печерський районний суд міста києва
Справа № 757/52975/25-к
11 листопада 2025 року Печерський районний суд міста Києва у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 42025102060000158 від 10.10.2025,
До провадження слідчого судді надійшло клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на тимчасово вилучене під час проведення обшуку за адресою АДРЕСА_1 (земельна ділянка 3223151001:02:024:0048), майно у кримінальному провадженні № 42025102060000158 від 10.10.2025.
З наданих в обґрунтування матеріалів вбачається, що слідчим відділом Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025102060000158 від 10.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
23.10.2025 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.10.2025 №757/50549/25-к за адресою АДРЕСА_1 (земельна ділянка 3223151001:02:024:0048) проведено обшук, за результатом якого виявлено та вилучено документи, флеш-накопичувачі інформації, мобільні телефони.
На думку сторони обвинувачення, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, тимчасово вилучені під час проведення обшуку речі мають значення у кримінальному провадженні як речові докази, оскільки відповідають критеріям ст. 98 КПК України, а тому підлягають збереженню органом досудового розслідування на час слідства та розгляду судом.
Метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.
Сторони кримінального провадження до судового засідання не з'явилися з невідомих суду причин, будучи належним чином повідомленими про дату та час проведення судового засідання.
Відповідно до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом, у зв'язку з чим слідчий суддя розглянув клопотання за відсутності сторін кримінального провадження.
Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, під час розгляду клопотання фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось.
Вивчивши матеріали клопотання, дослідивши письмові докази, якими воно обгрунтовується, слідчий суддя дійшов такого висновку.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Разом з тим, в даному випадку, слідчий суддя звертає увагу, що визнання вилученого в ході обшуку майна речовим доказом в даному кримінальному провадженні не є безумовною підставою для накладення арешту на таке майно, а виходячи зі змісту постанови про визнання речовим доказом - остання не містить переліку критеріїв відповідності вилученого майна ознакам речового доказу, що зазначені в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Крім того, слідчим, прокурором не обґрунтовано та в судовому засіданні не доведено, що вилучене майно відповідає положенням ст. 98 КПК України, тобто зберегло на собі сліди кримінально правопорушення або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Окремо слідчий суддя звертає увагу на те, що у матеріалах провадження відсутні докази того, що вилучене майно охоплюється ухвалою про надання дозволу на проведення обшуку та те, що вилучене майно зберегло на собі сліди вчинення злочину, або містить інші відомості, які можуть бути використанні як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Також, слідчий суддя звертає увагу, що з моменту вилучення речей та предметів, органом досудового розслідування не вчинено жодних дій, спрямованих на дослідження інформації, що в них міститься на предмет наявності інформації, яка становить інтерес для досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Отже, дослідивши клопотання та матеріали провадження, слідчий суддя приходить висновку, що підстави для накладення арешту у даному випадку відсутні.
Враховуючи викладене, з метою недопущення необґрунтованого втручання держави у право власності, слідчий суддя вважає клопотання недостатньо обґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 2, 107, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 42025102060000158 від 10.10.2025, залишити без задоволення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1