Справа № 212/13532/25
2/212/1323/26
21 січня 2026 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого, судді Шевченко Л.В., секретаря Чуприни Я.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі ТОВ «Коллект Центр») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» (далі ТОВ «Інфінанс») та ОСОБА_1 на підставі заповненою та особисто підписаної Позичальником (відповідачем) заявки-анкети № 3226235 року (додаток № 5) на умовах пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики, що акцептована шляхом підписання електронним підписом відповідача, було укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, № 0500491035 від 30.06.2020 а також згідно Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами Програми «MoneyBOOM». Відповідно до умов договору позики, загальний розмір кредитної лінії - 20000 грн, максимальний строк користування кредитом 30 днів, строк дії договору 36 календарних місяців, відсоткова ставка 1,75 % за один день користування кредитом.
16 грудня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал») було укладено договір факторингу № 16-12/21, відповідно до ймов якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі за договором позики № 0500491035 від 30.06.2020, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 .
Надалі, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до боржників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, у тому числі за договором позики № 0500491035 від 30.06.2020, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 .
Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, тому станом на 10 березня 2023 року (дату відступлення права вимоги) утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 257692,29 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 8999,99 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом 194827,36 грн, заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного договору ( з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості - 53864,94 грн. Проте, враховуючи принципи розумності, співмірності і пропорційності позивач просив стягнути заборгованість в розмірі 123817,41 грн, яка складається: заборгованості за тілом кредиту 8999,99 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом 114817,42 грн, заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного договору -0,00 грн. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 0500491035 від 30.06.2020 в розмірі 123817,41 грн, а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрат на професійну правову допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
Ухвалою суду 26 листопада 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.
Позивач в судове засідання 21 січня 2026 року не з'явився, на підставі ч.3 ст.211 ЦПК України просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду судової справи повідомлений шляхом оголошення на сайті «Судова влада України».
Ухвалою суду від 21.01.2026 призначено заочний розгляд справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Встановлено, що 30 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» (далі ТОВ «Інфінанс») та ОСОБА_1 на підставі заповненою та особисто підписаної Позичальником (відповідачем) заявки-анкети № 3226235 року (додаток № 5) на умовах пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики, що акцептована шляхом підписання електронним підписом відповідача, було укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, № 0500491035 від 30.06.2020 а також згідно Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами Програми «MoneyBOOM». Договір підписано електронним підписом «6r1j5w»/
Відповідно до умов договору позики, загальний розмір кредитної лінії - 20000 грн, максимальний строк користування кредитом 30 днів, строк дії договору 36 календарних місяців, відсоткова ставка 1,75 % за один день користування кредитом (а.с.6-25).
Генерація і надсилання одноразового ідентифікатора, використаного для підписання заявки і, відповідно, укладення договору здійснюється наступним чином: клієнт на веб-сайті натискає відповідну кнопку для підписання заявки/договору, силами програмного забезпечення генерується одноразовий ідентифікатор ключа для підписання, доступу до якого працівники товариства не мають. Вказаний ключ автоматично через АРІ-сервіс надсилається на телефонний номер клієнта, верифікований в його особистому кабінеті на сайті. Для цього використовуються послуги оператора смс-відправлень. Після введення клієнтом згенерованого ключа у відповідне поле для підписання, програма звіряє ключі та у випадку їх співпадіння, заявка/договір вважаються підписаними.
Згідно умов договору та заявки-анкети № 2628713239 від 14 серпня 2020 року в рамках договору кредиту № 0500491035 від 30.06.2020 (оферта) відповідачу надано кредит у розмірі 9000,00 грн., строком на 30 днів. Строк дії договору 3 роки. Відсоткова ставка 1,75 % за один день користування кредитом застосовується за умови належного виконання умов договору та відсутності пролонгації. Річна відсоткова ставка 638,75 %. Відповідач погодився з умовами даного траншу кредиту та підписав електронним підписом.
Довідкою від 08.07.2005 № 11941-25708142135 підтверджено перерахування Сервізом онлайн платежів IPay.ua 14.08.2020 на картку НОМЕР_1 , номер транзакції 63454805, суми 9000 грн (арк.с.26, 34).
З розрахунку, наданого позивачем до позову, вбачається, що в період з 15.08.2020 до 16.12.2021 (дату відступлення права вимоги) відповідачем жодного разу не здійснювалася оплата в погашення кредиту (арк.с.27-32).
16 грудня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 16-12/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги за договором позики № 0500491035 від 30.06.2020 (а.с.46, № 805 за реєстром).
10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до боржників ТОВ «КоллектЦентр» відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 за договором позики № 0500491035 від 30.06.2020, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 (а.с.49-67, за реєстром №341).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 16.12.2021 - становить 80977,49 грн., станом на 10 січня 2023 року становить 203827,35 грн (арк.с.33).
Позивачем станом на 28.10.2025 року нараховано загальну суму заборгованості у розмірі 257692,29 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 8999,99 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом 194827,36 грн (на дату відступлення права вимоги), заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 53864,94 грн. Проте, враховуючи принципи розумності, співмірності і пропорційності позивач просив стягнути заборгованість в розмірі 123817,41 грн., яка складається: заборгованості за тілом кредиту 8999,99 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом 114817,42 грн, заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного договору -0,00 грн (арк.с.32).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором «6r1j5w» відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Тож, кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «Інфінанс» подано заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого товариством надіслано відповідачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використав для підтвердження підписання кредитного договору, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суд обгрунтовано вважає, що договір позики № 0500491035 від 30.06.2020 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Суду слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.
За вказаних обставин, суд вважає, що позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню в сумі 8999,99 грн.
Щодо нарахованих позивачем (та першим кредитором) заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимогами як в сумі 194827,36 грн та і в сумі 114817,42 грн суд враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості до стягнення складає 114817,42 грн., що майже в 13 разів перевищує суму отримані відповідачем у позику 9000,00 грн.
Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, вочевидь не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Інфінанс», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять зрозумілості дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. До того ж у пропозиції надання 6 траншу кредиту вказується загальна вартість кредиту у грошовому еквіваленті 4725 грн, тоді як розмір кредиту (траншу) становить 9000 грн (арк.с.25). Таке ж вказано і у акцепті оферти від 14.08.2020 на отримання 6 траншу (арк.с.7).
Тобто, договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо першого базового періоду.
Договором передбачено, що реальна річна процентна ставка за кредитом становить 638,75 (1,75 % *365 днів). Втім, ані договір, ані пропозиція надання 6 траншу кредиту згідно Заявки-анкети не визначають, що саме відсотки за користування кредитом і становлять на місяць 4725 грн (9000*1,75/100*30).
Розрахунок заборгованості містить дані про те, що 11.08.2020 позивач повернув 9000 грн. боргу та 315 грн. відсотків, а всього 9315 грн., 12.08.2020 йому видано ще один транш кредиту у розмірі 9000 грн., 13.08.2020 він повернув 9000 грн. з нарахованими відсотками 315 грн, а всього 9315 грн.
14.08.2020 Позикодавцем видано кредит відповідачу в розмірі 9000 грн., і вже 15.09.2020 за 32 дні користування кредитом та 2 дні прострочки повернення нараховано 5197,50 грн (5040 +157,50), тобто фактично за 2 календарні місяці користування кредитом Позикодавець у разі виконання зобов'язань відповідачем через 3 місяці за договором позики (один місяць користування за договором та 2 місяці прострочки) має можливість повернути і позику у розмірі 9000 грн, і нараховані відсотки за користування кредитом 1080 грн.
Суд констатує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідачка не могла оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Позикодавець не звертався до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, а уклав договір про відступлення права вимоги.
У відповідності до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст.599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 123817, 41 грн не є співрозмірною сумі кредиту що стягується позивачем - 8999, 99 грн за кредитним договором № 0500491035 від 30.06.2020, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума неповернутого кредиту в розмірі 8999,99 грн. та узгоджений сторонами кредитного договору розмір процентів за ставкою 1,75 % на день в сумі 4725 грн. в межах строку кредитування (30 днів).
В задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення відсотків суд вважає необхідним відмовити.
Щодо судових витрат.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною Палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги, укладений 01 липня 2024 року між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс»; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» в редакції від 01 листопада 2023 року; заявку ТОВ «Коллект Центр» на надання юридичної допомоги АО «Лігал Ассістанс» № 693 від 01.10.2025 на суму 15000 грн як додаток до договору від 01.07.2024; витяг з акту № 15 про надання юридичної допомоги 31 жовтня 2025 року, в якому вказано, що ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс» погодили надання наступних правових послуг позивачу щодо ОСОБА_2 за договором № 05004911035 на загальну суму 25 000,00 грн, з яких: 1) надання усної консультації з вивченням документів 4 000,00 грн. за 2 год. (2 000,00 грн. за 1 год.); 2) підготовка пропозицій 3 год - 6000 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду на загальну суму 15 000,00 грн. за 5 год. (3 000,00 грн. за 1 год.), (арк.с. 76-83).
Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем ТОВ «Коллект Центр» витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом справи у суді.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічна позиція відображена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19.
Суд не може зменшувати розмір правничої допомоги без клопотання відповідача.
Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Приймаючи до уваги рішення про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «КоллектЦентр» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 329,58 грн. (8999,99 + 4725 це 13724,99 грн * 2422,40/ 123817,41 = 268,52).
На підставі ст.ст. 526, 527,530 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-
Позов заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 050041035 від 30.06.2020 в розмірі 8999,99 грн. за тілом кредиту, заборгованість за відсотками - 4725 грн., а всього 13724,99 грн
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований в АДРЕСА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд3 офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) витрати зі сплати судового збору, що складають 268,52 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку та подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання рішення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення підписано 21.01.2026.
Суддя Л. В. Шевченко