печерський районний суд міста києва
Справа № 757/61349/25-п
22 січня 2026 року м. Київ
Суддя Печерського районного суду м. Києва Соловйов О.Л., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Туркменістану, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - відсутній;
за ч. 1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
20.11.2025 о 02 год. 00 хв. ОСОБА_2 у м. Києві по вул. проф. Підвисоцького, 5, керував транспортним засобом «Skoda Fabia» д.н.з. НОМЕР_1 , який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів у режимі таксі на комерційній основі, без документів дозвільного характеру, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 176 та ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме без ліцензії на проведення даного виду діяльності та без державної реєстрації як суб'єкта господарювання, відповідальність за що передбачена за ч. 1 ст. 164 КУпАП.
ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про місце, дату і час слухання справи, у судове засідання не з'явився, заяв про відкладення судового засідання або з інших процесуальних питань не надходило. Відтак, з метою розгляду справи у розумні строки, справа розглянута в межах складеного протоколу про адміністративне правопорушення та на підставі наявних у ній доказів.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дослідивши матеріали справи, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення; поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків тощо.
Згідно ст. 252 КУпАП суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ч. 1 ст. 164 КУпАП передбачено відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди), що тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.
Об'єктивна сторона даного правопорушення полягає у здійсненні діяльності, що містить ознаки підприємницької, без державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, або здійсненні без державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, або здійсненні без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
Крім того норма ч. 1 ст. 164 КУпАП є бланкетною нормою, і при кваліфікації дій правопорушника за цією статтею необхідно керуватися спеціальними Законами.
Відповідно до положень п.п. 5, 6 ст. 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензія - запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб'єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
Пунктом 24 статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» передбачено, що ліцензуванню підлягає, зокрема, і перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
Між тим, адміністративним правопорушенням відповідно до вимог ст. 9 КУпАП визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Про легітимність здійснення підприємницької діяльності свідчить видане у встановленому порядку свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка. Зайняття підприємницькою діяльністю особою, яка не отримала у встановленому порядку свідоцтво про державну реєстрацію або особою, свідоцтво про державну реєстрацію якої було скасовано у визначеному законодавством порядку, і є об'єктивною стороною правопорушення.
Відповідно до ст. 2 ГК України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Під господарською діяльністю у ст. 3 ГК України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Разом з тим, відповідно до положень п. 14.1.36 Податкового Кодексу України, ст. 14 ГК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документ дозвільного характеру це дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Частиною 12 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України, підлягають державному контролю.
Статтею 9 Закону України «Про автомобільний транспорт», встановлені зобов'язання, зокрема, ліцензування на автомобільному транспорті, спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і небезпечних вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів, тощо.
Тобто, з наведених вимог нормативно-правових актів та законів вбачається, що обов'язковою умовою належного перевезення пасажирів транспортним засобом є ліцензійний документ на право перевезення та державна реєстрація як суб'єкта господарювання, відповідно до вимог діючого законодавства, чого ОСОБА_2 під час перевірки пред'явлено не було. Не було надано вказані документи й у судові засідання.
За такого, вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення підтверджується фактичними даними, які містяться у:
- протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАБ №217720 від 20.11.2025;
- письмовими поясненнями ОСОБА_1
- відеозаписом з боді камер інспекторів патрульної поліції № 477768, 473911.
З урахуванням фактичних обставин справи суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП, як провадження господарської діяльності без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
При вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення суд у відповідності до положень ст. 33 КУпАП враховує характер вчиненого правопорушення, дані про особу правопорушника і вважає можливим у виховних цілях призначити стягнення у виді штрафу, без конфіскації грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення.
На підставі наведеного, керуючись ч. 1 ст. 164, ст. ст. 283-287 КУпАП,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП та застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч ) грн., без конфіскації грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 308 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. При здійснення примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Строк пред'явлення до виконання 3 (три) місяці.
Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Олег Соловйов