19 січня 2026 року м. Харків Справа № 922/4176/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.,
від прокуратури: Ногіна О.М.
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився;
від відповідача 3: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова на ухвалу господарського суду Харківської області від 27.11.2025 у справі №922/4176/25
за позовом: Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків,
до 1. Харківської міської ради, м. Харків,
2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
3.Науково-виробничого приватного підприємства “Квант», м. Харків
про визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення майна у комунальну власність
У листопаді 2025 року, Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова (далі- Прокурор, Позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради (далі- Відповідач 1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Відповідач 2), Науково-виробничого приватного підприємства «Квант» (далі- Відповідач 3) про:
-визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.11.2015 № 5321-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та НВПП «КВАНТ» (код ЄДРПОУ 30882574), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 2715;
- зобов'язання Відповідача 3 повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 83406663101 - нежитлові приміщення першого поверху № № 20, 21, 22, що розташовані у житловому будинку літ. «А-5», загальною площею 41,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Власенка, буд. 3.
Одночасно з позовною заявою Прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив заборонити Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна будь-які реєстраційні дії відносно об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 83406663101 - нежитлові приміщення першого поверху № № 20, 21, 22, що розташовані у житловому будинку літ. «А-5», загальною площею 41,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Власенка, буд. 3.
Означена заява мотивована існуванням обставин, які можуть ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення у даній справі в разі його винесення на користь територіальної громади, зокрема, через можливість Відповідача 3 розпорядитися спірним об'єктом на власний розсуд в будь-який час на користь третіх осіб. Прокурор вважав, що подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Заявник просив врахувати, що заборона вчиняти буд-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна є тимчасовою та не має наслідком будь-якого перешкоджання господарській діяльності товариства та/або її блокування, не порушує права інших осіб, в тому числі тих, які не є учасниками судового процесу тощо.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.11.2025 по справі № 922/4176/25 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Оскаржувана ухвала мотивована недоведеністю заявлених Прокурором обставин щодо вчинення Відповідачем 3 дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду, а наведені ним доводи є припущенням і не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про реальну загрозу порушення його прав або ускладнення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову.
Суд вважав, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення Відповідача 3 від виконання майбутнього судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Прокурор, не погодившись з ухвалою суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу господарського суду скасувати та задовольнити його заяву про забезпечення позову.
Зокрема, скаржник вважав, що суд першої інстанції при розгляді даного питання дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки застосування заявлених заходів забезпечення позову спрямоване саме на збереження існуючого становища спірного майна до вирішення цієї справи і такі заходи покликані забезпечити можливість виконання судового рішення і ефективно захистити права територіальної громади.
Прокурор наполягав, що факт реалізації Відповідачем 3 спірного майна на будь- якій стадії судового розгляду значним чином ускладнить як його розгляд так і виконання судового рішення та викличе потребу залучення нових власників спірної будівлі, можливе звернення до суду з новими позовними заявами, витрату значних матеріальних ресурсів держави.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 року відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 19.01.2026р. о 12:00.
Відповідачі не скористались правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 19.01.2026 року Прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у зв'язку з чим колегія суддів ухвалила про можливість розгляду справи у їх відсутності, оскільки вони не скористались правом участі в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, виходячи з наступного.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований статтями 136, 137, 140, 144 Господарського процесуального кодексу України.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом забороною відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії щодо предмета спору.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 31.05.2023 у справі № 906/1223/22, від 21.12.2022 у справі № 911/121/22.
Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22.
У випадку подання позову, можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.12.2023 № 904/1934/23, від 06.12.2023 № 917/805/23).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, Прокурор, крім визнання недійсним укладеного 19.11.2015 між Відповідачами 2 та 3 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від № 5321-В-С, вимагає від останнього повернення міській територіальній громаді об'єкт нерухомого майна, що був предметом відчуження за наведеним договором
- нежитлових приміщень першого поверху № № 20, 21, 22 в житловому будинку літ. «А- 5», загальною площею 41,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Власенка, буд. 3.
За змістом правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, що викладена в постанові від 29 травня 2025 року у справі № 922/3727/19 ( спір в якій виник з аналогічних правовідносин), належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції). Зазначений спосіб захисту також є ефективним, оскільки позивач (прокурор), який заявляє вимоги про визнання недійсним договору, на підставі якого було відчужене майно, та повернення майна, має за мету повернути майно у фактичне володіння та реєстраційно підтвердити право володіння ним, що приведе до захисту порушеного права власності територіальної громади міста у належний та ефективний спосіб.
Зазначене одночасно свідчить про виконуваність відповідного судового рішення як щодо фактичного повернення майна у володіння власника, так і щодо забезпечення відновлення реєстраційного підтвердження його права володіння цим майном.
Отже можливість обрання Прокурором даного способу захисту, остаточне вирішення даного спору в межах заявлених позовних вимог залежить насамперед від складу сторін, зокрема, особи (Відповідач-3) що брала участь у приватизації та одночасно є власником (володільцем) спірного майна.
За таких обставин судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що у випадку розпорядження Відповідачем-3 спірним нерухомим майном на власний розсуд в будь-який час, зокрема, відчуження цього майна на користь інших осіб, передача в оренду, зміна його призначення, поділ, виділ чи об'єднання - не просто ускладнить, а зробить неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову, призведе до необхідності заявляння інших позовних вимог до інших осіб.
Виходячи із співвідношення заявлених позовних вимог та заходів їх забезпечення, судова колегія визнає їх співмірними, обставин зловживання Прокурором своїми процесуальними правами не встановлено.
Висновок суду першої інстанції, що для задоволення заяви про забезпечення позову наведені Прокурором обставини потребують додаткового обґрунтування, а гіпотетичну можливість подальших дій Відповідача 3 щодо розпорядження майном слід фактично довести - спростовуються вищенаведеними висновками судової колегії з урахуванням зазначеної правової позиції Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Щодо посилання суду першої інстанції на явну неспівмірність заявлених заходів забезпечення позову із наслідками, що можуть настати у разі застосування таких заходів забезпечення, а також необхідність врахування балансу інтересів сторін, то судова колегія зауважує, що заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна є:
- тимчасовою;
- спрямованою на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті;
- не має наслідком будь-якого перешкоджання господарській діяльності Відповідача 3;
- не позбавляє Відповідача-3 прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, а лише тимчасово обмежує його право розпоряджатись вказаним об'єктом нерухомого майна та вчиняти дії, спрямовані на зміну об'єкта нерухомого майна.
Обставин порушення права інших осіб, в тому числі тих, які не є учасниками судового процесу - також не встановлено.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що обраний Прокурором захід забезпечення позову є співмірним до заявлених позовних вимог та фактичних обставин спору, а висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для забезпечення позову та відмову у задоволенні поданої заяви є помилковим та таким, що ухвалений внаслідок не з'ясування обставин, що мають значення до вирішення даного процесуального питання відповідно до вимог ст. 136 ГПК України.
У зв'язку з наведеним оскаржувана ухвала підлягає скасуванню на підставі п.1 ст.277 ГПК України, а заява керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх.№4176/25 від 25.11.2025) у вигляді заборони уповноваженим установам вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно спірного об'єкту нерухомого майна - підлягає задоволенню.
Оскільки апеляційний господарський суд не здійснював розгляд справи по суті спору, то розподіл судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, має бути здійснений місцевим господарським судом у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України за наслідками вирішення спору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова на ухвалу господарського суду Харківської області від 27.11.2025 у справі №922/4176/25 задовольнити.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 27.11.2025 у справі № 922/4176/25 скасувати.
Заяву керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх.№4176/25 від 25.11.2025) задовольнити.
Заборонити Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна будь-які реєстраційні дії відносно об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 83406663101 - нежитлові приміщення першого поверху № № 20, 21, 22, що розташовані у житловому будинку літ. «А-5», загальною площею 41,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Власенка, буд. 3.
Стягувач: Харківська обласна прокуратура (вул. Б. Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108, тел./факс (0572) 732-60-15, e-mail: obl@khar.gp.gov.ua,
Боржник: Боржник: Науково-виробниче приватне підприємство “Квант», м. Харків (вул. Власенка, буд.22, кв.125, м. Харків, 61157, ЄДРПОУ 30882574).
Дана постанова є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 23.01.2026.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Д.О. Попков