термін дії до 30.06.2021 року.
Додатковою угодою №3 від 30.06.2021 року сторони припинили дію Договору з 30.06.2021 року.
За актом приймання-передавання від 30.06.2021 року позивач здав, а відповідач прийняв об'єкт оренди.
Як вбачається з матеріалів справи сторонами складені Акти надання послуг, а саме:
- №37 від 31.01.2020 на суму 14 745,60 грн (сума ПДВ 2 457,60 грн);
- №118 від 28.02.2020 на суму 14 774,40 грн (сума ПДВ 2 462,40 грн);
- №199 від 31.03.2020 на суму 14 726,40 грн (сума ПДВ 2 454,40 грн);
- №249 від 30.04.2020 на суму 14 844,22 грн (сума ПДВ 2 474,04 грн);
- №325 від 29.05.2020 на суму 14 962,97 грн (сума ПДВ 2 493,83 грн);
- №371 від 30.06.2020 на суму 15 007,86 грн (сума ПДВ 2 501,31 грн);
- №441 від 31.07.2020 на суму 15 037,87 грн (сума ПДВ 2 506,31 грн);
- №487 від 31.08.2020 на суму 14 947,64 грн (сума ПДВ 2 491,27 грн);
- №562 від 30.09.2020 на суму 14 917,75 грн (сума ПДВ 2 486,29 грн);
- №623 від 30.10.2020 на суму 14 992,34 грн (сума ПДВ 2 498,72 грн);
- №708 від 30.11.2020 на суму 15 142,27 грн (сума ПДВ 2 523,71 грн);
- №796 від 31.12.2020 на суму 15 339,12 грн (сума ПДВ 2 556,52 грн);
- №45 від 31.01.2021 на суму 15 477,17 грн (сума ПДВ 2 579,53 грн);
- №135 від 28.02.2021 на суму 15 678,37 грн (сума ПДВ 2 613,06 грн);
- №63 від 31.03.2021 на суму 15 835,15 грн (сума ПДВ 2 639,19 грн);
- №142 від 30.04.2021 на суму 16 104,35 грн (сума ПДВ 2 684,06 грн);
- №211 від 31.05.2021 на суму 16 217,08 грн (сума ПДВ 2 702,85 грн);
- №295 від 30.06.2021 на суму 16 427,89 грн (сума ПДВ 2 737,98 грн).
Разом із цим, податкові накладні до вище зазначених актів надання послуг відповідачем в Єдиному державному реєстрі податкових накладних не зареєстровано, що позбавило позивача права на включення до суми податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 45 863,07 грн.
Листом №БУД-4/30/01/23 від 30.01.2023 позивач повідомив відповідача про необхідність реєстрації податкових накладних.
Звертаючись до суду з даним позовом, у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог ст. 201 Податкового кодексу України щодо вчасної реєстрації податкових декларацій, позивач просить суд стягнути з відповідача суму збитків в розмірі 45 863,07 грн, яка виникла через неможливість позивачем включити суму ПДВ до складу податкового кредиту.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Норми вказаної статті кореспондуються із приписами статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У пункті 187.1 ПК України (тут і надалі в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7. ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п.14.1.181 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розд. V цього Кодексу.
За змістом пп."а" п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Виходячи із п. 201.10 ст. 201 ПК України, на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Пункт 201.10 ст. 201 ПК України передбачає, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Із матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору відповідачем надано позивачу послуг з оренди згідно зазначених вище актів на суму 275 178,45 грн, у т.ч. ПДВ 45 863,07 грн.
Разом із цим, податкові накладні до вище зазначених актів відповідачем в Єдиному державному реєстрі податкових накладних не зареєстровані.
При цьому, посилання відповідача на наявність за позивачем заборгованості за орендними платежами, стягнення якої відбувається в межах справи 910/11876/25, а також наявність арешту коштів відповідача в межах виконавчого провадження ВП№6024716, не є реабілітуючою обставиною, яка би звільняла відповідача від обов'язку, покладеного на нього нормами Податкового кодексу України, у зв'язку з чим заперечення відповідача в цій частині є безпідставними.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Відтак, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Судом встановлено, що відповідач всупереч положень ст. 201 ПК України реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 45 863,07 грн не здійснив, що позбавило позивача права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 45 863,07 грн.
Відтак, хоча обов'язок постачальника зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання такого обов'язку фактично завдало позивачу збитків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18.
Очевидним є прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку реєстрації податкових накладних та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Таким чином, наявні усі елементи складу господарського правопорушення, а саме має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 19.04.2023 у справі № 906/824/21.
Беручи до уваги вищевикладене в сукупності позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У пункті 27 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", роз'яснюється, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття "регрес" та "суброгація". При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування.
Відповідно до статті 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме статтями 232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину.
Крім того, суд враховує, що згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та станом на момент розгляду даної справи діє воєнний стан.
Законом України від 8 листопада 2023 року № 3450-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" було внесені зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України: пункт 19 викладено у наступній редакції: "19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану". Закон набрав чинності 30.01.2024.
За таких обставин, перебіг строку позовної давності наразі зупинено до скасування воєнного стану, у зв'язку з чим сплив строку позовної давності до даних правовідносин не застосовується.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи встановлені вище судом обставини, суд задовольняє позовні вимоги в межах даної справи.
Судовий збір, у розмірі 2 442,40 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням коефіцієнту 0,8 за подання позовної заяви в електронній формі, покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» (код ЄДРПОУ 21586524, місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 12Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметал Буд» (код ЄДРПОУ 42320627, місцезнаходження: 02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 152) суму коштів в розмірі 45 863,07 грн (сорок п'ять тисяч вісімсот шістдесят три гривні 07 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ