Справа № 158/2565/24 Головуючий у 1 інстанції: Корецька В. В.
Провадження № 22-ц/802/31/26 Доповідач: Данилюк В. А.
13 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Черняк О. В.,
з участю:
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_9 , третя особа ОСОБА_10 , про встановлення факту неприйняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 травня 2025 року,
ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_9 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_10 , про встановлення факту неприйняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_11 , після смерті якої залишилось спадкове майно, до якого увійшли 2 земельні ділянки, розташовані на території Прилуцької сільської ради Луцького (раніше Ківерцівського) району Волинської області та житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Зазначає, що спадкоємцями на дату смерті ОСОБА_11 був він, ОСОБА_3 та ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому вказує, що він був єдиним спадкоємцем, що належним чином прийняв спадщину після смерті матері, подавши відповідну заяву до нотаріуса, однак не оформив до кінця свої спадкові права. ОСОБА_12 , який був зареєстрований в одному помешканні з матір'ю, фактично не жив з нею, оскільки вона перед своєю смертю проживала в стаціонарному відділенні КУ «Центр надання соціальних послуг» Ківерцівської міської ради в с. Тростянець.
Вказує, що після звернення до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину 11.12.2023 року йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та наявною інформацією щодо зареєстрованого права власності на спадкове нерухоме майно на іншу особу.
З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги те, що спадкодавець ОСОБА_11 на момент своєї смерті хоч і була зареєстрованою, проте не проживала разом із ОСОБА_12 , останній із заявою про прийняття спадщини у встановлений термін до нотаріуса не звертався, не прийняв спадщину належним чином, просить суд встановити факт неприйняття спадщини ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті матері ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на спадкове майно, після смерті матері ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_9 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_10 , про встановлення факту неприйняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Ківерцівським РВ УМВС України у Волинській області 17.09.1998 року, зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , як на спадкове майно, після смерті матері ОСОБА_11 .
В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_7 адвокат Юнчик О. М. подала апеляційну скаргу, в якій вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, відповідно таким, що підлягає скасуванню, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 адвокат Шевчук Д. О. зазначає, що судом всебічно та повно досліджено всі наявні та подані сторонами докази, з'ясовано обставини справи, а відтак рішення в даній справі не підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала.
Інші учасники справи в судове засіданні не з'явились з невідомих суду причин, хоча були належним чином повідомлені про дату та час судового розгляду справи, тому, враховуючи вимоги ст. 128, 372 ЦПК України, суд ухвалив проводити розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду - скасувати з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 22.03.2006 року /т.1, а.с.12/.
У судовому засіданні також встановлено, що після смерті ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 залишилось спадкове майно, яке складається із земельних ділянок, загальною площею 2,57 га, які розташовані на території Прилуцької сільської ради Луцького (раніше Ківерцівського) району Волинської області та житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Першочергово власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 був ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадкоємцем якого була його дружина - ОСОБА_11 , але не оформила спадкових прав, так як померла ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1, а.с.60, 64-65/.
Як убачається із копії спадкової справи №289/2006, заведеної після смерті ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , син спадкодавця ОСОБА_3 20.09.2006 року звернувся до Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
В матеріалах даної спадкової справи містяться копії заповітів, складених ОСОБА_11 на ім'я ОСОБА_12 які в подальшому були нею ж скасовані, що підтверджується листом Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області №4.4/449 від 15 листопада 2012 року.
Поряд з цим, відповідно до відповіді Ківерцівського відділу УДМС України у Волинській області №680/02-14 від 01.07.2024 року, наявної у матеріалах спадкової справи, згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та знята з реєстрації з 03.04.2006 року у зв'язку зі смертю особи; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та знятий з реєстрації з 28.02.2011 року, у зв'язку зі смертю особи.
Згідно з копією довідки КУ «Центр надання соціальних послуг Ківерцівської міської ради» №48/01-08/05 від 12.12.2023 року ОСОБА_11 , 1918 року народження, жителька с. Прилуцьке перебувала у стаціонарному відділенні постійного проживання з 06.02.2006 року по 22.03.2006 року. Зарахована у стаціонарне відділення постійного проживання с. Тростянець 06.02.2006 року, згідно наказу №4 від 06.02.2006 року. Відрахована з відділення 22.03.2006 року, згідно наказу №7 від 22.03.2006 року у зв'язку із смертю /т.1, а.с.14/.
Як убачається із копії постанови Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області №397/02-31 від 15.05.2023 року, позивачу ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю родинних відносин та правовстановлюючих документів на ім'я спадкодавця ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно. Також у вказаній постанові зазначено, що іншим спадкоємцем є син спадкодавця ОСОБА_12 , який прийняв спадщину шляхом спільного проживання із спадкодавцем, не оформив своїх спадкових прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 /т.1, а.с.13/.
З матеріалів справи також встановлено, що після смерті ОСОБА_12 його син ОСОБА_14 звертався в суд з позовом про визнання права власності на спадкове майно після смерті батька.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 24.01.2022 року визнано за ОСОБА_14 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_12 ., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, що за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку загальною площею 2,57 га, що в с Прилуцьке Луцького району Волинської області, що включає в себе: земельну ділянку площею 2,49 га, кадастровий номер 0721885800:06:000:0191 (№266 згідно з додатком до розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації від 09.09.2005 № 264); земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер 0721885800:06:000:0475 (№ 38 згідно з додатком до розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації від 09.09.2005 № 264).
Постановою Волинського апеляційного суду від 09.04.2024 року рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 24.01.2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у позові відмовлено (постанова суду набрала законної сили - 09.04.2024 року) /т.1, а.с.15-20/.
У справі, яка переглядалася апеляційним судом, встановлено, що зі змісту спадкової справи №289/06 р, заведеної державним нотаріусом Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Р. В. після смерті ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , вбачається, що 20 вересня 2006 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11 звернувся ОСОБА_3 , який є спадкоємцем першої черги, оскільки є ще одним сином спадкодавиці (а.с.4 т.2).
В матеріалах даної справи містяться копії заповітів, складених ОСОБА_11 на ім'я ОСОБА_12 , які в подальшому були нею ж скасовані, що підтверджується листом Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області №4.4/449 від 15 листопада 2012 року (а.с.9,10,14).
Разом з тим, із наданої на вимогу апеляційного суду довідки Виконавчого комітету Луцької міської ради №158/2028/21/634/2024 від 18 січня 2024 року слідує, що станом на 16 березня 2023 року згідно записів погосподарської книги №13 по особовому рахунку № НОМЕР_3 в будинку АДРЕСА_1 рахувалися проживаючими такі особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ; ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_12 ; ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_13 (а.с.137 т.1).
Отже, колегія суддів, скасовуючи рішення суду у цій справі дійшла висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті позовних вимог ОСОБА_14 , обставини справи з'ясував неповно, не звернувши належної уваги на те, що позивач свої вимоги пред'явив до неналежного відповідача - Луцької міської ради, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про задоволення позову.
Таким чином, рішення суду першої інстанції у справі за позовом ОСОБА_14 про визнання права власності на спадкове майно було скасовано з підстав порушення норм процесуального права, оскільки Луцька міська рада за наявності інших спадкоємців, які прийняли спадщину, не є належним позивачем.
З матеріалів справи також встановлено, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 06.11.2023 року встановлено факт, що ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_14 є сином ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (рішення суду набрало законної сили - 07.12.2023 року) /т.1, а.с.21-22/.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
При розгляді даної справи слід встановити: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу ОСОБА_3 з незалежних від нього причин відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, тоді як він є єдиним спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину. При цьому суд покликався на те, що на день смерті ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , брат позивача і син померлої ОСОБА_12 був зареєстрований за місцем фактичного проживання спадкодавця: АДРЕСА_1 , проте фактичне місце проживання спадкодавця ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмінним, оскільки як убачається із довідки КУ «Центр надання соціальних послуг Ківерцівської міської ради» №48/01-08/05 від 12.12.2023 року, остання перебувала у стаціонарному відділенні постійного проживання з 06.02.2006 року по 22.03.2006 року (момент смерті). Отже, оскільки спадкодавець ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрованою, проте на момент смерті постійно не проживала, а сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилася після смерті матері, а отже, не набув права на спадкове майно. Оскільки ОСОБА_12 постійно не проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, отже спадщину після смерті матері не прийняв.
З такими висновками суду колегія суддів не може погодитися, оскільки вони не відповідають обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.
Матеріалами справи підтверджується, що з 6 лютого 2006 року мати позивача дійсно перебувала у стаціонарному відділенні КУ «Центр надання соціальних послуг Ківерцівської міської ради». Разом з тим, таке відділення є місцем, де отримує послуги особа, яка перебуває у таких обставинах, коли місце проживання визначається потребою у послузі. При цьому за особою зберігається її постійне місце проживання. Встановлено, що до моменту поміщення ОСОБА_11 до зазначено закладу вона постійно проживала за місцем реєстрації зі своїм сином ОСОБА_12 .. Даний факт підтверджується як постановою Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області №397/02-31 від 15.05.2023 року, у якій зазначено, що інший спадкоємець ОСОБА_12 прийняв спадщину шляхом спільного проживання, а також довідкою Прилуцького старостинського округу від 28 липня 2021 року.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що після смерті ОСОБА_11 окрім позивача, спадщину прийняв його брат ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до довідки №736 від 10.10.2025 року Ківерцівської державної нотаріальної контори (т.4 а.с.113) та довідки приватного нотаріуса Пастухової Н. В. №338/01 -16 від 20.11.2025 року (т.4 а.с. 125) після смерті ОСОБА_12 спадкова справа не заводилася, разом з тим, його син ОСОБА_14 прийняв спадщину шляхом спільного проживання зі спадкодавцем, яке підтверджується довідкою Виконавчого комітету Луцької міської ради №158/2028/21/634/2024 від 18 січня 2024 року а також довідкою Прилуцького старостинського округу від 28 липня 2021 року.
Із матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_14 , витребуваної судом апеляційної інстанції, також встановлено, що ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_15 , після його смерті спадщину за заповітом прийняв відповідач у справі ОСОБА_7 , який звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Пастухової Н. В., що підтверджується витребуваною та оглянутою в судовому засіданні спадковою справою. Спадкоємцем, який має право на обов'язкову частку згідно ст. 1241 ЦК України, є неповнолітній син померлого ОСОБА_14 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , що підтверджується довідкою приватного нотаріуса Пастухової Н. В. (т.4, а.с. 99).
З пояснень сторін в судовому засіданні встановлено, що після отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_7 відчужив спадкове майно ОСОБА_10 , який був залучений у справу в якості третьої особи. На підтвердження права власності ОСОБА_10 на спірне майно було надано копію витягу з реєстру права власності.
Таким чином, встановлено, що судом першої інстанції визнано за позивачем ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування на майно померлої ОСОБА_11 без урахування того, що на час розгляду справи право власності на це майно зареєстровано за іншою особою, яка не є відповідачем у справі, тобто без вирішення питання про скасування такої реєстрації та без урахування інших спадкоємців, які прийняли спадщину, зокрема, після смерті ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , що є порушенням норм процесуального права, яке призвело до ухвалення незаконного рішення.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
За змістом ст. ст. 48, 53 ЦПК України треті особи не несуть матеріально - правових обов'язків, а суд не може встановлювати їхні права чи обов'язки у рішенні.
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та неодноразово підтримано Верховним Судом.
Вимога про визнання права власності на майно, яке належить на праві власності іншій особі, в даному випадку ОСОБА_10 , без залучення останнього відповідачем у справі не підлягає до задоволення.
Предметом спору у цій справі є визнання права власності на спадкове майно. Тому відповідачем/відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а також особа, яка на даний час є власником зазначеного майна.
Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті позовних вимог ОСОБА_3 , обставини справи з'ясував неповно, не звернувши належної уваги на те, що власник майна не залучений у справі у якості відповідача, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про задоволення позову.
Окрім того, висновок суду щодо неприйняття спадщини після смерті ОСОБА_11 її сином і братом позивача ОСОБА_12 є таким, що не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального або порушення норм процесуального права.
Враховуючи межі заявлених позовних вимог і визначений позивачем склад учасників справи, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити спір по суті, оскільки нормами процесуального права не передбачено здійснення заміни відповідача і можливості зміни позовних вимог на стадії апеляційного розгляду справи, у зв'язку із чим апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, як таких, що пред'явлені до неналежного відповідача. З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 травня 2025 року в даній справі скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_9 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_10 , про встановлення факту неприйняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 січня 2026 року.
Головуючий
Судді :