21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 334/9365/24
провадження № 51-178 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 січня 2026 року,
установив:
Слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Запоріжжя ухвалою від 23 грудня 2025 року залишив без задоволення скаргу ОСОБА_4 на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 05 січня 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2025 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вказану ухвалу апеляційного суду, посилаючись на те, що апеляційний суд був зобов'язаний відкрити та розглянути апеляційну скаргу, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23 травня 2018 року.
Також скаржниця стверджує про порушення апеляційним судом її права на доступ до суду та ефективний засіб юридичного захисту, гарантований статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Як видно зі змісту копії ухвали слідчого судді від 23 грудня 2025 року та оскаржуваної ухвали апеляційного суду від 05 січня 2026 року, доданих до касаційної скарги, 28 листопада 2025 року на адресу Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області надійшло клопотання про накладення додаткового арешту на майно, в якому потерпіла ОСОБА_4 просила звернутися до слідчого судді з клопотанням про накладення додаткового арешту на майно в частині заборони користуватися транспортним засобом «Mercedes-Benz» в рамках досудового розслідування кримінального провадження.
04 грудня 2025 року, за результатами розгляду клопотання, слідчий виніс постанову про відмову у задоволенні цього клопотання. Вказану постанову мотивовано тим, що згідно з ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2025 року з метою збереження речових доказів на автомобіль «Mercedes-Benz C180» накладено арешт в частині позбавлення права на відчуження, включаючи продаж, дарування або інше відчуження, неможливість перереєстрації. При цьому у цій постанові вказано, що наразі відсутні підстави для внесення клопотання слідчому судді про накладення додаткового арешту на майно в частині заборони користування автомобілем.
Надалі слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Запоріжжя ухвалою від 23 грудня 2025 року залишив без задоволення скаргу ОСОБА_4 на зазначену постанову слідчого від 04 грудня 2025 року.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, ОСОБА_4 оскаржила його до апеляційного суду з поданням відповідної апеляційної скарги, у відкритті апеляційного провадження за якою судом відмовлено.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України (далі - Конституція) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями частини третьої статті 392 КПК передбачено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з вимогами частини 3 статті 307 КПК, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
У частині першій статті309 КПК визначено конкретний перелік ухвал слідчого судді під час досудового розслідування, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Відповідно до частини другої статті 309 КПК, під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній. У частині 3 статті 309 КПК встановлено, що інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Як убачається з матеріалів провадження, скаржниця до слідчого судді оскаржувала саме рішення слідчого, а не рішення слідчого судді про раніше накладений арешт, пов'язаний з безпосереднім вирішенням питання про арешт майна чи зміну його обсягу в порядку статей 170-174 КПК.
Отже, слідчий суддя не вирішував питання накладення або зміни арешту майна з власної ініціативи, а здійснював судовий контроль у межах, визначених кримінальним процесуальним законом.
За таких обставин, ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на рішення чи дії слідчого або прокурора, постановлена в порядку статей 303-307 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки не включена до конкретного переліку ухвал, визначених статтями 307 та 309 КПК.
Такий підхід є послідовним та усталеним у практиці Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зокрема викладений у постановах від 06 квітня 2023 року (справа № 127/3/23), від 02 березня 2023 року (справа № 295/10788/22), від 31 січня 2023 року (справа № 686/3944/22), від 05 вересня 2022 року (справа № 344/5527/22), у яких зазначено, що оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді, постановлених за наслідками розгляду скарг у порядку статті 307 КПК, законом не передбачено, а апеляційний суд у такому випадку дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Посилання скаржниці на порушення статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є неприйнятними.
Суд виходить з того, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, якщо такі обмеження:
передбачені законом;
мають легітимну мету;
є пропорційними та не зводять право на судовий розгляд нанівець.
Обмеження апеляційного перегляду ухвал слідчого судді, постановлених у порядку статей 307, 309 КПК, переслідує легітимну мету забезпечення ефективності та оперативного досудового розслідування і не позбавляє особу доступу до суду загалом, оскільки така особа скористалася правами на судовий контроль слідчого судді.
Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує існування багаторівневої системи оскарження у кожній категорії справ, а вимагає лише наявності ефективності засобу юридичного захисту, який у цьому випадку був реалізований.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для висновку, що право скаржниці на доступ до суду було зведено нанівець або стало ілюзорним.
При цьому посилання ОСОБА_4 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року є безпідставними, оскільки у зазначеній постанові Велика Палата сформулювала правовий висновок щодо можливості апеляційного перегляду судових рішень слідчого судді у випадках, коли такий суддя ухвалив рішення поза межами, наданих йому повноважень.
Водночас у даному провадженні слідчий суддя діяв у межах повноважень, передбачених статтею 303 КПК, та прийняв рішення, передбачене статтею 307 КПК, за результатами розгляду скарги на таке рішення слідчого, тобто в межах процедури, передбаченої КПК.
Отже, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 слід відмовити.
Керуючись пунктом 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 січня 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3