Провадження № 22-ц/803/436/26 Справа № 932/3466/24 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
21 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №932/3466/24 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, про визнання наймачем житла, за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпропетровська від 02 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Куцевола В.В., -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до Дніпровської міської ради, КП «Жилсервіс-5» ДМР про визнання наймачем житла.
В обґрунтування позовних вимог, посилається на те, що 20 червня 1986 року ОСОБА_2 уклав договір найму житлової кімнати в гуртожитку на підставі рішення адміністрації та профкома МК-78 протокол №94 а, від 20 червня 1986 року, відповідно до якого йому та членам його сім'ї була надана житлова кімната АДРЕСА_1 , де останній постійно проживав та був зареєстрований.
Вказує, що 05 жовтня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб. Починаючи з дня укладання шлюбу вона постійно проживала з чоловіком, як член його сім'ї.
Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_2 помер. Оскільки іншого житла не має, 28 березня 2024 року вона звернулася до КП «Жилсервіс-5» ДМР із заявою про укладання договору найму житла. 02 квітня 2024 року КП «Жилсервіс-5» ДМР своїм листом №Ш-8/0-1/09-24 від 02 квітня 2024 року повідомило її про відмову в укладанні договору найму житлового приміщення у зв'язку з відсутністю правових підстав. Окрім того, зазначає, що 16 квітня 2024 року КП «Жилсервіс-5» ДМР повідомило її про добровільне звільнення незаконно зайнятої кімнати в строк до 22 квітня 2024 року.
Зазначає, що оскільки вона вселилася до спірного житлового приміщення, як член сім'ї наймача житлового приміщення, вважає дії відповідачів незаконними та такими, що порушують її права на користування житловим приміщенням.
У зв'язку з чим просила суд визнати за нею право користування житловим приміщенням та наймачем даного житлового приміщення.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпропетровська від 02 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДМР, КП «Жилсервіс-5» ДМР про визнання наймачем житла задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 . Визнано ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення - кімнати АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись із зазначеним рішення, представник ДМР - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено всупереч положенням ст.263 ЦПК України, з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права та недотримання норм матеріального права.
Зазначає, що відповідно до ст.129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
У ст.130 ЖК України визначено, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, затвердженого постановою КМУ від 20 червня 2018 року №498.
Зазначає, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Облік громадян, які проживають у гуртожитках на умовах найму (оренди) ведеться підприємствами в оперативному управлінні яких перебувають гуртожитки державної та комунальної власності.
В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції, ухвалюючи рішення по справі, не досліджено в повному обсязі матеріали справи, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, не досліджено, зокрема, договір найму житлової кімнати в гуртожитку Мехколони №78 від 20 липня 1986 року, в якому зазначено, що ОСОБА_2 надано житлові кімнати № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_2 виключно на час роботи в Мехколоні №78.
Зауважує, що гуртожиток на дату укладання договору знаходився у володінні Мехколони № НОМЕР_2 , а у подальшому гуртожиток було прийнято в комунальну власність та передано на баланс КП «Жилсервіс-5» ДМР.
Також зазначає, що позивач у позові не вказала на важливі для вирішення спору обставини, а саме: що договір найму житла у гуртожитку між ОСОБА_2 та КП «Жилсервіс-5» ДМР не укладався, особовий рахунок у КП «Жилсервіс-5» ДМР на ім'я ОСОБА_2 з моменту прийняття на баланс підприємства не відкривався, і не закривався у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 .
З доданої до позовної заяви копії 11 сторінки паспорту, позивач має реєстрацію у П'ятихатському районі Дніпропетровської області.
Реєстрація позивача ОСОБА_1 в іншому житловому приміщенні є свідченням того, що кімната в гуртожитку не є єдиним житлом позивачки і вона має інше місце проживання.
Сплата позивачем комунальних послуг, що споживалися нею у період проживання в гуртожитку не може слугувати підставою правомірності зайняття спірного житлового приміщення.
Зазначене залишено поза увагою суду першої інстанції.
Зауважує, що ДМР є неналежним відповідачем по справі, оскільки не є учасником спірних правовідносин.
Позивач не вірно визначилась зі спірними правовідносинами та жодним доказом не обґрунтувала пред'явлення нею позову до ДМР, а вказані останньою в позові обґрунтування спростовують наявність правовідносин між позивачкою та міською радою порушень її прав саме ДМР.
Вважає, що позивачем не доведено факту набуття права на користування спірним жилим приміщенням, невірно обраний спосіб захисту, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Шевченківського районного суду міста Дніпропетровська від 02 травня 2025 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук Д.Ю. скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги Дніпровської міської ради - безпідставними.
Зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що 20 червня 1986 року ОСОБА_2 уклав договір найму житлової кімнати в гуртожитку на підставі рішення адміністрації та профкома МК-78 протокол №94 а, від 20 червня 1986 року, відповідно до якого ОСОБА_2 та членам його сім'ї була надана житлова кімната № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , за адресою: АДРЕСА_3 , де останній постійно проживав та був зареєстрований.
Згідно з довідкою №324 (витяг з домової книги про склад та реєстрації) від 20 лютого 2024 року КП ДМР «Жилсервіс-5», ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_2 , займає кімн. №408, 416.
В даній довідці зазначено про те, що «Особовий рахунок відкритий на громадянина ОСОБА_2 .», що спростовує доводи відповідача про те, що відсутні відомості про відкриття особового рахунку в КП «Жилсервіс-5» ДМР на ім'я чоловіка позивача.
Та обставина, що в подальшому гуртожиток було прийнято в комунальну власність та передано на баланс КП «Жилсервіс-5» ДМР не свідчить про втрату ОСОБА_2 права користування спірними кімнатами.
Зауважує, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Вказує, що позивач як дружина наймача починаючи з 2018 року проживала разом з ним як сім'я, справно сплачували усі необхідні платежі за надані послуги, а також проводили поточний ремонт, що вказує на постійність і відкритість користування даним приміщенням.
Як обґрунтовано встановлено судом: «у даному випадку ОСОБА_1 вселилась до кім. АДРЕСА_1 , як дружина ОСОБА_2 , який там проживав на підставі договору найму житлової кімнати в гуртожитку на підставі рішення адміністрації та профкома МК-78 протокол №94а від 20.06.1986 року, тобто в установленому порядку, та фактично проживає у цьому приміщенні без реєстрації постійного місця проживання».
Посилання відповідача на ту обставину, що місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано за іншою адресою (П'ятихатський район Дніпропетровської області) не свідчить про те, що позивач фактично не проживала у вищевказаних кімнатах і відповідно не набула права користування вказаними кімнатами як член сім'ї наймача квартири.
Відсутність прописки у спірних кімнатах не може бути підставою для відмови позивачу у визнанні права користування жилим приміщенням. Позивач не має іншого житлового приміщення (квартири). Додатковим підтвердженням знаходження позивача у спірних кімнатах є попередження КП «Жилсервіс-5» ДМР про звільнення кімнат у строк до 22 квітня 2024 року.
Звертає увагу, що 03 листопада 2025 року мешканцями будинку АДРЕСА_2 було складено Акт про фактичне проживання особи, згідно із яким «в період з січня 2018 року по 03 листопада 2025 року ОСОБА_1 постійно проживає у кімнатах № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_2 ». Тобто мешканці даного будинку підтверджують одностайно проживання позивача в спірних кімнатах.
Зауважує, що даний акт позивач не мала можливості надати в суді першої інстанції, оскільки даний акт складений лише в листопаді 2025 року. В той же час вказані докази мають істотне значення для з'ясування всіх обставин даної справи.
Щодо посилань відповідача на ту обставину, що ДМР не є учасником спірних правовідносин, і відповідно позивач жодним чином не обґрунтувала пред'явлення нею позову до ДМР є необґрунтованими, оскільки гуртожиток було прийнято в комунальну власність та передано на баланс КП «Жилсервіс-5» ДМР.
Дніпровська міська рада згідно із затвердженим регламентом здійснює право суб'єкта комунальної власності від імені та в інтересах територіальної громади міста. Відповідно саме Дніпровська міська рада є належним відповідачем по вказаній справі як особа, яка реалізує право комунальної власності територіальної громади міста.
У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу ДМР залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м.Дніпра від 02 травня 2025 року - залишити без змін.
Представник відповідача представник ДМР - Конарева С.К. у судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач та її представник - адвокат Ковальчук Д.Ю. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили у її задоволенні відмовити.
Представник відповідача КП «Жилсервіс-5» в судове засідання апеляційного суду не з'явилися про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з'явився в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ДМР, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що 20 червня 1986 року ОСОБА_2 уклав договір найму житлової кімнати в гуртожитку на підставі рішення адміністрації та профкома МК-78 протокол №94 а, від 20 червня 1986 року, відповідно до якого ОСОБА_2 та членам його сім'ї була надана житлова кімната № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_3 , де останній постійно проживав та був зареєстрований.
Згідно рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради від 25 березня 2011 року № 161, внесено зміни до рішення виконкому від 28 січня 2011 року № 44 «Про реєстрацію органу самоорганізації населення будинкового комітету «Відродження» АДРЕСА_4 . Підставою для внесення змін стало, зокрема, розпорядження голови Дніпропетровської міської ради від 24 грудня 2004 року № 1494-р «Про присвоєння адреси будівлі по АДРЕСА_2 » з присвоєнням будівлі гуртожитку по АДРЕСА_2 - адресу АДРЕСА_2 (колишня адреса - АДРЕСА_3 ).
05 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_5 , актовий запис № 627.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_6 .
28 березня 2024 року ОСОБА_1 , як член сім'ї наймача житлового приміщення, звернулася КП «Жилсервіс-5» ДМР із заявою про укладання договору найму житла.
02 квітня 2024 року КП «Жилсервіс-5» ДМР своїм листом №Ш-8/0-1/09-24 від 02 квітня 2024 року повідомило ОСОБА_1 про відмову в укладанні договору найму житлового приміщення у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з тих підстав, що оскільки чоловік позивача за життя і позивач, як член його сім'ї, набула право користування вказаним житловим приміщенням, остання, як член сім'ї наймача та особа, яка має право користуватися житловим приміщенням, яка продовжила проживати в займаному жилому приміщенні, має такі ж права і обов'язки, як і наймач, тому вправі вимагати визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача або ж укладення договору найму на її ім'я як члена сім'ї основного наймача у зв'язку з його смертю, у тому числі якщо такий договір раніше не укладений. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням або ж для відмови у цьому.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні").
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК УРСР).
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї (стаття 64 ЖК УРСР).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім'ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21) зазначено, що "при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 довела своє право на проживання у спірній кімнаті, в яку вселилася за згоди квартиронаймача ОСОБА_2 як його дружина та в якій постійно проживає із 2018 року. При цьому право ОСОБА_1 на користування спірним житлом не визнається відповідачем.
При цьому відсутність саме письмової згоди квартиронаймача на вселення позивача у спірну кімнату не свідчить про те, що ОСОБА_1 не набула права користування жилим приміщенням, оскільки за обставинами справи безспірно встановлено, що ОСОБА_1 є членом сім'ї ОСОБА_2 та проти постійного її проживання у спірній кімнаті з боку останнього заперечень не було.
У статті 106 ЖК УРСР передбачено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
У разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою (частина друга статті 107 ЖК УРСР).
Відповідно до статті 127 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою про вселення на надану жилу площу в гуртожитку (стаття 129 ЖК УРСР).
У статті 130 ЖК УРСР визначено, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
У пункті 7 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року №498, передбачено, що користування жилою площею здійснюється: у гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера; у гуртожитках, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера, або на підставі договору оренди житла.
Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (стаття 124 ЖК УРСР).
Відповідно до положень статті 132 ЖК УРСР сезонні, тимчасові працівники і особи, які працювали за строковим трудовим договором і які припинили роботу, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організації, які поселилися в гуртожиток в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 346/3395/17 (провадження № 61-1124св17), на яку є посилання у скарзі, зазначено, що спірна квартира у встановленому законом порядку не була віднесена до числа службових. При цьому необхідно виходити з того, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради про включення їх до числа службових. За відсутності такого окремого рішення підстави для висновку про те, що спірне жиле приміщення є службовим, відсутні.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У справі, що переглядається ОСОБА_1 вселилась до кімнати АДРЕСА_1 як дружина ОСОБА_2 , який там проживав на підставі договору найму житлової кімнати в гуртожитку на підставі рішення адміністрації та профкома МК-78 протокол №94 а, від 20 червня 1986 року, тобто в установленому порядку, та фактично проживає у цьому приміщенні без реєстрації постійного місця проживання до теперішнього часу.
У зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , позивач зверталась до відповідача із заявою про укладення договору найму житлового приміщення 28 березня 2024 року, в результаті чого і стало питання про відмову їй в укладенні договору і запропоновано звільнити приміщення. При цьому остання надала суду докази про сплату нею рахунків за отримані комунальні послуги за відповідний період.
Відповідач, в свою чергу, не надав доказів, а судом не встановлено, що зазначена кімната №408/416 в гуртожитку у передбаченому законом порядку віднесена до числа службових; позивач забезпечена іншим житлом на праві власності, розмір якого з розрахунку на одну особу є більшим за розмір, встановлений для визнання їх такими, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до статті 34ЖК УРСР; позивач вибула зі спірного житлового приміщення або не проживає постійно в ньому та зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні; відповідач надав позивачу письмову обґрунтовану відповідь на її звернення про укладення (внесення змін) договору найму.
Доводи апеляційної скарги, що позивач у позові не вказала на важливі для вирішення спору обставини, а саме: чи укладався договір найму житла у гуртожитку між ОСОБА_2 та КП «Жилсервіс-5» ДМР, чи відкривався особовий рахунок у КП «Жилсервіс-5» ДМР на ім'я ОСОБА_2 з моменту прийняття на баланс підприємства, чи закрито особовий рахунок у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , відхиляються колегією суддів, оскільки спростовуються достатніми для задоволення позовних вимог доказами, яким суд надав відповідну правову оцінку, та не надано доказів на підтвердження зазначених в скарзі заперечень.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції і на їх правильність не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпропетровська від 02 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 21.01.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв