20 січня 2026 року
м. Київ
справа № 127/891/21
провадження № 51 - 1302 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6 ,
його захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020000000349
від 29 вересня 2020 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2019 року за ст. 185 ч. 1 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин,
за ст. 115 ч. 2 пунктами 9, 10, 13, ст. 152 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ст. 115 ч. 2 пунктами 9, 10, 13 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі;
- за ст. 152 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання довічним позбавленням волі ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
28 вересня 2020 року близько 22 години 00 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи разом з ОСОБА_8 біля трамвайної зупинки «Залізничний вокзал» у м. Вінниця, зустрів ОСОБА_9 та з метою зґвалтування останньої запропонував їй спільно провести дозвілля, на що вона погодилась. Після цього ОСОБА_6 завів
ОСОБА_9 на галявину позаду кафе «Молодіжне» на вул. Академіка Янгеля, де вони всі разом вживали алкогольні напої, а через деякий час ОСОБА_8 залишив
їх та пішов на роботу.
Надалі ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, усвідомлюючи, що ОСОБА_9 теж перебуває у нетверезому стані та не може адекватно усвідомлювати події, що відбуваються, завів її в глухе й безлюдне місце і, погрожуючи застосуванням фізичного насильства, силоміць роздягнув
ОСОБА_9 , з метою подолання опору наніс їй кілька ударів кулаком по обличчю
та тулубу, після чого, не зважаючи на прохання останньої припинити такі дії,
за обставин, детально викладених у вироку суду, вчинив дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним проникненням у тіло ОСОБА_9 з використанням геніталій.
Після цього ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що ОСОБА_9 може звернутися
до правоохоронних органів щодо вчиненого ним зґвалтування, з метою приховання злочину, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, руками задушив ОСОБА_9 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати зазначені вище судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Посилається на необґрунтованість висновків судів щодо вчинення ним насильницьких дій щодо ОСОБА_9 , оскільки вона, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, ідучи постійно падала, внаслідок чого і отримала тілесні ушкодження, що підтверджується записами камер відеоспостереження. Також суди не звернули увагу на первинні показання свідка ОСОБА_8 , який обмовив ОСОБА_6 щодо зґвалтування ОСОБА_9 . Не враховано судами і висновок експерта щодо відсутності на тілі ОСОБА_9 біологічних виділень з ДНК ОСОБА_6 , що свідчить про його непричетність до зґвалтування загиблої.
Вказує, що із ним не було проведено слідчий експеримент, вибірково вилучено записи камер відеоспостереження, не допитано ряд свідків, про що сторона захисту заявляла клопотання, зокрема про допит ОСОБА_10 , який проїжджав повз місце злочину та не бачив тіла ОСОБА_9 . Також судами не допитано понятих і експертів.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив йому в задоволенні клопотання про допит свідка ОСОБА_8 . Не звернув цей суд увагу і на те,
що до ОСОБА_6 застосовувалися недозволені методи досудового слідства, внаслідок чого він був змушений визнати вину у вчиненні злочинів, які не скоював.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження
не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали
її обґрунтованою та просили задовольнити.
У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою
і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання у касаційній скарзі, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6
у вчиненні зґвалтування та умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_9 , яке скоєне з метою приховати інше кримінальне правопорушення, поєднане
із зґвалтуванням та здійснене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, підтверджуються безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред'явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з'ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту. На підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 115 ч. 2 пунктами 9, 10, 13, ст. 152 ч. 1 КК України, послався на такі докази.
У суді обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав, заначив, що дійсно він зґвалтував і убив ОСОБА_9 , однак обставин цього не пам'ятає, оскільки випив багато спиртного.
Потерпіла ОСОБА_11 надала суду показання про обставини, за яких вона дізналась про смерть її матері ОСОБА_9 .
Свідок ОСОБА_8 надав суду показання, що ОСОБА_6 знає по роботі.
В день злочину вони зі знайомими розпивали спиртне в кафе «Гермес» біля муніципального ринку, а близько 21 години 30 хвилин він та ОСОБА_6 пішли на вокзал, де останній познайомився з ОСОБА_9 . Вона перебувала в стані алкогольного сп'яніння і під час розмови ОСОБА_6 робив їй непристойні натяки, після чого вони пішли в напрямку хімзаводу. Зупинившись, ОСОБА_6 почав приставати до ОСОБА_9 , однак вона була проти цього. Надалі ОСОБА_6 вступив у статевий акт із ОСОБА_9 , після чого їй допомогли одягнутися та почали розпивати пиво. Згодом ОСОБА_6 знову почав приставати до ОСОБА_9 , на що остання відмовила йому в категоричній формі, однак, будучи в стані сильного алкогольного сп'яніння, не могла чинити опору. Потім ОСОБА_9 відштовхнула ОСОБА_6 , за що він ударив її в обличчя
і продовжив свої дії, а ОСОБА_9 кричала, щоб він до неї не ліз. Свідок злякався
і повернувся на роботу, через 1,5 - 2 години після цього прийшов ОСОБА_6 , який повідомив, що відправив ОСОБА_9 додому.
Свідок ОСОБА_12 показав суду, що він працював разом з ОСОБА_6 . У ніч, коли відбувалися події злочину, на роботу прийшов ОСОБА_8 , повідомивши,
що ОСОБА_6 повів додому якусь жінку. Близько 02 години 00 хвилин на роботу повернувся і ОСОБА_6 . Його футболка була в крові, кілька крапель крові було
на куртці ОСОБА_6 , він витирав свій одяг ганчірками.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 29 вересня 2020 року на території хімзаводу на вул. Батозькій у м. Вінниці виявлено труп ОСОБА_9 , вилучено пачку цигарок, куртку, ключі.
Згідно з протоколом огляду трупа від 30 вересня 2020 року на тілі ОСОБА_9 виявлено численні тілесні ушкодження, вилучено зразки крові, волосся, зрізи нігтів, одяг.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 05 жовтня 2020 року в будинку домоволодіння на АДРЕСА_2 , де проживав
ОСОБА_6 , вилучено два недопалки цигарок, спортивну кофту, джинси.
Згідно з протоколом слідчого експерименту від 11 грудня 2020 року свідок ОСОБА_8 показав та відтворив обставини злочину, зокрема вказав
на місцевості місце зустрічі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , маршрут
їх руху та місце на вул. Батозькій на території хімзаводу, де ОСОБА_6 наніс тілесні ушкодження та зґвалтував ОСОБА_9 .
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 06 листопада 2020 року
№ 901 встановлено локалізацію, характер, ступінь тяжкості, механізм утворення виявлених у ОСОБА_9 тілесних ушкоджень. Смерть ОСОБА_9 настала
від механічної асфіксії в результаті стиснення шиї тупим предметом.
Крім ушкоджень та морфологічних змін, що характерні для механічної асфіксії,
на трупі ОСОБА_9 були виявлені інші тілесні ушкодження у вигляді саден, синців, крововиливів, які утворились від дії тупих твердих предметів незадовго до настання смерті та мають ознаки легких тілесних ушкоджень, які в причинному зв'язку
з настанням смерті не перебувають.
Згідно з висновком судово-цитологічної експертизи від 06 листопада 2020 року
№ 245 на двох недопалках цигарок, які були вилучені з місця скоєння злочину, виявлено плями слини та епітеліальних клітин, походження яких
від ОСОБА_6 не виключається.
Відповідно до висновку судово-біологічної експертизи від 22 жовтня 2020 року
№ 990 на зрізах нігтів з піднігтьовим вмістом трупа ОСОБА_9 виявлено клітини
з ядрами та сліди крові людини, які є змішаними, збігаються між собою, належать більше, ніж одній особі, містять генетичні ознаки зразка крові трупа ОСОБА_9
та генетичні ознаки зразка букального епітелію ОСОБА_6 .
Згідно з висновком судово-біологічної експертизи від 12 листопада 2020 року
№ 1007 на спортивній кофті, в яку ОСОБА_6 був одягнений у ніч
з 28 на 29 вересня 2020 року, виявлено сліди крові людини та клітини з ядрами, генетичні ознаки яких збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_9 та не збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію
ОСОБА_6 . Походження вказаних слідів від ОСОБА_6 виключається.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 04 січня 2021 року № 1, ОСОБА_6 в період часу, до якого відносяться інкриміновані йому діяння
та в теперішній час міг (може) усвідомлювати свої дії та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Також суд першої інстанції дослідив інші докази, а саме показання свідків, протоколи слідчих дій, висновки судових експертиз і процесуальні документи,
які підтверджують законність проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, з урахуванням яких обґрунтував свої висновки.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ст. 115 ч. 2 пунктами 9, 10, 13, ст. 152 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності
та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, свідок ОСОБА_8 був допитаний місцевим судом в судовому засіданні 13 квітня 2021 року. Перед допитом свідок був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385
КК України та під присягою надав показання щодо відомих йому обставин вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, після чого учасники судового провадження, зокрема й обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 , поставили питання ОСОБА_8 , на які він надав відповіді.
Показання свідка ОСОБА_8 суд першої інстанції визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять суперечностей. Будь-яких підстав для недовіри його показанням суд першої інстанції також не встановив, оцінивши зазначені показання у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст. 94
КПК України.
Згідно зі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення
і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 26 КПК України) сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах
та у спосіб, які передбачено КПК України. Суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені до їх повноважень КПК України.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що під час судового провадження у суді першої інстанції вживалися заходи для проведення допиту свідків, через що судові засідання неодноразово відкладались. Крім того, в ході судового розгляду від ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 надійшли клопотання про допит свідків, експертів (т. 1, а.к.п. 157, т. 2, а.к.п. 10, 11), які суд задовольнив, і неодноразово відкладав судові засідання для забезпечення проведення допиту осіб, про яких зазначала сторона захисту.
В подальшому, після допиту обвинуваченого ОСОБА_6 в судовому засіданні 12 липня 2022 року, сторона захисту відмовилась від клопотань про допит свідків, не наполягала на виклику для надання пояснень експертів, не заявляла інших клопотань, про які засуджений зазначає у касаційній скарзі, у зв'язку із чим місцевий суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і провів судові дебати (т. 2, а.к.п. 90, 91, аудіозапис судового засідання).
З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги засудженого щодо не проведення судом першої інстанції допиту ряду свідків, понятих, експертів та необґрунтовану відмову у задоволенні інших клопотань є безпідставними.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей
370, 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення
та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів скоєного, диспозиції статей (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких засудженого визнано винним, та об'єктивні докази
на підтвердження встановлених судом обставин.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив їхні доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_6 внаслідок суворості, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованою.
На виконання вказівок, наведених у постанові Верховного Суду від 11 липня
2023 року, якою була скасована попередня ухвала Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року про залишення без зміни вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 , апеляційний суд при новому розгляді справи відповідно до вимог ст. 439 КПК України ретельно перевірив доводи апеляційних скарг про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних його правопорушень та недоведеність вини.
Зокрема, посилання ОСОБА_6 на те, що при проведенні судово-медичної експертизи експерт не виявив на тілі ОСОБА_9 слідів сперматозоїдів з його ДНК що, на переконання ОСОБА_6 , вказує на відсутність статевого акту між ним
і загиблою, апеляційним судом визнано необґрунтованим, оскільки висновки місцевого суду про доведеність обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 152 ч. 1 КК України, підтверджені сукупністю інших досліджених доказів, зокрема показаннями свідка ОСОБА_8 , висновками експертиз, згідно з якими на тілі ОСОБА_9 були виявлені тілесні ушкодження, характерні для насильницького статевого акту,
в піднігтьовому вмісті загиблої виявлено клітини з ядрами, що містять генетичні ознаки зразка букального епітелію ОСОБА_6 , а на предметах одягу, в який під час події був одягнутий ОСОБА_6 , - сліди крові людини та клітин з ядрами, що збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_9 .
Отже, відсутність на тілі ОСОБА_9 біологічних виділень з ДНК ОСОБА_6
за встановлених судами обставин із зазначенням доказів, які їх підтверджують,
не свідчить про його непричетність до зґвалтування ОСОБА_9 .
Необґрунтованими є і доводи засудженого про те, що ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження внаслідок падіння з висоти власного зросту через перебування у стані сильного алкогольного сп'яніння. Наведене спростовується дослідженим судом першої інстанції висновком судово-медичної експертизи від 06 листопада 2020 року № 901, згідно з яким виявлені на трупі ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження у вигляді саден, синців, крововиливів утворились від дії тупих твердих предметів незадовго до настання смерті, безпосередньою причиною якої стала механічна асфіксія
в результаті стиснення шиї тупим предметом.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим
не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
Згідно зі ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази,
які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження
має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Як уже було зазначено вище, на стадії закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами в судовому засіданні місцевого суду сторона захисту відмовилась
від допиту свідків і не наполягала на дослідженні інших доказів.
Оскільки сторона захисту не обґрунтувала, в чому полягає необхідність повторного допиту ряду свідків, не зазначила з приводу яких обставин необхідно допитати інших свідків, котрих не було допитано в суді першої інстанції, хоча питання
про необхідність їх допиту з'ясовувалося у судовому засіданні у місцевому суді,
за результатами чого проведення відповідних процесуальних дій визнано недоцільним за позиціями учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції не встановив підстав, передбачених ст. 404 ч. 3 КПК України,
для дослідження ряду доказів за клопотанням сторони захисту.
Водночас, апеляційний суд задовольнив клопотання сторони захисту щодо проведення повторного допиту свідка ОСОБА_8 , однак незважаючи на вжиті апеляційним судом заходи щодо безпосереднього допиту вказаного свідка
в судовому засіданні, забезпечити його явку не вдалося у зв'язку з виїздом ОСОБА_8 за межі України в 2021 році (т. 5, а.к.п. 158).
З огляду на це, суд апеляційної інстанції дослідив відеозапис допиту свідка ОСОБА_8 , перевірив його показання, надані в суді першої інстанції, впевнившись, що вони відповідають показанням цього ж свідка під час досудового розслідування при проведенні його одночасного допиту з ОСОБА_6 28 грудня 2020 року із застосуванням відеозапису (т. 2, а.к.п 135-138).
Посилання засудженого на те, що йому необґрунтовано було відмовлено
у задоволенні клопотання щодо проведення слідчого експерименту, вибірково вилучено записи камер відеоспостереження не підтверджуються матеріалами кримінального провадження. Конкретних доводів щодо таких порушень ОСОБА_6 у касаційній скарзі не наводить. Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження згідно встановленого відповідно до вимог ст. 349 КПК України обсягу і порядку дослідження доказів, зазначені відеозаписи не були предметом дослідження під час судового розгляду і на них суд не посилався у вироку.
Також, з ухвали апеляційного суду вбачається, що на виконання вказівок Верховного Суду, які були наведені в постанові від 11 липня 2023 року, під час нового розгляду судом апеляційної інстанції було проведено перевірку заяви ОСОБА_6 щодо застосування до нього недозволених методів досудового розслідування.
Так, постановою старшого слідчого відділу ТУ ДБР в м. Хмельницькому ОСОБА_13 від 24 травня 2024 року кримінальне провадження № 42023020000000345
від 02 жовтня 2023 року, відкрите за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України, було закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
За змістом вказаної постанови, з якою було ознайомлено сторону захисту, під час досудового розслідування кримінального провадження були допитані як свідки прокурор ОСОБА_14 , оперативні уповноважені відділу розкриття злочинів проти особи УКР ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_15 , ОСОБА_16 (свідок
ОСОБА_17 не був допитаний, оскільки проходив службу в зоні бойових дій),
з показань яких слідчий дійшов висновку про те, що доводи ОСОБА_6 щодо нанесення йому тілесних ушкоджень та здійснення на нього психологічного тиску працівниками поліції ґрунтуються лише на його показаннях, які не підтвердились
під час досудового розслідування. Встановлено, що відвідування ОСОБА_6
в слідчому ізоляторі працівниками правоохоронних органів були одиничними
та короткочасними.
Також слідчий проаналізував хронологію відвідувань ОСОБА_6 прокурором ОСОБА_14 06 жовтня 2020 року з 10 години 20 хвилин до 10 години 30 хвилин, працівниками поліції ОСОБА_16 , ОСОБА_15 10 жовтня 2020 року
з 10 години 20 хвилин до 10 години 35 хвилин, встановивши, що після цих відвідувань ОСОБА_6 зі скаргами щодо незаконних дій прокурора
чи оперативних працівників не звертався.
Встановлені слідчим обставини співпадають з отриманими адвокатом
ОСОБА_7 відомостями щодо відвідування зазначеними особами ОСОБА_6 в ІТТ № 1 у м. Вінниці, після яких останній мав побачення
із захисником, однак скарг щодо застосування до нього недозволених методів досудового розслідування особисто або ж через захисника не подавав і після отримання копії постанови про закриття кримінального провадження
№ 42023020000000345 її не оскаржував.
Тобто, доводи ОСОБА_6 щодо застосування до нього недозволених методів слідства перевірені та спростовані в ході перевірки уповноваженим органом офіційного розслідування, що відповідає усталеній практиці Європейського суду
з прав людини, який у своїх рішеннях у контексті ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод неодноразово наголошував на необхідності проведення ефективного офіційного розслідування скарг особи про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень (справи «Вергельський проти України» та «Яременко проти України»).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 наприкінці судового розгляду в місцевому суді визнав вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, однак не надав будь-яких показань щодо обставин
їх вчинення, пославшись на те, що нічого не пам'ятає. Під час апеляційного провадження ОСОБА_6 зазначив, що не вчиняв злочинів. З огляду на це, висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_6 не обґрунтовані його показаннями, отже такі висновки не пов'язані з питанням допустимості його показань як доказу у цій справі.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційні скарги ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 з дотриманням положень ст. 405
КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону,
є обґрунтованим та вмотивованим.
За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту,
які є аналогічними доводам касаційної скарги засудженого, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував своє рішення.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів
не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 115 ч. 2 пунктами 9, 10, 13, ст. 152 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.
Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих
та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений винний у його вчиненні.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Як зазначено в ст. 64 ч. 1 КК України довічне позбавлення волі встановлюється
за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Обставиною, яка зумовлює призначення покарання у виді довічного позбавлення волі і водночас вказує на неможливість досягнення мети покарання шляхом застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, є надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину і особи, яка його скоїла. Надзвичайність суспільної небезпеки вчиненого злочину визначається сукупністю усіх зібраних у кримінальному провадженні даних, які стосуються вчиненого злочину, особи винного і обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, одне з яких є особливо тяжким злочином, конкретні обставини їх вчинення та наслідки, відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за скоєння умисних злочинів, в тому числі й за умисне вбивство,систематично притягувався до адміністративної відповідальності, вів антигромадський спосіб життя, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, наявність обставин, які обтяжують покарання - рецидив злочинів, вчинення злочину щодо особи похилого віку особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння. З урахуванням цих обставин місцевий суд призначив ОСОБА_6 за ст. 152 ч. 1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ст. 115 ч. 2 пунктами 9, 10, 13 КК України - довічне позбавлення волі
та за сукупністю цих кримінальних правопорушень - остаточне покарання у виді довічного позбавлення.
Таким чином, урахувавши наведені обставини, зневажливе ставлення
ОСОБА_6 до людського життя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість його виправлення протягом певного строку покарання
і наявність підстав для призначення ОСОБА_6 ст. 115 ч. 2
пунктами 9, 10, 13 КК України та остаточно за сукупністю кримінальних правопорушень покарання у виді довічного позбавлення волі.
Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом і розміром
є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду
в суді першої інстанції колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу -
без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3