22 січня 2026 року
м. Київ
справа № 810/2313/16
провадження № 61-751ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного управління юстиції у Київській області Охріменка Вадима Вікторовича, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максюти Дмитра Вікторовича, Реєстраційної служби Ірпінського міськрайонного управління юстиції Київської області, Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Головне територіальне управління юстиції в Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного управління юстиції у Київській області Охріменка В. В., державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максюти Д. В., Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року по справі № 810/2313/16 скасовано.
Провадження у справі № 810/2313/16 за позовом ОСОБА_2 закрито.
Роз'яснено ОСОБА_2 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду.
Роз'яснено ОСОБА_2 її право протягом десяти днів з дня отримання нею відповідної постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2020 року справу № 810/2313/16 за позовом ОСОБА_2 передано до Ірпінського міського суду Київської області.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 05 серпня 2021 року залучено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до справи № 810/2313/16 у статусі співвідповідачів.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного управління юстиції у Київській області Охріменко В. В. від 16 грудня 2015 року індексний номер 27154226 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано незаконними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максюти Д. В. щодо внесення запису про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 квітня 2024 року, ОСОБА_1 22 жовтня 2025 року подала апеляційну скаргу безпосередньо до Київського апеляційного суду. В апеляційній скарзі заявниця просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, посилаючись на те, що 24 квітня 2024 року судом було проголошено короткий текст рішення за відсутності відповідачів, що підтверджується протоколом судового засідання. Вказувала, що про розгляд справи 24 квітня 2024 року у належний спосіб повідомлена не була. Повний текст рішення складено 25 квітня 2024 року, однак його копію не надіслано відповідачам. Копію повного тексту оскаржуваного рішення отримано представником заявниці 24 вересня 2025 року в архіві суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року відмовлено
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 квітня 2024 року у цій цивільній справі.
12 січня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Право на апеляційний перегляд справи, яке гарантовано Конституцією України, реалізується у порядку, передбаченому процесуальним законом.
Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України
суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження
у справі, якщо: скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву
про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Аналіз вказаної процесуальної норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто, законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Строк, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, є присічним і поновленню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 523/1781/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 493/1858/16-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 613/1166/15-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 171/506/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 754/2141/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 761/30419/19, від 30 січня 2023 року у справі № 761/21976/21, від 15 лютого 2023 року у справі № 208/805/20, від 24 квітня 2023 року у справі № 755/19216/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 465/3861/16-ц.
У разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, особа, яка подає скаргу має довести, а апеляційний суд перевірити наявність випадків, передбачених пунктами 1-2 вказаної норми (постанова Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 296/3261/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Велика Палата Верховного Суду вказувала, що позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) з великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.
Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 201/13990/15-ц, від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц, від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції встановив, що апеляційна скарга на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 квітня 2024 року подана заявницею 22 жовтня 2025 року, тобто після спливу більше одного року з дня ухвалення судового рішення.
Суд апеляційної інстанції встановив, що під час розгляду справи у Київському окружному адміністративному суді ОСОБА_1 отримувала поштову кореспонденцію (копію ухвали про відкриття провадження, інформацію про процесуальні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, копію позовної заяви з додатками, судові повістки), забезпечила участь своїх представників у судових засіданнях, які зокрема подавали суду від її імені заперечення на позовну заяву з додатками та клопотання про відкладення розгляду справи.
За результатом розгляду справи постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.
У подальшому ОСОБА_1 оскаржила постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2020 року справу №810/2313/16 справу передано до Ірпінського міського суду Київської області за встановленою юрисдикцією, яку ОСОБА_4 отримала 26 серпня 2020 року, що підтверджено відповідним рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.
ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд цієї справи місцевим судом, отримала засобами поштового зв'язку судову повістку
на 15 червня 2021 року об 11:00 год., що підтверджено відповідним рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.
Крім того, 14 червня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали до суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 15 червня 2021 року.
24 квітня 2024 року Ірпінським міським судом Київської області ухвалено рішення за відсутності відповідачів, а повний текст рішення складено 25 квітня 2024 року.
Копію оскаржуваного рішення надіслано судом учасникам справи засобами поштового зв'язку, зокрема, відповідачці.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, оскаржуване рішення надіслано до реєстру для оприлюднення 25 квітня 2024 року, забезпечено надання загального доступу 29 квітня 2024 року.
Вказані обставини, належно встановлені апеляційним судом, заявницею не спростовані.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 була достовірно обізнана про розгляд цієї справи, оскаржувала судові рішення по справі, зверталась до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що відсутність в матеріалах справи даних про отримання судової повістки в судове засідання, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, не є підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за скаргою, поданою після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, за умови, що матеріали безспірно підтверджують факт обізнаності заявниці про розгляд справи та участь у ній.
З огляду на вказані обставини, враховуючи, що апеляційну скаргу подано після спливу одного року з моменту винесення оскаржуваного судового рішення, а апеляційна скарга відповідачки не містила відомостей щодо наявності обставин, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Доводи касаційної скарги щодо неналежного виконання місцевим судом вимог статті 272 ЦПК України та не направлення заявниці в паперовому вигляді копії рішення суду (в матеріалах справи відсутнє повідомлення про вручення поштового відправлення) Верховний Суд відхиляє, оскільки вказані обставини, за певних умов можуть бути визнані судом поважними причинами для поновлення пропущеного строку, проте, ці обставини не є непереборними, тобто виключними, які об'єктивно перешкоджали заявниці в реалізації нею процесуальних прав щодо оскарження рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 квітня 2024 року протягом року з дня ухвалення вказаного рішення.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову
у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статті 358 ЦПК України, не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга
ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року (не відноситься до переліку ухвал, якими закінчено розгляд справи) є необґрунтованою.
Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного управління юстиції у Київській області Охріменка Вадима Вікторовича, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максюти Дмитра Вікторовича, Реєстраційної служби Ірпінського міськрайонного управління юстиції Київської області, Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Головне територіальне управління юстиції в Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович