вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
23 січня 2026 р. м. Ужгород Справа № 909/1170/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.,
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ», м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення заборгованості в розмірі 101 061,68 грн, з яких 58 811,41 грн - сума інфляційних втрат, 9087,98 грн - сума трьох процентів річних, а також пеня у розмірі 33 162,29 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог),
Представники сторін, що з'явились у судове засідання:
від позивача (в режимі відеоконференції) - Дарвай І.І., керівник
від відповідача - Ігнатенко С.С., адвокат, ордер серії АО №1160560 від 28.01.2025
СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про стягнення заборгованості в сумі 178 589,73 грн.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2025 вищевказану позовну заяву (справу №909/1170/25) передано на розгляд до Господарського суду Закарпатської області.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.11.2025.
Підготовче засідання 27.11.2025 відкладалось з підстав наведених в ухвалі суду.
Представник позивача через підсистему «Електронний суд» подала заяву б/н від 14.12.2025 (вх. №02.3.1-02/10954/25 від 15.12.2025) про зменшення розміру позовних вимог.
У підготовчому засіданні 17.12.2025 судом прийнято означену заяву до розгляду та задоволено таку.
Відтак, суд розглядає вказану позовну заяву в частині стягнення заборгованості в розмірі 101 061,68 грн, з яких 58 811,41 грн - сума інфляційних втрат, 9087,98 грн - сума трьох процентів річних, а також пеня у розмірі 33 162,29 грн.
За результатами підготовчих засідань, суд 17.12.2025 постановив ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті. Судове засідання призначено на 22.01.2026.
У судовому засідання 22.01.2026 судом за участю уповноважених представників сторін проголошено про перехід до стадії прийняття рішення у справі.
ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Позиція позивача.
В обґрунтування позову позивач вказує на те, що відповідач, всупереч вимогам ГК України, ЦК України та умовам договору на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022, не виконав взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної та повної сплати за надані послуги.
Як вказує позивач, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Неверовська Л.М.) від 10.12.2024 по справі №909/891/24, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про стягнення заборгованості за прострочення останнім грошового зобов'язання за Договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022р. в сумі 544 966,80 грн, а саме: 448 139,01 грн - основного боргу, 12 607,05 грн - інфляційних втрат, 4 003,86 грн - 3% річних, 48 847,15 грн - пені, 31 369,73 грн - штрафу, вирішено задовольнити.
Між тим, позивач стверджує, що встановлені в даних рішеннях суду обставини про те, що правонаступником ДП «Кутський лісгосп» в порядку універсального правонаступництва є ДП «Ліси України» в особі Філії «Кутське лісове господарство», а правонаступником ДП «Ліси України» в особі Філії «Кутське лісове господарство» в порядку універсального правонаступництва є ДП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», а також обставини прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань за Договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022 та інші пов'язані з цим обставини відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України є обставинами (підставами), звільненими від доказування, оскільки такі обставини встановлені в рішенні суду у вказаній господарській справі, що набрало законної сили, в яких брала участь та сама особа, стосовно якої встановлено вказані обставини.
Крім цього, позивач зауважує, що дане рішення суду виконано ДП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» 30.05.2025 в повному обсязі.
Також, позивач вказує, що на виконання вищевказаного рішення суду відповідачем було сплачено ТОВ «ПРО ЗЕМ» основний борг, а також інфляційні втрати, 3% річних, пеню та штраф за прострочення ним виконання грошового зобов'язання за Договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022р. за період з 08.06.2024 по 24.09.2024.
Покликаючись на норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач звертає увагу суду на те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, позивач звернувся із відповідною позовною заявою, з вимогою про стягнення з відповідача суми заборгованості за період з 25.09.2024 по 29.05.2025, що становить 178 589,73 грн та включає суму інфляційних втрат в розмірі 58 811,41 грн, суму трьох процентів річних в розмірі 9 087,98 грн, а також пеню в розмірі 110 690,34 грн.
В подальшому, представник позивача подала заяву про зменшення розміру позовних вимог, що була розглянута та задоволена судом.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача 101 061,68 грн заборгованості, з яких 58 811,41 грн - сума інфляційних втрат, 9087,98 грн - сума трьох процентів річних, а також пеня у розмірі 33 162,29 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач скористався наданим йому правом та подав відзив на позовну заяву за змістом якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Означене, відповідач мотивує зокрема тим, що у справі №909/891/24 за участі тих самих сторін (з урахуванням проведеного правонаступництва) вже розглядалося питання про стягнення заборгованості з відповідача на користь ТОВ «ПРО ЗЕМ», що виникла з договору на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022. Тобто, розглядалося питання про стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача, що виникла з цього ж договору.
Відповідач підтверджує, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 у справі №909/891/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025, було задоволено позов ТОВ «ПРО ЗЕМ» та стягнуто з відповідача заборгованість у сумі 544 966,80 грн, яка складається з: 448 139,01 грн суми основного боргу, 12 607,05 грн інфляційних втрат, 4 003,86 грн - 3 % річних, 48 847,15 грн пені та 31 369,73 грн штрафу.
Відповідач також підтверджує те, що 30.05.2025 ним сплачено на користь ТОВ «ПРО ЗЕМ» вказані суми, в тому числі пеню нараховану за період прострочення з 08.06.2024 по 24.09.2024.
Однак, відповідач не погоджується з доводами позивача викладеними в означеній позовній заяві, покликаючись зокрема на те, що за змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідач зауважує, що закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, відповідач вказує, що на час виникнення та існування між сторонами спірних правовідносин, зокрема як на дату допущення відповідачем прострочення основного зобов'язання по Договору, так і на дату погашення основної суми боргу (30.05.2025), був чинний Господарський кодекс України та саме ним регулюється порядок застосування штрафних санкцій у цьому випадку.
Відтак, відповідач зауважує, що у позовній заяві ТОВ «ПРО ЗЕМ» пеня заявлена за період з 25.09.2024 по 29.05.2025 включно та стосується суми боргу, яка вийшла на прострочення 07.06.2024. Зазначений часовий проміжок повністю припадає на період чинності Господарського кодексу України, оскільки кодекс втратив чинність лише 28.08.2025 року на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб».
Покликаючись на ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідач вказує, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Натомість, як стверджує відповідач, позивач, звертаючись із позовною заявою, здійснив розрахунок пені за період із 25.09.2024 по 29.05.2025, тобто за понад вісім місяців, що перевищує прямо встановлену законом межу. За таких обставин заявлений позивачем період нарахування пені вимогам чинного законодавства не відповідає.
Відповідач вказує також на те, що строк виконання ним основного зобов'язання спливав 07.06.2024. Через це, першим днем нарахування пені є 08.06.2024, а останнім днем шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який є днем припинення нарахування пені є 07.12.2024.
Відповідач вказує, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 у справі №909/891/24 залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025, з відповідача стягнуто, зокрема, 48 847,15 грн пені за період з 08.06.2024 по 24.09.2024. Відтак, частина шестимісячного строку, встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, уже частково використана при нарахуванні пені, стягнутої у межах першої справи №909/891/24.
Між тим, відповідач вказує, що у пункті 6.2 Договору №113-06/2022/52 сторони не погодили жодного альтернативного строку нарахування пені, тому після звернення з цим позовом ТОВ «ПРО ЗЕМ» мало право нараховувати пеню виключно за невикористану частину шестимісячного строку, тобто за залишковий період з 25.09.2024 по 07.12.2024, що становить 74 календарні дні.
Отож, з огляду на це, відповідач зауважує, що правильний обрахунок пені за період з 25.09.2024 по 07.12.2024 (74 календарні дні), який міг бути нарахований позивачем за невикористану частину шестимісячного строку складає лише 33 162,29 грн.
Таким чином, на думку відповідача, нарахування пені за період, який перевищує шестимісячний ліміт відповідальності є протиправним, оскільки на момент, за який позивач заявляє її стягнення - з 25.09.2024 по 29.05.2025, був чинним Господарський кодекс України, який у ч. 6 ст. 232 прямо встановлював обмеження строку нарахування штрафних санкцій шістьма місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Іншого ж строку нарахування пені в договорі не передбачено.
Відтак, відповідач стверджує, що позивач мав право обчислювати пеню виключно в межах невикористаної частини шестимісячного строку, тобто з 25.09.2024 по 07.12.2024, що становить 74 календарні дні. Нарахування пені після 07.12.2024 виходить за межі допустимого строку відповідальності боржника встановленого законом чинним на дату існування спірних правовідносин, а тому розрахунок позивача є неправильним, юридично необґрунтованим та базується на неправильному розумінні норм матеріального права.
З огляду на вищевказане, на думку відповідача, заявлені вимоги ТОВ «ПРО ЗЕМ» є безпідставними, а тому в задоволенні таких вимог необхідно відмовити в повному обсязі.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ.
Позивач скористався наданим йому правом та подав відповідь на відзив на позовну заяву, згідно з яким не погоджується з доводами викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Позивач зауважує, що оскільки Господарський кодекс України на підставі Закону №4196-ІХ від 09.01.2025 втратив чинність, також з вказаної дати втратила чинність ч. 6 ст. 232 цього кодексу.
Покликаючись на ч. 3 ст. 3 ГПК України, позивач вказує, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відтак, на думку позивача, за змістом цієї норми під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишався таким на момент вчинення процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, на думку позивача, і на момент подання позову, і на момент розгляду справи ч. 6 ст. 232 ГК України втратила чинність, тобто в цей час не існувало (не існує) норм закону, які би обмежували шестимісячним строком.
Не погоджується позивач також із посилання відповідача на принцип незворотності дії закону в часі та на відповідні Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997, постанову Верховного Суду у постанові від 14.08.2025 у справі №910/12688/24, що «застосування оновлених положень закону до подій, які відбулися до набрання чинності новою редакцією закону є неправомірним», позивач вважає такі нерелевантним, оскільки такі «оновлені положення закону» відсутні (ГК України втратив чинність, однак новий закон (зміни до закону) не прийняті (відсутні).
В свою чергу, відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.
В означених запереченнях відповідач вказує, що у поданій відповіді на відзив позивач жодним чином не спростував викладені у відзиві аргументи відповідача. Натомість, намагається обґрунтувати правомірність нарахування пені за період понад шість місяців, посилаючись на частину 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України про дію процесуального закону в часі та на постанову Верховного Суду, яка містить висновок про порядок дії процесуального закону в часі. Відтак, за твердженням відповідача, у поданій відповіді на відзив позивач стверджує, що при розгляді цієї справи має застосовуватися нормативно-правовий акт, чинний на час розгляду і вирішення справи, а тому нарахування пені понад встановлений законом шестимісячний строк є правомірним.
Відповідач вказує на те, що ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України регулює виключно темпоральну дію процесуального закону та визначає, який саме процесуальний нормативно-правовий акт застосовується судом на момент вчинення відповідної процесуальної дії, розгляду чи вирішення справи. Відтак, зміст цієї статті стосується аспектів функціонування судового провадження. Предметом розгляду у даній справі є відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені, інфляційних втрат та 3% річних. Нарахування пені на момент існування спірних правовідносин повністю регулювалося Господарським кодексом України, що був чинним у період прострочення та до дати погашення боргу 30.05.2025.
Відтак, на думку відповідача, ч. 3 ст. 3 ГПК України регулює процесуальні правовідносини, які не перетинаються із матеріальними правовідносинами, що є предметом спору у даній справі. Спроба позивача застосувати процесуальну норму для обґрунтування порядку нарахування пені свідчить про некоректність обраної правової позиції та фактичне зловживання процесуальними аргументами, оскільки така позиція суперечить змісту матеріального регулювання, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, та спрямована на необґрунтоване розширення меж відповідальності відповідача.
Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги у цій справі є безпідставними, спрямованими на розширення меж відповідальності відповідача, необґрунтованими, а тому в задоволенні таких просить відмовити в повному обсязі.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
22.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» (як виконавецем) та Державним підприємством «Кутське лісове господарство» (як замовником) (правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс») укладено Договір на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Кутське лісове господарство» про стягнення заборгованості в сумі 544966,80 грн, а саме: 448139,01 грн - основного боргу, 12607,05 грн - інфляційних втрат, 4003,86 грн - 3 % річних, 48847,15 грн - пені, 31369,73 грн - штрафу.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Неверовська Л.М.) від 10.12.2024 по справі №909/891/24, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про стягнення заборгованості за прострочення останнім грошового зобов'язання за Договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022р. в сумі 544 966,80 грн, а саме: 448 139,01 грн - основного боргу, 12 607,05 грн - інфляційних втрат, 4 003,86 грн - 3% річних, 48 847,15 грн - пені, 31 369,73 грн - штрафу, вирішено задовольнити.
Означене рішення виконано відповідачем в повному обсязі 30.05.2025, що підтверджується долученою до матеріалів позовної заяви платіжною інструкцією №8576 від 30.10.2025 на суму 544 966,80 грн.
Однак, позивач звернувся з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про стягнення заборгованості в сумі 178 589,73 грн за період з 25.09.2024 по 24.09.2024.
Між тим, з врахуванням задоволеної судом заяви про зменшення позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суми 101 061,68 грн заборгованості, з яких 58 811,41 грн - сума інфляційних втрат, 9087,98 грн - сума трьох процентів річних, а також пеня у розмірі 33 162,29 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
В частині 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Неверовська Л.М.) від 10.12.2024 по справі №909/891/24, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» задоволено повністю. Постановлено стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», вул. Шота Руставелі, 9 А, м. Київ, 01601 (ідентифікаційний код 44768034) в особі філії «Кутське лісове господарство» , вул. Стрільців Січових, буд. 1, смт. Яблунів, Косівський район, Івано-Франківська область, 78621 (ідентифікаційний код 44979579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ», вул. Пелеша Юліана, буд. 5/2, офіс 102, м. Івано-Франківськ, 76019 (ідентифікаційний код 42941187) 448139 (чотириста сорок вісім тисяч сто тридцять дев'ять) грн 01 коп. основного боргу, 12607 (дванадцять тисяч шістсот сім) грн 05 коп. інфляційних втрат, 4003 (чотири тисячі три) грн 86 коп. 3 % річних, 48847 (сорок вісім тисяч вісімсот сорок сім) грн 15 коп. пені, 31369 (тридцять одну тисячу триста шістдесят дев'ять) грн 73 коп. штрафу, 8174 (вісім тисяч сто сімдесят чотири) грн 50 коп. судового збору.
Між тим, означеними рішенням встановлено обставини того, що правонаступником ДП «Кутський лісове господарство» в порядку універсального правонаступництва є ДП «Ліси України» в особі Філії «Кутське лісове господарство», а правонаступником ДП «Ліси України» в особі Філії «Кутське лісове господарство» в порядку універсального правонаступництва є ДП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс».
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав про особливості застосування інститут преюдиції, зазначаючи, що преюдиційність - у процесуальному праві обов'язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набравшим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових актів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу. Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Правило про преюдицію сприяє додержанню процесуальної економії (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №922/643/19).
У постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначала таке: «преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.
Щодо цього суд враховує, що, задовольняючи позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Карпатський лісовий офіс» про стягнення 544 966,80 грн заборгованості за Договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) №112-06/2022/53 від 22.06.2022, Господарський суд Івано-Франківської області у рішенні від 10.12.2024 по справі №909/891/24 дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими.
Відтак, обставини, які встановлені рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 по справі №909/891/24, є преюдиційними у даній справі, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини, і такі факти не підлягають доказуванню.
Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦКУ встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦКУ, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
28.02.2025 набрав чинності, а з 28.08.2025 введений в дію Закон України №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб. Одним із наслідків цього є те, що згідно зі ст. 17 зазначеного Закону з 28 серпня 2025 року втратив чинність Господарський кодекс України.
Разом з тим, суд звертає увагу, що норма матеріального права застосовується на час виникнення правовідносин або порушення грошового зобов'язання, а не на час розгляду справи, щоб забезпечити стабільність правового регулювання та захист прав осіб, які діяли відповідно до закону, що існував на момент події. Це означає, що якщо норма матеріального права була змінена або скасована, а особа скоїла порушення грошового зобов'язання за старою нормою, застосовуватимуться саме ті норми, які діяли на момент порушення грошового зобов'язання.
Ключовий принцип полягає в тому, що для визначення прав та обов'язків суб'єктів застосовується закон, який був чинним на момент, коли виникли відповідні суспільні (матеріальні) відносини або було порушення грошового зобов'язання.
Відтак, враховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин Господарський кодекс був чинний (зобов'язання між сторонами виникли в період дії такого), то підлягають застосуванню норми, як Цивільного кодексу України, так і Господарського кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із частиною 1 статті 599 ЦКУ, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В частині 1 статті 598 ЦКУ вказано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За правилами статті 610 ЦКУ, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Щодо заявленої до стягнення пені в розмір 33 162,29 грн, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявленої до стягнення суми пені у межах визначеного позивачем боргового періоду, суд зазначає, що пеня в розмірі 33 162,29 грн нарахована правомірно та підлягає стягненню з відповідача повністю.
Щодо клопотання відповідача права суду, за наявності підстав, зменшити розмір пені суд зазначає, що відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
З врахуванням змісту статті 549 ЦК України з приводу поняття неустойки та підстав її стягнення, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня) - це є спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
За змістом статті 233 ГК України, частини 3 статті 551 ЦК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено пеню, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам.
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
У постанові від 19.03.2025 у справі № 922/444/24 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.
Стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).
Згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, господарський суд, врахувавши норми права, викладені у наведених вище постановах Верховного Суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, тобто не вбачає підстав для зменшення розміру пен
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Пунктом 5.1. Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.13р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», вказано, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Також судом відмічається, що нарахування річних та інфляційних до моменту подання позову також є обґрунтованим, оскільки узгоджується з позицією ВГС України, викладеною у п. 7.1. вищевказаної постанови Пленуму, де вказано, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому, судом відмічається відсутність доказів виконання рішення суду у справі №902/256/24.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у межах відповідних боргових періодів, суд зазначає, що три проценти річних у розмірі 9087,98 грн та інфляційні втрати у розмірі 58 811,41 грн нараховані правомірно та підлягають стягненню з відповідача повністю.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» за платіжним дорученням №1288 від 26.09.2025 сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», вул. Шота Руставелі, будинок 9А, м. Київ, 01601 (код ЄДРПОУ: 44768034) в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», вул. Собранецька, будинок 156, м. Ужгород, Закарпатська область (код ЄДРПОУ ВП: 45554542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ», вул. Пелеша Юліана, будинок 5, корпус 2, офіс 102, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область 76019 (код ЄДРПОУ 42941187) суму 101 061,68 грн (Сто одна тисяча шістдесят одна гривня 68 коп) заборгованості, з яких 58 811,41 грн (П'ятдесят вісім тисяч вісімсот одинадцять гривень 41 коп) сума інфляційних втрат, сума трьох процентів річних в розмірі 9087,98 грн (Дев'ять тисяч вісімдесят сім гривень 98 коп), пеня у розмірі 33 162,29 грн (Тридцять три тисячі сто шістдесят дві гривні 29 коп), а також суму 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять діві гривні 40 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 23.01.2026
Суддя А.А. Худенко