Провадження № 22-з/803/34/26 Справа № 209/5542/24 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О.О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
20 січня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Переверзева Івана Вікторовича про ухвалення додаткового рішення
у справі за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 липня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що у липні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» незаконно звільнив її з посади керівника Департаменту торгового фінансування. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 серпня 2022 року у справі № 209/2875/21 скасовано наказ про її звільнення та поновлено її на роботі. 19 серпня 2022 року банк видав наказ про її поновлення на роботі, а 22 серпня 2022 року надіслав його через месенджер «Telegram» без жодного електронного підпису. Того ж дня вона, скориставшись тим самим каналом і додавши заяву з КЕП, подала заяву про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, посилаючись на незаконне звільнення, відсутність безпечних умов праці під час воєнного стану та системне порушення трудового законодавства з боку відповідача. Банк не відповів по суті заяви, натомість склав акти про прогули з 22 серпня 2022 року і 06 вересня 2022 року надіслав їй лист у месенджері «Telegram» із вимогою подати заяву на офіційну адресу. 09 вересня 2022 року вона повторно надіслала заяву з КЕП на help@pb.ua та отримала підтвердження реєстрації. Далі банк вилучив офіційну адресу з переписки, наполягав на новій заяві, а відповідь від 07 жовтня 2022 року, на яку згодом послався, жодного разу не надсилав. З серпня 2022 року по березень 2024 року банк ніяким чином не контактував з позивачкою, не виплачував заробітну плату і жодним чином не врегулював ситуацію. Наприкінці березня 2024 року банк неофіційно запропонував звільнитися за угодою сторін, визнавши, що досі не оформив звільнення. На офіційний запит позивачки щодо статусу її заяви про звільнення відповіді не було. 08 квітня 2024 року банк видав наказ № E.17.U.0.0/4-6999332, звільнивши позивачку за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (прогул 28-29 березня). Повідомлення надійшло 09 квітня 2024 року через месенджери, електронну й звичайну пошту.
Позивачка вважала, що банк порушив вимоги статті 235 КЗпП України (негайне виконання рішення про поновлення), статті 38 КЗпП України (ігнорування заяви про звільнення), статей 47, 116 КЗпП України (невчасний розрахунок), статті 29 КЗпП України (неналежне оформлення наказів) і норми про безпечні умови праці. Невизнання заяви від 22 серпня 2022 року та затримка наказу створили вимушений прогул, за який відповідач повинен сплатити середній заробіток з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 2 757,81 грн.
Місячний строк звернення до суду позивачка вважала пропущений нею з поважних причин, оскільки вона з 2022 року навчається за кордоном, що підтверджується довідкою Університету Глазго та відмітками про перетин кордону. До України вона повернулася 17 липня 2024 року і 20 липня 2024 року уклала договір з представником. Навчання за кордоном відповідає критеріям поважної причини для поновлення строку відповідно до статті 234 КЗпП України, практики Верховного Суду та принципу доступу до правосуддя, закріпленого в статті 6 ЄКПЛ.
Ураховуючи викладене, позивачка просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ АТ КБ «ПриватБанк» № E.17.U.0.0/4-6999332 від 08 квітня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 28 березня 2024 року та 29 березня 2024 року) без поважних причин; зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» звільнити ОСОБА_1 на підставі поданої 22 серпня 2022 року заяви про звільнення за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України з дотриманням усіх гарантій згідно законодавства; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 серпня 2022 року по день ухвалення рішення суду із розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 2 757,81 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.
Визнано незаконним та скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» № E.17.U.0.0/4-6999332 від 08 квітня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України - прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 28 березня 2024 року та 29 березня 2024 року) без поважних причин.
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» звільнити ОСОБА_1 на підставі поданої 22 серпня 2022 року заяви про звільнення за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України з дотриманням усіх гарантій згідно законодавства.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 серпня 2022 року по 03 липня 2025 року в розмірі 500 000,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 липня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 серпня 2022 року по 03 липня 2025 року в розмірі 500 000,00 грн. - скасовано та ухвалено у скасованій частині нове судове рішення.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 серпня 2022 року по 03 липня 2025 року в розмірі 2 062 841,88 грн.
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 липня 2025 року залишено без змін.
01 грудня 2025 року до Дніпровського апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Переверзева І.І. про ухвалення додаткового рішення, яка обґрунтовувалась тим, що судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
19 січня 2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Переверзева І.В. надійшла заява про розгляд справи зі відсутності ОСОБА_1 та її представника.
Інші учасники справи сповіщені належним чином до суду не з"явились, причини неявки суду не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заяву слід задовольнити частково та ухвалити у справі додаткове судове рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Переверзев І.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надав: договір про надання правових послуг (правничої допомоги) № 58251 від 05 серпня 2025 року; акт прийняття правових послуг від 26 листопада 2025 року; рахунок на оплату № 58251-1 від 26 листопада 2025 року; платіжну інструкцію № 272031519 від 26 листопада 2025 року; квитанцію про виконання платіжної інструкції від 26 листопада 2025 року (а.с.39-45 т.3).
Згідно пункту 4.1 договору про надання правових послуг (правничої допомоги) № 58251 від 05 серпня 2025 року вартість правової допомоги (гонорар), передбаченої цим договором, становить 30 000,00 грн.
В акті прийняття правових послуг від 26 листопада 2025 року адвокат Переверзев І.І. навів види правничої допомоги, які були надані, а саме: аналіз рішення суду першої інстанції - 2 000,00 грн. (витрачено 1 год.); складання та подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги - 10 000,00 грн. (витрачено 5 год.); аналіз апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» - 2 000,00 грн. (витрачено 1 год.); складання та подання до суду апеляційної інстанції додаткових письмових пояснень від 24 вересня 2025 року - 10 000,00 грн. (витрачено 5 год.); ознайомлення з додатковими поясненнями АТ КБ «ПриватБанк» від 24 листопада 2025 року - 1 000,00 грн. (витрачено 0,5 год.); складання та подання до суду апеляційної інстанції додаткових письмових пояснень від 24 листопада 2025 року - 2 000,00 грн. (витрачено 1 год.); участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 25 листопада 2025 року - 3 000,00 грн. (витрачено 1,5 год.), всього на суму 30 000,00 грн. Також підписанням цього акту сторони підтвердили, що не мають претензій одна до одної.
Згідно платіжної інструкції № 272031519 від 26 листопада 2025 року ОСОБА_1 сплатила на користь адвоката Переверзев І.І. 30 000,00 грн. в якості оплати за надання правової допомоги за договором про надання правових послуг (правничої допомоги) № 58251 від 05 серпня 2025 року.
Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачкою ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічна позиція відображена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У поданому 04 грудня 2025 року клопотанні відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, виходячи із засад співмірності та розумності.
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, апеляційний суд вважає, що зазначені представником позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн. є завищеними.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Переверзева І.І. про стягнення з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» понесених витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції та ухвалити додаткове судове рішення у справі.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивачки ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., понесені у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 141, 270, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Переверзева Івана Вікторовича про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
У задоволенні іншої частини вимог заяви - відмовити.
Додаткова постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 січня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.О. Макаров
М.М. Пищида