печерський районний суд міста києва
Справа № 757/39732/25-к
02 вересня 2025 року Печерський районний суд міста Києва у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42021102060000128 від 19.08.2021,
До провадження слідчого судді надійшло клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42021102060000128 від 19.08.2021 про накладення арешту на нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 70 кв.м., що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72/277/0006, площею 1, 2689 та цільовим призначенням - «для іншого сільськогосподарського призначення », з метою забезпечення збереження речових доказів.
З наданих в обґрунтування матеріалів вбачається, що Печерською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням кримінального провадження № 42021102060000128 від 19.08.2021 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
З метою забезпечення повного, об?єктивного та всебічного розслідування даного кримінального провадження, оскільки вказані нежитлові будівлі мають значення речового доказу у кримінальному провадженні, та забезпечення збереження речового доказу, недопущення подальшого відчуження, та з метою забезпечення кримінального провадження, враховуючи, що не накладання арешту на нежитлове приміщення загальною площею 70 кв.м., яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:277:0006, площею 1,2689 та цільовим призначенням - «Для іншого сільськогосподарського призначення», за адресою: м. Київ, вул. Максимовича Михайла, буд. 22/1., та перебуває у власності ТОВ «Хай-Тек Білдінт» (Код ЄДРПОУ 41254570) зареєстрована у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 21.06.2017 (номер відомостей про речове право 21092279) на підставі акту приймання-передачі укладеним між ОСОБА_4 та ТОВ «Хай-Тек Білдінг»., може призвести до його відчуження або інших наслідків, є необхідність у накладанні арешту на зазначену нежитлову будівлю.
При цьому, сторона обвинувачення вважає, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання з метою забезпечення кримінального провадження N? 42021102060000128 від 19.08.2021. В тому числі з кримінального провадження вбачається, що існують обґрунтовані підстави вважати, що вказане майно є об?єктом кримінально-протиправного дій, оскільки право власності на зазначені об?єкти отримувалось на підставі документів, які містять неправдиві відомості, може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а накладення арешту на вказане майно є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів.
Приймаючи до уваги вищевикладене, на даний час у досудового розслідування є достатньо підозр вважати, що зазначена нежитлова будівля можуть бути об?єктами злочину, оскільки в діях вказаних у клопотанні осіб вбачаються ознаки складу злочину передбаченого ст. 190 КПК України та за наявності достатніх підстав, в подальшому буде вирішено питання про притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.
Таким чином, на переконання прокурора, із метою перевірки та встановлення усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення щодо якого здійснюється досудове розслідування у вказаному провадженні, існує необхідність у накладені арешту майно для його збереження, оскільки у подальшому воно може бути використане як доказ під час досудового розслідування та судового розгляду справи по суті.
Учасники провадження до судового засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату та час проведення розгляду клопотання. Заяв про відкладення судового розгляду чи про розгляд справи за відсутності сторін кримінального провадження на адресу суду не надходило.
Відповідно до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом, у зв'язку з чим слідчий суддя розглянув клопотання за відсутності сторін кримінального провадження.
Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, під час розгляду клопотання фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось.
Вивчивши матеріали клопотання, дослідивши письмові докази, якими воно обгрунтовується, слідчий суддя дійшов такого висновку.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Слідчим суддею за результатами розгляду клопотання встановлено, що дійсно майно, на яке просить накласти арешт прокурор, належить ТОВ «Хай-Тек Білдінт», однак, ні в матеріалах клопотання, ні під час судового розгляду прокурором не доведено існування ризиків, які б обґрунтували такий рівень втручання у право власності юридичних осіб, посадові особи яких не є підозрюваними у даному кримінальному провадженні та причетність яких до вчинення кримінально-протиправних дій не встановлено.
Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Разом з тим, в даному випадку, слідчий суддя звертає увагу, що визнання нерухомого майна речовим доказом в даному кримінальному провадженні не є безумовною підставою для накладення арешту на таке майно, а виходячи зі змісту постанови про визнання речовим доказом - остання не містить переліку критеріїв відповідності майна ознакам речового доказу, що зазначені в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Крім того, прокурором не обґрунтовано та в судовому засіданні не доведено, що дане нерухоме майно відповідає положенням ст. 98 КПК України, тобто набуте кримінально протиправним шляхом, зберегло на собі сліди кримінально правопорушення або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Також до матеріалів клопотання не долучено жодних доказів, які б давали слідчому судді достатні підстави вважати, що вилучене майно є предметом кримінально протиправних дій.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Отже, дослідивши клопотання та матеріали провадження, слідчий суддя приходить висновку, що підстави для накладення арешту у даному випадку відсутні.
Враховуючи викладене, з метою недопущення необґрунтованого втручання держави у право власності слідчий суддя вважає клопотання недостатньо обґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 2, 107, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42021102060000128 від 19.08.2021, залишити без задоволення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1