Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/2642/25
Провадження № 2/711/100/26
19 січня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Скляренко В.М.
при секретарі Півень С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник позивача - Наваренко В.Г., який діє в порядку самопредставництва юридичної особи, як керівник ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС», - звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованість за договором №491023856 від 23.04.2020 в розмірі 34 323,80грн та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 23.04.2020 між АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем було укладено договір про надання кредиту №491023856, на підставі якого відповідач отримав кредит в розмірі 23 958,26 грн. Внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів станом на 20.09.2021 за ним утворилась заборгованість в розмірі 34 323,80 грн., яка складалась з тіла кредиту в розмірі 23 958,26 грн. та процентів за користування кредитом в сумі 10 365,54 грн. Відповідно до умов договору факторингу від 20.09.2021, укладеного між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС», до останнього перейшло право грошової вимоги за договором про надання кредиту №491023856 від 23.04.2020. З метою стягнення відповідних сум заборгованості позивач звернувся до суду.
Від відповідача заперечень проти позову не надходило.
04.04.2025 судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Розгляд справи призначався на 01.05.2025 о 09год. 00хв., проте 01.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи та отриманням кваліфікованої юридичної допомоги, внаслідок чого судове засідання з розгляду справи призначене судом на 26.05.2025 о 09го.д 40хв. У зв'язку з неявкою сторін розгляд справи відкладний, а наступне судове засідання призначене на 17.06.2025 о 11год. 00хв.
26.05.2025 о 09год. 52хв. від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про зупинення розгляду справи на період проходження ним військової служби у складі ЗСУ. На підтвердження факту перебування на військовій службі відповідачем надано копію військового квитка, з якого вбачається, що з 08.10.2023 відповідач перебував на військовій службі у складі ЗСУ /а.с. 79-80/.
На запит суду 12.06.2025 від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшло повідомлення про те, що відповідач 08.10.2023 був призваний за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 /а.с. 92/.
17.06.2025 о 10год. 57хв. від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи на період проходження ним військової служби у складі ЗСУ. На підтвердження факту перебування на військовій службі відповідачем надано довідку від 30.04.2025, що видана відповідною військовою частиною про те, що відповідач перебуває на військовій службі.
17.06.2025 судом відкладено розгляд справи через неявку відповідача, а судове засідання з розгляду справи призначене на 23.07.2025 о 11год. 20хв.
23.07.2025 відповідач особисто з'явився в судове засідання, але судове засідання було відкладено для надання відповідачу можливості ознайомитись з матеріалами позовної заяви з додатками та забезпечення його права на подання відзиву. Наступне судове засідання з розгляду справи було призначене на 02.10.2025 о 10год. 00хв.
23.07.2025 в приміщенні суду відповідач ознайомився з матеріалами справи, про що свідчить його розписка /а.с. 39/.
02.10.2025, 20.10.2025, 14.11.2025, 02.12.2025 судом відкладався розгляд справи через неявку відповідача.
В судове засідання 07.01.2026 сторони не з'явилися.
Від представника позивача - адвоката Євтодьєва А.О., який діє на підставі довіреності від 18.03.2025, - на адресу суду неодноразово надходили клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, а також зазначено що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач про час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв'язку відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Натомість судова повістка-повідомлення повернулась до суду без вручення відповідачу з причин відсутності останнього за вказаною адресою, що в контексті положень п. 3, 4 ч. 8 ст. 128, ч. 10 ст. 130 ЦПК України суд вважає належним повідомленням. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача шляхом розміщення оголошень про виклик в судове засідання на веб-сайті суду, а також шляхом надсилання судової повістки про виклик до суду на мобільний телефонний номер, що зазначений у позові, як засіб контактного зв'язку з відповідачем.
Отже, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не з'явився в судове засідання 07.01.2026р. та не повідомив про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.
07.01.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Надаючи оцінку доводам клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд виходить з того, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення (постанова Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №914/2150/18).
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 зазначила, що «норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов'язкове зупинення провадження у судовій справі. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду.
Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства».
Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
До основних засад цивільного судочинства віднесено верховенство права, пропорційність, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
За змістом ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 44 ЦПК України суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
В цьому контексті слід звернути увагу, що принцип пропорційності цивільного судочинства та заборони зловживання процесуальними правами визначає для учасників справи певні вимоги до стандарту їх процесуальної поведінки, відповідно до яких учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися процесуальними правами, тобто їх процесуальні дії мають відповідати ознакам послідовності та допустимої передбачуваності.
Досліджуючи питання змісту принципу добросовісності, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 зазначив, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
У постанові Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №345/2935/21 вказується, що зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Надаючи оцінку обставинам процесуальної поведінки відповідача та його клопотанню про зупинення провадження у справі суд бере до уваги, що клопотання про зупинення провадження у справі відповідач вперше подав 26.05.2025, а вдруге 17.06.2025. На підтвердження факту проходження військової служби відповідач надав відповідну довідку, яка датована 30.04.2025. В той же час відповідач мав можливість взяти участь в судовому засіданні з розгляду справи ще 23.07.2025, коли особисто з'явився до суду.
Натомість відповідач не висловив своєї позиції щодо суті вирішення спору. При цьому, суд звертає увагу, що дана справа за своєю сутністю є малозначною і стосується грошових зобов'язань відповідача, що виникли з кредитних правовідносин на підставі договору у письмовій формі, строк дії якого сплинув 24.04.2022.
Сприяючи реалізації права відповідача на участь у розгляді справи, судом неодноразово відкладались засідання з розгляду справи та надавалася можливість відповідачу взяти участь в розгляді справи. Натомість відповідач, після 23.07.2025 жодного разу не з'явився в судове засідання та не надав жодного доказу щодо продовження проходження ним військової служби, а також не подавав ніяких заяв по суті справи, хоча у травні та червні звертався до суду з використанням функціональних можливостей підсистеми «Електронний суд», що свідчить про наявність у відповідача можливості брати участь у дистанційній формі зв'язку із судом.
Отже, враховуючи обставини даної справи (сутність спору, ступень впливу результату розгляду справи на права відповідача, процесуальна поведінка відповідача, відсутність належних актуальних доказів продовження перебування відповідача на військовій службі) суд доходить висновку, що зупинення провадження у справі в даному випадку суперечитиме завданню цивільного судочинства, оскільки не є вочевидь необхідним та виправданим заходом обмеження засад верховенства права та розумності строків розгляду справи. За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі і продовжує розгляд справи в заочному порядку.
Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
23.04.2020 між АТ «АЛЬФА-БАНК» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір №491023856 про надання кредиту в розмірі 23 958,26 грн. (далі - Договір кредиту). За умовами договору кредит надається для повернення заборгованості за кредитним договором №630634679 від 10.05.2017 шляхом переказу коштів на відповідний рахунок, відкритий в АТ «АЛЬФА-БАНК». Відповідно до договору позичальник зобов'язувався повернути кредит до 24.04.2022 та сплатити проценти за користування кредитом за ставкою 39,90% річних /а.с. 5-7/.
У додатку №1 до Договору кредиту сторони визначили графік платежів відповідно до якого позичальник зобов'язувався здійснювати щомісячні платежі за ануїтетною схемою в розмірі 1464,66 грн. з останнім платежем 24.04.2022 в розмірі 1464,57 грн. Загалом за період користування кредитом сторони погодили, що позичальник має сплатити кредитору суму процентів в розмірі 11 192,49 грн. /а.с. 6/.
Згідно з банківської виписки з особового рахунку відповідача, на виконання умов Договору кредиту АТ «АЛЬФА-БАНК» 23.04.2020 здійснило видачу кредитних коштів в сумі 23 958,26 грн. Натомість за період часу з 23.04.2020 по 20.09.2021 на виконання кредитних зобов'язань відповідачем було здійснено лише три платежі на загальну суму 3 045 грн. (25.08.2020 - 350 грн.; 01.10.2020 - 210 грн.; 01.02.2021 - 2 485 грн.) /а.с. 16-21/.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 20.09.2021 залишок заборгованості позичальника за кредитним договором №491023856 складав 34 323,80 грн., яка утворилась та обчислена за період з 23.04.2020 по 20.09.2021 і складається з наступних сум: залишок за тілом кредиту - 23 958,26 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 10 365,54 грн. /а.с. 22/.
20.09.2021 між АТ «АЛЬФА-БАНК» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» (фактор) укладено договір факторингу №3, за умовами якого фактор набув належні клієнту права грошової вимоги до боржників, в тому числі і права кредитора за Договором кредиту з відповідачем /а.с. 9-15/. Згідно змісту реєстру боржників станом на 20.09.2021 розмір заборгованості відповідача за Договором кредиту складає 34 323,80 грн. /а.с. 15/.
Згідно платіжного доручення від 20.09.2021 ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» здійснило оплату на користь АТ «АЛЬФА-БАНК» ціни права вимоги за договором факторингу №3 від 20.09.2021 в повному обсязі в розмірі, визначеному в п. 4.2 договору факторингу /а.с. 14/.
Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов'язання за Договором кредиту №491023856 від 23.04.2020, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1734).
За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).
За матеріалами справи судом встановлено, що між АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем було укладено Договір кредиту. На підставі такого договору відповідачем 23.04.2020 було отримано у кредит грошові кошти в сумі 23 958,26 грн., які він зобов'язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом у строк до 23.04.2022, але в порушення умов договору не зробив цього.
Статтею 509 ЦК визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно з ч.1 ст.1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що набуття позивачем права вимоги до відповідача, яке належить кредитору за Договором кредиту, обумовлено дійсністю договору факторингу №3 від 20.09.2021, що був укладений між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС».
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, розмір заборгованості позичальника за кредитним договором №491023856 станом на 20.09.2021 складала 34 323,80 грн., яка утворилась та обчислена за період з 23.04.2020 по 20.09.2021 і складається з наступних сум: заборгованість за тілом кредиту - 23 958,26 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 10 365,54 грн. /а.с. 22/. Тож право вимоги саме в межах такої суми боргу було передано від АТ «АЛЬФА-БАНК» до ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» на підставі договору факторингу №3 від 20.09.2021.
Зазначений розрахунок розміру заборгованості відповідає умовам Договору кредиту та погодженим сторонами договору порядку нарахування процентів за користування кредитом.
Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі кредиту і він користувався кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов'язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за Договором кредиту станом на 20.09.2021 (дата відступлення права вимоги первісним кредитором) за ним обчислювалась заборгованість в загальному розмірі 34 323,80 грн., яка складається з наступних сум: залишок за тілом кредиту - 23 958,26 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом, що нараховані за період з 23.04.2020 по 20.09.2021, - 10 365,54 грн.
Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Договору кредиту відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснював жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки первісного кредитора, чим порушив права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 34 323,80 грн. є обґрунтованими і правомірними.
При цьому, варто звернути увагу, що відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, внаслідок чого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачем не надано суду будь-яких заперечень проти позовних вимог та не повідомлено про обставини, які б спростували правомірність заявлених позивачем вимог та встановлені судом обставин спірних правовідносин.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 3028грн та оплати послуг правової допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а відтак на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача витрати зі сплати судового збору в повному обсязі, тобто в розмірі 3028грн.
Стосовно витрат позивача на правову допомогу, то суд зауважує наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги №03-07/2024 від 03.07.2024; акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 15.07.2024; платіжна інструкція №4945 від 01.10.2024 про оплату послуг правничої допомоги на суму 9 200 грн.
Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 9 200 грн.
Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п'ятої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:
- надання первинної консультації (0,5 години, загальна вартість 1000 грн.);
- правовий аналіз наявних документів у замовника по справі (2 години, 4000 грн.);
- підготовка та подання позовної заяви (2,1 години, загальна вартість 4200 грн.).
В той же час суд бере до уваги, що спірні правовідносини стосуються споживчого кредитування по кредиту, розмір тіла якого складає 23 958,26 грн., а позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.
Надання правової допомоги позивачу здійснювалось адвокатом Литвиненко О.І., з якою позивачем укладено договір про надання правової допомоги за різними напрямками юридичної діяльності, а оплата таких послуг здійснюється без їх деталізації. Враховуючи, що основним видом діяльності ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» є надання інших фінансових послуг, а право вимоги до відповідача набуто на підставі договору факторингу, за яким позивачу передані права вимоги до боржників у кількості 9188 осіб, то слід виснувати, що претензійно-позовна робота з боржниками позивача має однотипний характер.
В цьому контексті слід зауважити, що за змістом наданих позивачем доказів на обґрунтування розміру витрат на правову допомогу слід виснувати, що 5 000 грн. обумовлені наданням первинної консультації та правовим аналізом наявних у позивача документів. Натомість, враховуючи обсяг наданих позивачем суду документів в обґрунтування позовних вимог, відповідні документи за своїм обсягом та змістом не складають значного масиву інформації.
Також суд бере до уваги, що представник позивача участі в судових засіданнях не брав.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 9 200 грн. є необґрунтованою та не співмірною з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультацією та складанням позовної заяви).
За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 4 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи, ціну позову, а також результат розгляду справи судом та зміст і значення остаточного рішення суду для сторін.
Таким чином, загальна сума судових витрат, які слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача складає 7 028 грн. (3 028 грн. + 4 000 грн.).
На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 40340222; місцезнаходження за адресою: пл. Солом'янська, 2, м. Київ, 03035) заборгованість за договором про надання кредиту №491023856 від 23.04.2020 в розмірі 34 323,80 грн. та 7 028 грн. в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 41 351,80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст рішення складений та підписаний 19 січня 2026 року.
Головуючий : В.М. Скляренко