20 січня 2026 року
м. Київ
справа № 514/566/23
провадження № 51 - 2519 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 у режимі
відеоконференції,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023162270000215 від 29 березня 2023 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Тарутине Тарутинського району Одеської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року за ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 03 грудня 2019 року в зв'язку з відбуттям строку покарання,
за ст. 186 ч. 4 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 03 квітня 2024 року та вирок Одеського апеляційного суду від 25 березня 2025 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тарутинського районного суду Одеської області від 03 квітня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 186 ч. 4 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на нього покладено відповідні обов'язки.
Прийнято рішення щодо арештів, накладених у цьому кримінальному провадженні, вирішено порядок відшкодування процесуальних витрат, долю речових доказів та до набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у виді домашнього арешту.
За обставин детально наведених у вироку суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 29 березня 2023 року приблизно о 07:15 годині, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу проник до приміщення торговельної зали магазину-кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , звідки повторно, відкрито та з корисливих мотивів викрав майно фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 на загальну суму 1 466 гривень 19 копійок, залишив місце події та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану суму.
Вироком Одеського апеляційного суду від 25 березня 2025 року частково задоволено апеляційну скаргу прокурора, скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ст. 186 ч. 4 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Початок строку відбування покарання вказано рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_6 у порядку виконання вироку.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вироки судів попередніх інстанцій щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник, надаючи власну оцінку фактичним обставинам справи, вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність та помилково оцінили дії ОСОБА_6 як грабіж і такі, що були спрямовані на завдання матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_8 , оскільки він знав її як власницю магазину, раніше брав товари у борг шляхом запису в окремому борговому зошиті і ці товари також взяв у борг. Крім того, захисник вважає, що суди неправильно кваліфікували встановлені у вироку обставини події як грабіж, оскільки продавець добровільно передав товар ОСОБА_6 , яким останній протиправно заволодів шляхом обману, що охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України. Також указує на відсутність у діях ОСОБА_6 ознаки проникнення у приміщення, оскільки він зайшов у магазин шляхом вільного доступу. Посилаючись на вимоги ст. 67 ч. 4 КК України, вважає визнання судами попередніх інстанцій рецидиву обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_6 , безпідставним, так як вчинення ним раніше злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, вже було враховано при кваліфікації його дій за ознакою повторності. За таких обставин вважає, що судами першої та апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права і дано помилкову правову оцінку обставин цього кримінального провадження.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
В касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 вказав про здійснення касаційного розгляду у його відсутність.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу захисника, вважав її обґрунтованою та просив задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою в частині безпідставної кваліфікації дій ОСОБА_6 за ознакою проникнення, врахування рецидиву як обставини, що обтяжує його покарання, та необхідності зарахування строку попереднього ув'язнення на підставі ст. 72 ч. 5 КК України, а щодо інших доводів касаційної скарги захисника заперечувала.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання у касаційній скарзі, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабіж), повторно, в умовах воєнного стану, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 4 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.
Згідно статті 186 КК України грабіж це відкрите викрадення чужого майна. При цьому викрадення вважається відкритим, якщо воно вчинюється у присутності власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій. Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.
При цьому, за змістом статті 190 КК України шахрайство це заволодіння майном або набуття права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. З об'єктивної сторони шахрайство полягає в протиправному заволодінні чужим майном, в набутті права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. При цьому обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності або обов'язковості передачі йому майна чи права на нього. Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном шляхом спонукання самого потерпілого до передачі йому майна чи уступки права на майно.
Тобто при шахрайстві потерпілий, будучи введеним в оману, сам добровільно передає винному майно чи право на нього. При цьому, на відміну від відкритого викрадення майна (грабежу), закінченим шахрайство вважається з моменту фактичного одержання винним майна чи права на нього.
Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. При цьому обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.
Якщо ж обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а вилучення майна відбувалося відкрито, то склад шахрайства відсутній, і такі дії потрібно кваліфікувати як грабіж.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини за пред'явленим обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 4 КК України, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з'ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту та навів у вироку мотиви, з яких дійшов висновку про наявність у його діях складу вказаного злочину.
Так, суд першої інстанції допитав свідка ОСОБА_9 , який в судовому засіданні показав, що того дня до магазину зайшов мешканець ОСОБА_6 та здійснював купівлю продуктів харчування. Свідок допоміг зібрати товар, який хотів купити ОСОБА_6 та в подальшому, перебуваючи біля каси, порахуваши товар, просив останнього здійснити оплату за нього. Проте, ОСОБА_6 таке його прохання проігнорував та сказав передати мамі і батьку привіт. У подальшу ОСОБА_6 вийшов з магазину, сів до машини та поїхав. Свідок одразу зателефонував мамі - потерпілій ОСОБА_8 і розповів про цю ситуацію.
Допитана потерпіла ОСОБА_8 підтвердила такі покази свідка ОСОБА_9 та, крім іншого показала, що в той день у магазині їй дійсно допомагав син - свідок ОСОБА_9 , який здійснив продаж продуктів харчування ОСОБА_6 , проте останній на прохання сина не розрахувався та передав їй і чоловіку привіт. При цьому потерпіла підтвердила, що, хоч раніше ОСОБА_6 та його батьку відпускали товар у борг, проте цього разу вона не мала попередніх домовленостей щодо такої передачі товару. Батько ОСОБА_6 після вказаних подій на її вимогу сплатив вартість продуктів харчування. Вважала, що покарання, визначене санкцією статті, є занадто суворим.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні місцевого суду показав, що він працює різноробочим в магазині «Вітамінка», де втой день він здійснював прийом товару та бачив як до магазину зайшов ОСОБА_6 , який здійснював покупку продуктів харчування.
Оцінивши всі обставини події, суд першої інстанції відхилив позицію сторони захисту, яка аналогічна доводам касаційної скарги захисника, про те, що ОСОБА_6 взяв товари у борг, не встановивши таких обставин у цьому кримінальному провадженні.
При цьому суд першої інстанції також врахував покази ОСОБА_6 надані ним в суді першої інстанції, який загалом не заперечував обставин події за його участю в магазині «Вітамінка», зокрема і того, що він забрав товар, який йому передав ОСОБА_9 , не розрахувавшись.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, в тому числі й інші наявні в матеріалах провадження письмові та речові докази, врахувавши показання ОСОБА_6 , потерпілої та свідків події, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 відкрито викрав чуже майно (грабіж), повторно, в умовах воєнного стану, чим скоїв злочин, передбачений ст. 186 ч. 4 КК України.
При цьому суд першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні дослідив усі докази, на які послався у вироку, забезпечивши стороні захисту можливість давати пояснення та показання з приводу обвинувачення, збирати і подавати суду докази, висловлювати в судовому засіданні свою думку та користуватись своїми правами, і відхилив версію сторони захисту, зазначивши у вироку ґрунтовні мотиви такого рішення.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК України у вироку зазначено формулювання обвинувачення ОСОБА_6 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
За встановлених у вироку обставин, місцевий суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 4 КК України саме як грабіж, а не як шахрайство за ст. 190 ч. 2 КК України, як про це вказує захисник у касаційній скарзі, оскільки обман свідка ОСОБА_9 у цьому разі був лише способом отримання доступу до майна потерпілої ОСОБА_8 , а вилучення майна ОСОБА_6 здійснив відкрито, після висловленого йому прохання розрахуватись за товар, а тому такі доводи касаційної скарги захисника є безпідставними.
Вирок суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.
Не погодившись із вироком суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, в якій вважав необґрунтованим застосування до нього одночасно ст. 69, 75 КК України та просив апеляційний суд в цій частині ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 4 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши встановлені судом першої інстанції обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_6 , а саме його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування шкоди потерпілій на стадії досудового розслідування, добровільне перерахування коштів на підтримку Збройних Сил України, а також інформацію про його особу, який раніше судимий за корисливий злочин проти власності, та конкретні обставини скоєного злочину, частково погодився з доводами апеляційної скарги прокурора та дійшов висновку про те, що виправлення ОСОБА_6 можливе лише за умови призначення покарання, пов'язаного з реальним позбавленням волі, визнавши неправильним застосування ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням. При цьому апеляційний суд погодився з можливістю застосування до ОСОБА_6 ст. 69 ч. 1 КК України, призначивши йому покарання нижче від найнижчої межі санкції ст. 186 ч. 4 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, належним чином мотивувавши своє рішення.
Призначене ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 4 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки за своїм видом та розміром є необхідними та достатніми для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених ним дій, їх небезпечності та відомостям про його особу.
Вирок суду апеляційної інстанції в цій частині відповідає вимогам ст. 370, 420 КПК України.
Разом із тим, доводи касаційної скарги захисника про відсутність у діях ОСОБА_6 ознаки проникнення у приміщення та помилкове врахування рецидиву як обставини, що обтяжує покарання, є обґрунтованими і в цій частині підлягають задоволенню з огляду на таке.
При вирішенні питання щодо наявності у діях особи ознаки проникнення важливим є факт усвідомлення особою незаконності входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому. Вчиняючи грабіж, поєднаний з проникненням, особа повинна усвідомлювати протиправність входження (потрапляння) у приміщення або перебування в ньому під час його вчинення, передбачати суспільно небезпечні наслідки такого протиправного входження (потрапляння) у приміщення й бажати їх настання або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати їх настання.
Вирішальним при визначенні законності/незаконності входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення грабежу, є режим доступу до об'єкта (вільний/обмежений).
Відповідно, наявність режиму вільного доступу до приміщення свідчить про законність входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення та правомірне її перебування там, а отже, виключається інкримінування кваліфікуючої ознаки «проникнення», навіть якщо особа потрапила в приміщення з умислом заволодіти чужим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року, справа № 569/1111/16-к, провадження № 13- 14 кс 18).
Згідно вироку суду ОСОБА_6 проник до приміщення торговельної зали магазину-кафе «Вітамінка» шляхом вільного доступу, а тому такі його дії не можуть кваліфікуватись як проникнення.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 67 КК України суд не може враховувати обставиною, що обтяжує покарання, будь-яку з обставин, яка передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію.
У цьому кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_6 є особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 186 ч. 2 КК України, а тому відповідно до пункту 1 примітки 1 частини 5 статті 185 КК України скоєне ним нове кримінальне правопорушення визнається повторним. Повторність є обставиною, яка передбачена в частині другій статті 186 КК України як ознака цього кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, ця ознака інкримінована ОСОБА_6 і за цією ознакою його винуватість визнана судом першої інстанції доведеною.
Одночасно із цим, ОСОБА_6 вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, маючи судимість згідно вироку Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року, що відповідно до ст. 34 КК України є рецидивом.
Проте, вказану судимість ОСОБА_6 має за вчинення того ж кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, що вже утворило ознаку повторності, а тому відповідно до ст. 67 ч. 4 КК України ця обставина ще раз не могла бути врахована як така, що обтяжує його покарання.
За таких обставин вироки судів першої та апеляційної інстанції підлягають зміні, шляхом виключення з них посилання на те, що ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ст. 186 ч. 4 КК України, з проникненням. Також виключенню з вироків судів попередніх інстанції підлягає рецидив як обставина, що обтяжує покарання.
Така зміна вироків щодо ОСОБА_6 не впливає на правильність кваліфікації його дій за ст. 186 ч. 4 КК України і не змінює її, не впливає на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у зв'язку із чим колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення призначеного засудженому апеляційним судом покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Крім того, на підставі ст. 72 ч. 5 КК України період попереднього ув'язнення ОСОБА_6 у цьому кримінальному провадженні, а саме його перебування під вартою з 30 березня по 11 травня 2023 року підлягає зарахуванню у строк відбуття ним покарання з розрахунку день за день, а тому посилання у касаційній скарзі захисника на такі обставини є обгрунтованими.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 186 ч. 4 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчиненні.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 03 квітня 2024 року та вирок Одеського апеляційного суду від 25 березня 2025 рокущодо ОСОБА_6 змінити.
Виключити із вказаних судових рішень посилання на проникнення як кваліфікуючу ознаку злочину та на рецидив як обставину, що обтяжує покарання.
Зарахувати у строк відбуття ОСОБА_6 покарання строк тримання під вартою з 30 березня 2023 року по 11 травня 2023 року.
У решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3