Провадження № 11-кп/803/981/26 Справа № 183/1041/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
21 січня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (приймає участь в
режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (приймає участь в
режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження матеріали кримінального провадження №12023041350001585 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, якому продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 лютого 2026 року,
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що прокурором ризики не доведені, оскільки до клопотання не додано матеріали, якими воно обгрунтовується.
Зазначає, що він жодного разу не був у розшуку, вчасно з'являвся на відмітку до органу пробації.
Стверджує, що судом розгляд справи фактично не здійснюється.
Посилається на те, що він має постійне місце проживання, до затримання неофіційно працював, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має бажання захищати Батьківщину від збройної російської агресії.
Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року ОСОБА_7 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 лютого 2026 року.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначив, що ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду, продовжити вчиняти інші кримінальні правопорушення, оскільки обвинувачується у вчиненні в період іспитового строку тяжкого злочину, при цьому враховано особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий.
Від прокурорів - процесуальних керівників не надійшло клопотання про їх участь у розгляді провадження, у зв'язку з чим відповідно до ст.4221 КПК України розгляд апеляційної скарги проведено у відсутність прокурора, проти чого не заперечували обвинувачений та його захисник.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та просили її задовольнити, перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги обвинуваченого підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до матеріалів провадження на розгляді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт № 12023041350001585 щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою слідчого судді від 04.01.2024 року до обвинуваченого ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції 24.12.2025 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Згідно із ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
В правовій позиції, викладеній у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України» зауважено, що «національні органи жодного разу не розглядали можливість обрання іншого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою».
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання прокурора були дотримані не в повному обсязі, оскільки, постановлюючи ухвалу про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, не врахував вимоги, передбачені ч.4 ст.182 КПК України, та не обгрунтував неможливість визначення розміру застави, з урахуванням тривалості перебування обвинуваченого під вартою.
Таким чином, рішення суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 ухвалено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, що, відповідно до ст. 412 КПК України, є підставою для скасування ухвали та постановлення нової ухвали судом апеляційної інстанції.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст.ст. 199, 331 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що доводи поданого клопотання є частково обґрунтованими.
Так, колегія суддів вважає, що наявні ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, може:
- переховуватись від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, при цьому враховується тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, а також особу обвинуваченого, який відповідно до клопотання прокурора раніше неодноразово судимий, не працює, офіційних джерел доходу не має, неодружений, дітей на утриманні не має, за місцем проживання характеризується посередньо. Окрім того, ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням ведення в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_7 раніше судимий, обвинувачується у вчиненні злочину під час іспитового строку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені судом апеляційної інстанції та підтверджуються наданими судом першої інстанції матеріалами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
При цьому, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: - особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, та встановлені ризики; - заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; - домашній арешт не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки відсутні відомості про міцні соціальні зв'язки за адресою, де буде проживати обвинувачений у разі обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Посилання обвинуваченого на те, що він жодного разу не був у розшуку, вчасно з'являвся на відмітку до органу пробації, має постійне місце проживання, до затримання неофіційно працював, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має бажання захищати Батьківщину від збройної російської агресії, колегія суддів вважає такими, що не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики.
Таким чином, підстав для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини.
Доводи обвинуваченого про те, що прокурором не доведено наявність ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 відповідає вимогам ч.3 ст.199 КПК України, так як в ньому, в тому числі, зазначені обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, а також щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
Посилання обвинуваченого на те, що прокурором до клопотання не було долучено матеріали, якими воно обгрунтовується, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначене не передбачено ч.3 ст.199 КПК України.
Враховуючи наведене, виходячи з вимог п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу обвинуваченого необхідно задовольнити частково, ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора та продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 19.02.2026 року включно.
В силу ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно із ч. 5 ст. 182 КПК України із змінами, внесеними згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016 року, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
З урахуванням тих обставин, що обвинувачений ОСОБА_7 тривалий час (більше 2 років) перебуває під вартою, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, кількість епізодів та розмір викраденого у потерпілих майна, що становить 3524,71 грн, 3580 грн, відсутності відомостей щодо його майна та сімейного стану, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне визначити заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який на 01.01.2026 року встановлено в розмірі 3328 грн, що становить 66 560 грн і вважає, що саме такий розмір застави достатньою мірою гарантуватиме виконання обвинуваченим покладені на нього обов'язки.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року - задовольнити частково.
Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 19 лютого 2026 року.
Визначити ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена, як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою заставодавцем.
У разі звільнення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з-під варти під заставу, покласти на нього обов'язки до 19 лютого 2026 року: - прибувати до суду у визначений час; - утримуватись від спілкування із потерпілими та свідками; - не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; - повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку із внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Попередити обвинуваченого ОСОБА_7 , що в разі невиконання покладених на нього зобов'язань внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _________ __________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4