20 січня 2026 року
м. Київ
справа № 235/2774/13-к
провадження № 51-3192км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2013 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020200000000329, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Добропілля Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин,
у вчиненні злочинів, передбачених частинами 2, 3 ст. 185, пунктами 4, 9, 13 ч. 2 ст.115 КК України.
Короткий зміст історії справи
За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2013 року ОСОБА_7 засуджено до покарання за:
- пунктами 4, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі;
- ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду в Донецькій області від 24 грудня 2013 року вирок міськрайонного суду залишено без змін.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_7 11 березня 2013 року приблизно о 21:30, перебуваючи у будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті неприязних стосунків з ОСОБА_8 , умисно, з метою позбавлення життя потерпілої металевим розсувним ключем завдав їй не менше 13 ударів у ділянку голови та не менше 12 ударів у ділянку лівої і правої руки, заподіявши їй особливих фізичних страждань, що призвело до смерті потерпілої.
Він же, цього ж дня, приблизно о 21:45, перебуваючи на території цього ж домоволодіння, побачивши у житловому будинку неповнолітнього сина потерпілої ОСОБА_9 , усвідомлюючи, що останній міг бути очевидцем вбивства та міг повідомити правоохоронні органи про вчинений ним злочин, як особа, яка раніше вчинила вбивство, з метою приховати раніше вчинене вбивство шляхом позбавлення життя потерпілого, умисно, протиправно за допомогою металевого розсувного ключа завдав неповнолітньому ОСОБА_9 численні удари в голову (21 удар) та по руках (10 ударів), чим завдав йому особливих фізичних страждань і що призвело до його смерті.
Після скоєння вбивства неповнолітнього потерпілого, перебуваючи за вказаною вище адресою, ОСОБА_7 повторно, умисно, таємно викрав жіночу сумочку потерпілої ОСОБА_8 з майном у ній на загальну суму 630 грн.
Також цього ж дня ОСОБА_7 , перебуваючи на території зазначеного домоволодіння, через незамкнені ворота проник у приміщення гаража, розташованого у дворі, звідки таємно, повторно викрав дорожній велосипед вартістю 1069,80 грн, що належав потерпілому ОСОБА_9 .
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
Зі змісту касаційної скарги випливає, що засуджений не погоджується із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій та вважає призначене йому за пунктами 4, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі занадто суворим. За його твердженнями, суди належним чином не врахували, що він під час досудового розслідування співпрацював зі слідством, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, визнав свою вину та щиро розкаявся.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
У судовому засіданні захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував щодо її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій за пунктами 4, 9, 13 ч. 2 ст. 115, частинами 2, 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються,у зв'язку із чим судове рішення в цих частинах колегією суддів не переглядається.
Мотиви Суду
Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворості покарання, яке йому призначено, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
За приписами ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як зазначено в ч. 1 ст. 64 КК України, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Обставиною, яка зумовлює призначення покарання у виді довічного позбавлення волі й водночас вказує на неможливість досягнення мети покарання шляхом застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, є надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину і особи, яка його скоїла. Надзвичайність суспільної небезпеки скоєння злочину визначається сукупністю усіх зібраних у кримінальному провадженні даних, які стосуються вчиненого злочину, особи винного й обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх вчинення, наслідки у вигляді загибелі двох людей, зокрема неповнолітнього, відомості про особу обвинуваченого, який раніше судимий та судимість якого не знято, не погашено в установленому законом порядку, за місцем проживання характеризується задовільно, наявність обставин, які пом'якшують покарання -щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, й обставин, що його обтяжують - рецидив злочинів та тяжкі наслідки, завдані злочином, і призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі, відповідно, на 2 та 4 роки, за пунктами 4, 9, 13 ст. 115 КК України призначив довічне позбавлення волі та за сукупністю усіх кримінальних правопорушень - остаточне покарання у виді довічного позбавлення.
Таким чином, урахувавши наведені обставини, зневажливе ставлення ОСОБА_7 до людського життя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість його виправлення протягом певного строку покарання та наявність підстав для призначення йому за пунктами 4, 9, 13 ст. 115 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі.
Колегія суду апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданої засудженим апеляційної скарги, надала відповіді на всі викладені в ній доводи, погодилася з призначеним судом першої інстанції покаранням.
Крім того, апеляційний суд виключив з вироку суду першої інстанції посилання на обставини, які пом'якшують покарання засудженого ОСОБА_7 , зокрема щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, з чим погоджується і колегія суддів, наголошуючи на такому.
Щире каяття засвідчує критичну оцінку винним вчиненого ним кримінального правопорушення, співчуття до потерпілих, прагнення зменшити негативні наслідки його протиправної поведінки. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення необхідно вважати надання особою органам досудового розслідування допомоги в установленні невідомих їм обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні. Це може бути повідомлення про всі відомі епізоди, обставини злочинного діяння, свідків, потерпілих, викриття інших співучасників кримінального правопорушення. Мінімальні вимоги, яким має відповідати позитивна посткримінальна поведінка у виді активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, полягають у добровільній дачі правдивих і повних свідчень про всі відомі особі обставини злочинного діяння. Активність сприяння розкриттю кримінального правопорушення означає, що дії особи повинні мати високу інтенсивність, ефективність та значну процесуальну цінність. Визначення ступеня активності залежить від обставин конкретного кримінального провадження.
Обґрунтовуючи своє рішення про відсутність у діях ОСОБА_7 щирого каяття, апеляційний суд послався на те, що засуджений в апеляційній скарзі хоча не заперечував факту заподіяння потерпілим ударів, проте заперечував, що саме він спричинив їх смерть, викладаючи власну версію подій, а це свідчить про відсутність у нього щирого каяття.
Стосовно сприяння ОСОБА_7 розкриттю кримінального правопорушення, то, як свідчать наявні матеріали, будь-якої допомоги він не надавав, оскільки кримінальне правопорушення вчинене в умовах очевидності та всі обставини його вчинення були встановлені працівниками поліції. Є також сумнівними посилання засудженого на те, що він сам звернувся до правоохоронних органів з повідомленням про вчинені злочини, адже, як випливає з пояснень свідка ОСОБА_10 (співмешканки ОСОБА_7 ) та матеріалів справи, коли засуджений розповів їй про вчинене ним, саме вона, прибувши на місце події, повідомила працівників поліції про вбивства матері та брата. Також є неспроможним посилання засудженого як на підставу для пом'якшення йому покарання на його явку з повинною. Так, з матеріалів справи вбачається, що її ОСОБА_7 написав після фактичного його затримання працівниками правоохоронних органів, що викликає сумнів у її добровільності.
Таким чином, за результатом судового розгляду апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції правильно призначив за вчинені вбивства покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки ОСОБА_7 становить серйозну загрозу для суспільства, а інші менш суворі заходи, крім як довічне позбавлення волі, не здатні забезпечити захист суспільства і справедливість.
Отже, остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі, призначене ОСОБА_7 , за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 64, 65, 70 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Судові рішення в частині призначеного засудженому належним чином мотивовані й відповідають приписам статей 370, 419 КПК України.
Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання узгоджується з положеннями статей 50, 64, 65, 70 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так й іншими особами.
Судами першої та апеляційної інстанцій неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не допущено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2013 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3