20 січня 2026 року м. Харків Справа № 922/4384/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тарасова І.В.,
за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (вх. №2715Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 (ухвалу постановлено суддею Погореловою О.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області, ухвала підписана 10.12.2025) у справі №922/4384/25
за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова
до Харківської міської ради (перший відповідач),
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (другий відповідач),
Скорік Тіни Віталіївни (третій відповідач),
ОСОБА_1 (четвертий відповідач)
про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна,
Керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить:
- визнати незаконним та скасувати п. 19 додатку «Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 35 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова» від 29.10.2014 № 1684/14;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.12.2014 № 5219-В-С, укладений щодо нежитлових підвальних приміщень підвальної частини № 19-:-25, 27, загальною площею 73,9 кв.м, розташованих у житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, буд. 21, літера «А-6», між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та ФОП Скорік Т.В., посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3477;
- витребувати у недобросовісного набувача - ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 318159463101 - нежитлові приміщення підвальної частини № 19-:-25, 27, розташованих у житловому будинку літ. «А-6», загальною площею 73,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова також звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна будь-які реєстраційні дії відносно об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 318159463101 - нежитлові приміщення підвальної частини №19-:-25, 27, розташованих у житловому будинку літ. «А-6», загальною площею 73,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 у справі №922/4384/25 у задоволенні заяви керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову відмовлено.
Керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 у справі №922/4384/25 та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на те, що в порушення статті 86 ГПК України судом першої інстанції не надано оцінки доводам прокурора, що предметом спору у даній справі є, зокрема, вимога про витребування у комунальну власність нежитлових приміщень підвальної частини № 19-:-25, 27, розташованих у житловому будинку літ. «А-6», загальною площею 73,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 втрачає право власності на спірне майно, водночас своєчасне невжиття заходів забезпечення може призвести до відчуження спірного майна на користь третіх осіб, що в свою чергу унеможливить у подальшому виконання рішення суду. Без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна може розпорядитися майном на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення будь-яких реєстраційних дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено. Таким чином, наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. Зокрема, ОСОБА_1 знаючи про наявність судового спору та задоволення позову прокурора, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.
Водночас, прокурор зазначає, що 31.01.2019 між ОСОБА_2 (першим набувачем майна) та ОСОБА_3 укладено договір дарування №345, за яким у власність ОСОБА_3 перейшли нежитлові приміщення підвальної частини № 19-:-25, 27, розташованих у житловому будинку літ. «А-6», загальною площею 73,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . У свою чергу, 08.08.2024 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування № 1256, за яким у власність ОСОБА_1 перейшли нежитлові приміщення підвальної частини № 19-:-25, 27, розташованих у житловому будинку літ. «А-6», загальною площею 73,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки спірний об'єкт нерухомості вже був неодноразово відчужений на користь третіх осіб, на думку заявника апеляційної скарги, він може бути відчужений і в майбутньому.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (вх. №2715Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 у справі №922/4384/25; встановлено учасникам справи строк по 09.01.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 20.01.2026.
08.01.2026 від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 року у справі №922/4384/25 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, розгляд апеляційної скарги просить провести без її участі.
16.01.2026 від керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова надійшли заперечення на відзив ОСОБА_1 , в яких він просить врахувати правову позицію окружної прокуратури, яка викладена у запереченнях, апеляційну скаргу Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова на ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 у справі № 922/4384/25 задовольнити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
Предметом позову у даній справі є визнання незаконним та скасування п. 19 додатку «Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 35 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова» від 29.10.2014 № 1684/14; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини № 19-:-25, 27, розташованих у житловому будинку літ. «А-6», загальною площею 73,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ., укладеного між між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та фізичною особою-підприємцем Скорік Тіною Віталіївною, а також витребування у недобросовісного набувача - ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 318159463101 - нежитлові приміщення підвальної частини № 19-:-25, 27, розташованих у житловому будинку літ. «А-6», загальною площею 73,9 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, буд. 21.
Підставою для звернення з даним позовом прокурор зазначає те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації комунального майна шляхом його викупу орендарем без здійснення невід'ємних поліпшень, без проведення аукціону чи конкурсу, тому договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним, а об'єкт нерухомого майна має бути повернутий Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради.
Приймаючи оскаржувану ухвалу про відмову у забезпеченні позову суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову доводи є припущенням і не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про реальну загрозу порушення його прав або ускладнення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову. Саме лише посилання на гіпотетичну можливість подальших дій відповідача не може вважатися достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі дії не мають фактичного підтвердження та не свідчать про наявність безпосередньої і реальної загрози невиконання рішення суду. Місцевий господарський не визнав достатньо обґрунтованою вимогу прокурора, оскільки вважав, що такі дії суду можуть мати ознаки непропорційного втручання у право власності.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 та інших.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1), забороною відповідачу вчиняти певні дії (пункт 2), забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання (пункт 4).
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині другій статті 136 ГПК України.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
У разі звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Як вже зазначалось, предметом позову у даній справі є, зокрема, визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень та зобов'язання повернути об'єкт нерухомого майна Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради.
Необхідність забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій прокурор обґрунтовує тим, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 втрачає право власності на спірне майно та повинна буде його повернути. На думку прокурора, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення, поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Прокурор стверджує, що має припущення про існування реальної загрози того, що відповідач, виступаючи зареєстрованим власником спірного майна, може розпорядитись останнім шляхом вчинення дій (правочинів) щодо нього на користь будь-яких третіх осіб та/або вчинити дії щодо зміни об'єкта нерухомого майна (зміна цільового призначення та/або поділ/об'єднання тощо), що, в свою чергу, призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави в межах даної справи, без нових звернень до суду.
Аналізуючи доводи прокурора щодо підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, колегія суддів враховує таке:
- метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення;
- такий спосіб забезпечення позову як заборона вчинення дій є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки спір є реальним, власником спірного майна є ОСОБА_1 , а відсутність обтяжень не перешкоджатиме зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору;
- сам факт наявності зареєстрованого права власності на нерухоме майно вже свідчить про реальну можливість власника ( ОСОБА_1 ) вільно розпоряджатися майном;
- існує прямий зв'язок між обраними прокурором заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що вказаний захід забезпечення позову не завдає шкоди ОСОБА_1 адже не позбавляє її права, зокрема, на володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежить право розпорядитися спірним майном, відчужити його третім особам, змінити його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділити, виділити чи об'єднати.
Заходи забезпечення позову є тимчасовими, які застосовуються на період вирішення спору та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті (збереження спірного об'єкта) з метою обмеження вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 під час розгляду справи не зазначила, яким чином вжиття наведених заходів та збереження у зв'язку з цим існуючого стану, порушують її права, та не навела обставин, що в сукупності свідчили б про можливість позивача отримати повний захист оспорюваного права в межах даного судового провадження без нових звернень до суду, якщо позов буде задоволено, але згадані заходи забезпечення позову у цій справі не будуть вжиті судом (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2025 у cправі № 914/444/25).
Водночас, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора, що нежитловий об'єкт, який є предметом розгляду даної справи з 2019 року неодноразово відчужувався шляхом укладення договорів дарування. Так, вперше договір дарування був укладений 31.01.2019 між ОСОБА_2 (першим набувачем майна) та ОСОБА_3 . В подальшому, 08.08.2024 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування №1256, за яким у власність ОСОБА_1 перейшли нежитлові приміщення підвальної частини № 19-:-25, 27, розташованих у житловому будинку літ. «А-6», загальною площею 73,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім того, матеріали справи містять копію паспорту ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому міститься запис про доньку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 94, 95), а також відповіді з ДМС України від 10.12.2025 (т. 1 а.с. 125, 128), згідно яких станом на 10.12.2025 за відомчою інформаційною системою ДМС місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстроване з 13.11.1987 та 07.04.2019 відповідно за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказані обставини свідчать про те, що зазначені особи перебувають у родинних зв'язках, що не спростовано відповідачкою, що (попередньо. без остаточних висновків, які має зробити суд першої інстанції) може викликати сумніви у її добросовісності.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що заявлені прокурором заходи забезпечення позову є пов'язаними із наявністю реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а також направлені на забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача у випадку задоволення позовних вимог, пов'язані із предметом розгляду цього спору, є співмірними та адекватними по відношенню до заявлених позовних вимог, такими, що не порушують рівності та збалансованості інтересів сторін оскільки мають тимчасовий характер, та, навпаки, спрямовані на збереження існуючого наразі стану речей, що може слугувати додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позовних вимог буде реально виконане.
Натомість міркування суду першої інстанції про необхідність надання доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення, на думку колегії суддів, є прикладом застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція).
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Горнсбі проти Греції» (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні ЄСПЛ від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам ЄСПЛ.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені прокурором заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, та наявний зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову і предметом спору, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 у справі №922/4284/25 скасувати та задовольнити заяву про забезпечення позову.
Керуючись статтями 269 - 271, 275, 280 - 284 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 у справі №922/4384/25 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Заяву Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна будь-які реєстраційні дії відносно об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 318159463101 - нежитлові приміщення підвальної частини № 19-:-25, 27, розташованих у житловому будинку літ. «А-6», загальною площею 73,9 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, буд. 21.
Дана постанова є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її ухвалення незалежно від її оскарження та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців із наступного дня після набрання нею законної сили.
Стягувач: Немишлянська окружна прокуратура міста Харкова (61099, м. Харків, бульвар Б.Хмельницького, 36-A, ЄДРПОУ: 0291010824).
Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя І.В. Тарасова