Постанова від 21.01.2026 по справі 207/1299/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/39/26 Справа № 207/1299/22 Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,

суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря: Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу

за позовом Кам'янської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Огнєва Надія Олександрівна про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними та застосування наслідків недійсності договорів купівлі-продажу

за апеляційною скаргою Кам'янської міської ради

на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 грудня 2023 року,-

ВСТАНОВИВ:

17 травня 2022 року Кам'янською міською радою подано позовну заяву заявлену до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Огнєва Надія Олександрівна «про витребування майна з незаконного володіння, визнання недійсними та застосування наслідків недійсності договорів купівлі-продажу» (том 1 а.с. 1-6).

Позивачем заявлено наступні позовні вимоги:

1.Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , (РНОКПП: не призначався за релігійними переконаннями) нежитлову будівлю - завод будівельних матеріалів, який складається з: А-1 адміністративна будівля (загальна площа 346,2 кв.м.), Б-1 слюсарня майстерня (загальна площа 102,4 кв.м.), В-1 вбиральня (загальна площа 16,4 кв.м.), цегла, Д-1 вагова (загальна площа 33,7 кв.м.), Ж-2 цех з виробництва скотча (загальною площею 430,4 кв.м.), Л-1 підстанція (площа 45,5 кв.м.), огорожа, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , на користь Кам'янської міської ради.

2.Визнати недійсними та застосувати наслідки недійсності до Договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 27.08.2001 року №3811, а саме: А-1 - адміністративна будівля, цегла, нежитловою площею 347,6 кв.м., Б-1 - електромайстерня, цегла, В-1 - вбиральня, цегла, Д-1 - вагова, шлакоблок, Ж-1 - котельня, цегла, нежитловою площею 203,4 кв.м., Л-1 - підстанція, цегла, М-1 - кузня 1/2 шлакоблок 1/2 цегла, нежитловою площею 40,6 кв.м., з одночасним припиненням речового права, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між Ліквідаційною комісією державного підприємства «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів», в особі голови Макарчук Оксани Андріївни та ОСОБА_3 , яка діє на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н.О. 10 квітня 2001 року за р.№ 1368 від імені ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Н.О., зареєстрований в реєстрі за № 3811.

3.Визнати недійсними та застосувати наслідки недійсності до Договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 20.06.2008 року а саме: А-1 - адміністративна будівля (346,2 кв.м.), Б-1 - слюсарні майстерні (102,4 кв.м.), В-1 - вбиральня, Ж-2 цех з виробництва скотча (430,4 кв.м.), Л-1 підстанція, 1-5 огорожа, з одночасним припиненням речового права, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що про порушення інтересів Кам'янської міської ради дізналися лише в межах провадження яке знаходилося в Баглійському районному суді міста Дніпродзержинська, - справа № 207/2125/21, так як предметом позову по даній справі є завод будівельних матеріалів розташований за адресою: АДРЕСА_1 , звідки Кам'янська міська рада дізналася про незаконне відчуження майна, яке належить територіальній громаді м. Кам'янське (до перейменування м. Дніпродзержинськ) на праві комунальної власності, виходячи із наступного:

Так, 27.08.2001 року між Ліквідаційною комісією державного підприємства «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Огнєвою Н.О.Дніпродзержинського міського нотаріального округу. Даний договір було зареєстровано в реєстрі за № 3 811. Відповідач - ОСОБА_2 став власником об'єкту нерухомого майна - Завод будівельних матеріалів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, 20 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено власноруч написаний договір-купівлі продажу заводу будівельних матеріалів, за яким ОСОБА_2 продав 9/10 частки заводу ОСОБА_1 . Даний договір не був посвідчений нотаріально, однак сторони цього договору без повідомлення міської ради, звернулись до суду та отримали рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинськ від 24 липня 2008 року, яким даний договір було визнано дійсним та визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/10 часток заводу будівельних матеріалів.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 12.04.2021, яку Відповідачем було долучено до матеріалів справи № 207/2125/21, ОСОБА_1 зареєструвала право спільної часткової власності на завод будівельних матеріалів за адресою: АДРЕСА_1 , - 9/10 часток на підставі рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.07.2008) та 1/10 частка за собою зареєстрував ОСОБА_2 на підставі також рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.07.2008.

Згідно до позиці позивача, всі зазначені вище правочини, щодо відчуження нерухомого майна є незаконними, оскільки майно належить територіальній громаді міста Дніпродзержинська на праві комунальній власності, та без згоди власника незаконно було відчужено третім особам.

На підтвердження такої позиції позивачем зазначено, що Рішення фонду комунального майна від 20.12.94 №84 «Про передачу в господарське відання майнового комплексу заводу будматеріалів, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , малому державному підприємству», було передано в господарське відання майновий комплекс заводу будівельних матеріалів, який розташований по АДРЕСА_1 , малому підприємству (директор О.Петрушин).

19.01.2001 року на підставі свідоцтва про право власності за № НОМЕР_2 майно ДП «Дніпродзержинський завод будівельних товарів» було зареєстровано за Територіальною громадою м. Дніпродзержинська та право власності було зареєстровано в Дніпродзержинському БТІ за № 606, кн. № 8., що також має своє відображення у Договорі купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Огнєвою Н.О.Дніпродзержинського міського нотаріального округу. Даний договір було зареєстровано в реєстрі за № 3811, на укладання якого територіальна громада дозволу не надавала.

А тому, зазначений завод вибув з користування та власності громади без відома територіальної громади, та відчужено за підписом Ліквідаційної комісії ДП «Дніпродзержинський Завод Будівельних матеріалів», яка на час підписання договору не була ні користувачем зазначеного майна, ані його власником, а тому не мала повноважень на підписання зазначеного договору.

На час звернення із позовом, зазначений завод будівельних матеріалів є спільною частковою власністю відповідачів, яке останні набули в порушення норм законодавства.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог Кам'янської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Огнєва Надія Олександрівна «про витребування майна із незаконного володіння, визнання недійсними та застосування наслідків недійсності договорів купівлі-продажу», - відмовлено у повному обсязі (том 8 а.с.63-86).

Не погодившись з рішенням суду, Кам'янська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (том 8 а.с.162-168).

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.06.1999 року Постановою Арбітражного суду Дніпропетровської області у справі Б 2/268-98, визнав Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів м. Дніпродзержинська банкрутом, призначив ліквідаторами заводу: ДПІ м. Дніпродзержинська, фінвідділ м. Дніпродзержинськ, Дніпродзержинське відділення АКБ «Промінвестбанку» м. Дніпродзержинськ (том 3 а.с. 78).

Так, з боку Фінансового відділу Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області від 13.07.1999 року призначено представником фінвідділу який увійшов до складу ліквідаційної комісії Дніпродзержинського заводу будівельних матеріалів - Теплицьку Т.Р. - заступника завідуючої, начальника інспекції доходів, грошового обігу, цінних паперів і нових форм господарювання Баглійського райфінвідділу (том 3 а.с. 79).

01.02.2000 року за вих. № 3/21 Головою Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради Поляковою Л.Г. подано вимога про включення до складу ліквідаційної комісії Дніпродзержинського заводу будівельних матеріалів, розташованого за адресою Дніпропетровська область, місто Дніпродзержинська, вул. Широка, № 182 представника Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради Чернікову Юлію Володимирівну, з підстав того, що Фонд комунальної власності м. Дніпродзержинська делеговані повноваження щодо управління комунальною власністю (том 3 а.с. 80).

08.02.2000 року відбулося засідання ліквідаційної комісії Дніпродзержинського заводу будівельних матеріалів, на якому серед інших членів були присутні представник Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради - Чернікова Ю.В., та представник Фінансового відділу Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області Теплицька Т.Р., що підтверджено копією протоколу № 2 від 08.02.2000 року - яким було затверджено склад ліквідаційної комісії, а головою ліквідаційної комісії обрано Макарчук О.А. (том 3 а.с. 81).

Станом на лютий 2000 року ліквідаційна комісія ДП «Дніпродзержинського заводу будівельних матеріалів», в особі членів комісії, уклала угоду з Товарною біржею «Дніпродзержинська» на проведення торгів з продажу майна ДП «Дніпродзержинського заводу будівельних матеріалів», - основних засобів підприємства (том 3 а.с. 85).

07.04.2000 року за результатами біржових торгів на Товарній біржі «Дніпродзержинська» переможцем торгів став ОСОБА_2 , що підтверджено протоколом № 9/лкн від 07.04.2000 року (том 3 а.с. 84).

20.04.2000 року ОСОБА_2 сплачено за прибутковим касовим ордером № 224 ТД «Дніпродзержинська», сума шість тисяч п'ятдесят гривень, як кінцева ціна за результатами торгів, що підтверджено п.3 Договору купівлі-продажу, поясненнями представника відповідача № 2, не оспорено сторонами у справі (том 3 а.с. 76).

19.01.2001 року Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська видано Свідоцтво про право власності на об'єкт в цілому, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить територіальній громаді м. Дніпродзержинська на праві комунальної власності. В цілому складається з 11 (одинадцяти) будинків (будівель) та споруд. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 15.01.2001 року № 06 (том 1 а.с. а.с. 82, 133).

Свідоцтво підписано Головою Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради Поляковою Л.Г.

На 06.2001 року на ім'я Державної податкової інспекції у місті Дніпродзержинську видано Бюро технічної інвентаризації за № 2959 Довідку-характеристику в порядку відчуження з прилюдних торгів завод будівельних матеріалів на ДП «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів» (том 3 а.с. 85) .

27.08.2001 року на ім'я приватного нотаріуса Огнєвій Н.О. Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради за вих.№ 3/260, повідомлено що Мале державне підприємство «Дніпродзержинський завод будматеріалів» по вул. Широкій, 182 розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 28.09.1993 року № 151 було передано у комунальну власність міста. Рішенням Фонду комунального майна від 20.12.1994 року № 84 майновий комплекс заводу був переданий у господарське відання малому державному підприємству «Дніпродзержинський завод будматеріалів». Рішенням Дніпродзержинської міської ради народних депутатів від 12.08.1996 року № 229 мале державне підприємство «Дніпродзержинський завод будматеріалів» було перереєстровано у державне підприємство «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів» та затверджено статут підприємства (том 3 а.с. 88).

27.08.2001 року між Ліквідаційною комісією Державного підприємства «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів», яке визначене банкрутом, в особі голови Макарчук Оксани Андріївни, та з другої сторони ОСОБА_3 , діючої на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Н.О. від 10.04.2001 року за реєстровим № 1368 від імені ОСОБА_2 , уклали договір купівлі-продажу заваду будівельних матеріалів, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який складається з А-1 адміністративна будівля цегла, нежитловою площею 347,6 кв.м, Б-1 електромайстерня цегла, В-1 вбиральня цегла, Д-1 вагова шлакоблок, Ж-1 котельня цегла нежитловою площею 203,4 кв.м, Л-1 підстанція цегла, М-1 кузня 1/2 шлакоблок, 1/2 цегла нежитловою площею 40,6 кв.м (том 3 а.с. 76).

Згідно до п. 2 Договору - цей завод будматеріалів належить Територіальній громаді м. Дніпродзержинська на підставі свідоцтва про право власності, виданого 19.01.2001 року за № 06 та зареєстрованого в Дніпродзержинському БТІ за № 606 книга 8, який передано у повне господарське віддання ДП «Дніпродзержинський завод будматеріалів» на підставі рішення ФКМ від 20.12.1994 року № 94.

П. 3 Договору - продаж цей вчинено за шість тисяч п'ятдесят гривень, який сплачено 20.04.2000 року, за прибутковим касовим ордером № 224 ТД «Дніпродзержинська».

27.08.2001 року договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Н.О., зареєстровано в реєстрі за № 3811 (том 3 а.с. 76).

24.11.2004 року рішенням Дніпродзержинської міської ради від 24.11.2004 року № 442-16/VI, з додатком до рішення міської ради за п. 71 додатку, підтверджено прийняття рішення міською радою про надання приватному підприємцю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , земельної ділянки 0,7143 га (том 1 а.с. 156).

20.12.2004 року між Дніпродзержинською міською радою (код ЄДРПОУ 24604168), як «Орендодавцем», та приватним підприємцем ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), укладено договір оренди земельної ділянки - яке орендар прийняв у строкове платне користування площею 0,7143 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 121-125).

Згідно до п. 1.2. Договору - підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення Дніпродзержинської міської ради від 24.11.2004 року № 442-16/VI.

П. 1.3. Договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки - землі підприємств іншої промисловості (1.10.5).

П. 1.5. Договору - земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для фактичного розміщення виробничих будівель 0,1579 га, під проходами, проїздами, площадками 0,5564 га.

П. 2.1. Договору - Договір укладається на строк до 21.10.2014 року.

До договору долучено план земельної ділянки з графічно зображеними будівлями розміщеними на ній, за адресою АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 (том 1 а.с. 126).

Акт польового обстеження і погодження меж земельної ділянки, прийому-передачі межових знаків земельної ділянки, та акт прийому-передачі земельної ділянки від 23.12.2004 року (том 1 а.с. 152-155).

18.06.2008 року Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі № 2-1132/2008 (том 1 а.с. 117-119), за позовом ОСОБА_4 , в інтересах ОСОБА_2 , до Департаменту містобудування Дніпродзержинської міської ради, треті особи - Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», департамент містобудування Дніпродзержинської міської ради «про визнання права власності на самовільно переобладнаний об'єкт нерухомості», вирішено:

«…задовольнити позовні вимог…

Визнати за ОСОБА_2 право власності на розташований по АДРЕСА_1 завод будівельних матеріалів з частковою зміною цільового призначення під виробництво скотчу, що складається з адміністративної будівлі (А-1) площею 346,2 кв.м, слюсарної майстерні (Б-1) площе 102,4 кв.м, вбиральні (В-1), Д-1 вагової площею 33,7 кв.м, Ж-2 цеху з виробництва скотчу площею 430,4 кв.м, Л-1 підстанції, 1-5 огорож.

Зобов'язати Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності на завод будівельних матеріалів з частковою зміною цільового призначення під виробництво скотчу, що складається з: адміністративної будівлі (А-1) площею 346,2 кв.м, слюсарної майстерні (Б-1) площе 102,4 кв.м, вбиральні (В-1), Д-1 вагової площею 33,7 кв.м, Ж-2 цеху з виробництва скотчу площею 430,4 кв.м, Л-1 підстанції, 1-5 огорож, розташований по АДРЕСА_1 , - за ОСОБА_2 …».

20.06.2008 року, у простій письмовій формі між ОСОБА_2 , як продавцем,та ОСОБА_1 , як покупцем, у м. Дніпродзержинськ укладено договір купівлі-продажу 9/10 частин Заводу будівельних матеріалів, що знаходиться АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 8).

10.07.2008 року в Реєстр прав власності на нерухоме майно, за реєстраційним номером 23933379 зареєстровано право власності на Завод будівельних матеріалів, адреса АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 вцілому, на підставі Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 18.06.2008 року (том 1 а.с. 20).

24.07.2008 року Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі № 2-1537/08 (том 1 а.с. 115-116) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору дійсним та визнання права власності:

«…визнати дійсним договір купівлі-продажу 9/10 частин заводу будівельних матеріалів, розташований по АДРЕСА_1 , укладений 20 червня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частин заводу будівельних матеріалів, розташованого по АДРЕСА_1 , які складаються з А-1 адміністративної будівлі, загальною площею 346,2 кв.м; Б-1 слюсарної майстерні загальною площею 102,4 кв.м, В-1 вбиральні, Ж-2 цеху з виробництва скотча, загальною площею 430,4 кв.м; Д-1 підстанції; І-5 огорож.

Зобов'язати Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на 9/10 частин заводу будівельних матеріалів, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 …».

14.08.2008 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, за реєстраційним номером 23933379 зареєстровано право власності на Завод будівельних матеріалів, адреса АДРЕСА_1 , загальною вартістю 360120 номер запису 294 в книзі 3, на підставі Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.07.2008 року на 9/10 часток за ОСОБА_1 і 1/10 за ОСОБА_2 (том1 а.с. 9).

30.05.2023 року в межах цивільної справи 2-1537/08 Постановою Дніпровського апеляційного суду за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору дійсним та визнання права власності, в якій подано апеляційну скаргу Кам'янською міською радою Дніпропетровської області на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.07.2008 року (том 6 а.с. 93-97),

«… апеляційну скаргу Кам'янської міської ради Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 липня 2008 року скасувати.

Відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 9/10 часток заводу будівельних матеріалів, розташованого в АДРЕСА_1 від 20 червня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 9/10 часток заводу будівельних матеріалів, розташованого в АДРЕСА_1 , і зобов'язанні Комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності за ОСОБА_1 на 9/10 частку заводу будівельних матеріалів, розташованого в АДРЕСА_1 …».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції посилався на те, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Так, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно до ч. 2-4 ст. 13 Закону України «Про банкрутство» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, в редакції закону на червень 1999 року, було передбачено, що:

Про визнання боржника банкрутом арбітражний суд приймає постанову.

В постанові призначаються ліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

На ліквідаторів покладаються обов'язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів.

Згідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про банкрутство» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, в редакції закону на червень 1999 року, з моменту визнання боржника банкрутом: припиняється підприємницька діяльність боржника; до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки.

Ст. 16 Закону України «Про банкрутство» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, в редакції закону на червень 1999 року, було передбачено, що:

Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію. До складу ліквідаційної комісії входить також розпорядник майна боржника.

Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута; визнає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів до стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно банкрута і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону Української РСР «Про підприємства в Українській РСР».

Згідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про банкрутство» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, в редакції закону на червень 1999 року, з метою погашення боргу стягнення може бути звернено на все майно банкрута, що належить йому на праві власності або повного господарського відання.

Ч. 1 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, в редакції станом на 23.08.2001 року, було визначено:

У випадках, передбачених цим Законом, арбітражний суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Ч. 2 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, в редакції станом на 23.08.2001 року, визначалось, що:

З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Згідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, в редакції станом на 23.08.2001 року, було визначено, що:

1. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

- приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;

- виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

- здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

- аналізує фінансове становище банкрута;

- виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

- очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

- пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

- має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

- з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;

- заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів;

- заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому цим Законом;

- вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

- передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;

- реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом;

- повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення арбітражним судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

- здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Ч. 3 т. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, в редакції станом на 23.08.2001 року, - до складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.07.78 р. № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 25.12.92 р. № 13 та від 25.05.98 р. № 15, було роз'яснено: п.4 постанови, з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах, об'єктів нерухомого майна вимагають оформлення в простій письмовій, а в разі потреби - в нотаріальній формі.

Щодо нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, то примусовий продаж активів платника податків, у тому числі й об'єктів нерухомого майна, що перебувають у податковій заставі, у рахунок погашення його податкового боргу здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з пп.3.1.1 ст. 3 цього Закону , активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду (господарського суду).

Підпунктом 10.2.1 ст.10 Закону встановлено, що такий продаж здійснюється за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного податкового органу на зазначених біржах.

Згідно із ст.55 Закону України «Про нотаріат» ( 3425-12 ), нотаріуси посвідчують угоди про відчуження майна, яке підлягає реєстрації, лише за умови подання власником майна правовстановлювального документа на майно, що відчужується.

Зазначена вимога випливає з положень ст.41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ст.4 Закону України «Про власність» ( 697-12 ).

В інших випадках реалізації нерухомого майна через товарну біржу податковим органом (наприклад, реалізація нерухомого майна, яке перейшло у власність держави згідно із постановою КМУ від 25.08.98 р. № 1340 ( 1340-98-п ) «Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним»), якщо покупцем виступає фізособа, угода за загальним правилом повинна бути укладена у письмовій нотаріальній формі.

ЦК УРСР.

Згідно до ст. 4 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням, визначалося, що:

Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:

- з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування;

- в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;

- внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

- внаслідок інших дій громадян і організацій;

- внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням, передбачалося, що Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Ст. 144 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням,

Власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння.

Ст. 145 УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням, визначала, що:

Якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Витребування майна з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.

Згідно до ст. 151 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням, визначено, що:

В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Статтею 224 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням, визначалось:

За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

ЦК України.

П. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що:

Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Ст. 5 ЦК України визначено, що:

1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦК України, -

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

П. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України - Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України - Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ч. 1 ст. 204 ЦК України - Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до ст.. 215 ЦК України:

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України визначено, що:

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У відповідності до ст. 217 ЦК України:

1. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно до ст. 219 ЦК України:

1. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Згідно до ст. 220 ЦК України:

1. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Ч. 1 ст. 236 ЦК України, - Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Ч. 1 ст. 262 ЦК України, - Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Ч. 1 ст. 316 ЦК України, - Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ч. 1 ст. 321 ЦК України, - Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ч. 1 ст.387 ЦК України, - Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України визначено, що:

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Щодо строків позовної давності.

Так, згідно до ст. 71 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням, визначалося, що:

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно до ст. 74 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням, - Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Ст. 75 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням,

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Ст. 76 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням,

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Ст. 77 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням,

Зміна осіб у зобов'язанні не тягне за собою зміни строку позовної давності.

Ст. 80 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням,

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

П. 2 ч. 1 ст. 83 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням,

Позовна давність не поширюється: на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян;

Ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Виходячи з того, що спір між сторонами стосується майнових прав на об'єкт нерухомості, який відчужений за договором купівлі-продажу в порядку виконання судового рішення, підлягає врегулюванню згідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а саме згідно до законодавства яке діяло в період починаючи з 14.06.1999 року - дати винесення Постанови Арбітражного суду Дніпропетровської області (справа Б 2/268-98), по 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням, в частині позовних вимог заявлених позивачем щодо оспорюваного Договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 27.08.2001 року, як то ЦК УРСР, Закону України «Про банкрутство» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, в його редакції на час виникнення оспорюваних правовідносин.

В частині заявлених позовних вимог щодо договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 20.06.2008 року, то при вирішенні спору в цій частці підлягають застосування норми ЦК України.

Заявляючи про порушення свого права власності посилається на те, що він про вибуття належного йому майна, а саме Заводу будівельних матеріалів, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу від 27.08.2001 року зареєстрованого за № 3811, посилається на необізнаність таких дій та відсутності повноважень у особи, яка діяла як відчужувач майна.

Суд 1 інстанції, не погодився з такою позицією позивача, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Арбітражного суду Дніпропетровської області у справі Б 2/268-98 від 14.06.1999 року (том 3 а.с. 78), якою визнано Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів м. Дніпродзержинська банкрутом, із призначенням ліквідаторами заводу: ДПІ м. Дніпродзержинська, фінвідділ м. Дніпродзержинськ, Дніпродзержинське відділення АКБ «Промінвестбанку» м. Дніпродзержинськ;

-призначенням виконавчим органом міської ради - позивача представника Фінансового відділу Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області від 13.07.1999 року, який увійшов до складу ліквідаційної комісії Дніпродзержинського заводу будівельних матеріалів - Теплицьку Т.Р. - заступника завідуючої, начальника інспекції доходів, грошового обігу, цінних паперів і нових форм господарювання Баглійського райфінвідділу (том 3 а.с. 79);

-вимогою Голови Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради Полякової Л.Г. від 01.02.2000 року за вих. № 3/21 про включення до складу ліквідаційної комісії Дніпродзержинського заводу будівельних матеріалів, розташованого за адресою Дніпропетровська область, місто Дніпродзержинська, вул. Широка, № 182 представника Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради Чернікову Юлію Володимирівну, з підстав того, що Фонд комунальної власності м. Дніпродзержинська делеговані повноваження щодо управління комунальною власністю (том 3 а.с. 80);

-протоколом засідання ліквідаційної комісії Дніпродзержинського заводу будівельних матеріалів від 08.02.2000 року № 2 (том 3 а.с. 81), на якому серед інших членів були присутні представник Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради - Чернікова Ю.В., та представник Фінансового відділу Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області Теплицька Т.Р., на якому було затверджено склад ліквідаційної комісії, а головою ліквідаційної комісії обрано Макарчук О.А..

-07.04.2000 року за результатами біржових торгів на Товарній біржі «Дніпродзержинська» переможцем торгів став ОСОБА_2 , що підтверджено протоколом № 9/лкн від 07.04.2000 року (том 3 а.с. 84), та 20.04.2000 року ОСОБА_2 сплачено за прибутковим касовим ордером № 224 ТД «Дніпродзержинська», сума шість тисяч п'ятдесят гривень, як кінцева ціна за результатами торгів, що підтверджено п.3 Договору купівлі-продажу (том 3 а.с. 76), поясненнями представника відповідача № 2, не оспорено сторонами у справі;

-19.01.2001 року Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська видано Свідоцтво про право власності на об'єкт в цілому, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить територіальній громаді м. Дніпродзержинська на праві комунальної власності. В цілому складається з 11 (одинадцяти) будинків (будівель) та споруд. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 15.01.2001 року № 06 (том 1 а.с. 82, 133). Свідоцтво підписано Головою Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради Поляковою Л.Г.

-На 06.2001 року на ім'я Державної податкової інспекції у місті Дніпродзержинську видано Бюро технічної інвентаризації за № 2959 (том 3 а.с. 85) Довідку-характеристику в порядку відчуження з прилюдних торгів завод будівельних матеріалів на ДП «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів».

-27.08.2001 року на ім'я приватного нотаріуса Огнєвій Н.О. Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради за вих.№ 3/260 (том 3 а.с. 88), повідомлено що Мале державне підприємство «Дніпродзержинський завод будматеріалів» по вул. Широкій, 182 розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 28.09.1993 року № 151 було передано у комунальну власність міста. Рішенням Фонду комунального майна від 20.12.1994 року № 84 майновий комплекс заводу був переданий у господарське відання малому державному підприємству «Дніпродзержинський завод будматеріалів». Рішенням Дніпродзержинської міської ради народних депутатів від 12.08.1996 року № 229 мале державне підприємство «Дніпродзержинський завод будматеріалів» було перереєстровано у державне підприємство «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів» та затверджено статут підприємства.

-27.08.2001 року між Ліквідаційною комісією (у склад якої входили представники позивача) Державного підприємства «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів», яке визначене банкрутом, в особі голови Макарчук Оксани Андріївни, та з другої сторони ОСОБА_3 , діючої на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Н.О. від 10.04.2001 року за реєстровим № 1368 від імені ОСОБА_2 , уклали договір купівлі-продажу заваду будівельних матеріалів, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який складається з А-1 адміністративна будівля цегла, нежитловою площею 347,6 кв.м, Б-1 електромайстерня цегла, В-1 вбиральня цегла, Д-1 вагова шлакоблок, Ж-1 котельня цегла нежитловою площею 203,4 кв.м, Л-1 підстанція цегла, М-1 кузня 1/2 шлакоблок, 1/2 цегла нежитловою площею 40,6 кв.м (т. 3 а.с. 76). Згідно до п. 2 Договору - цей завод будматеріалів належить Територіальній громаді м. Дніпродзержинська на підставі свідоцтва про право власності, виданого 19.01.2001 року за № 06 та зареєстрованого в Дніпродзержинському БТІ за № 606 книга 8, який передано у повне господарське віддання ДП «Дніпродзержинський завод будматеріалів» на підставі рішення ФКМ від 20.12.1994 року № 94. П. 3 Договору - продаж цей вчинено за шість тисяч п'ятдесят гривень, який сплачено 20.04.2000 року, за прибутковим касовим ордером № 224 ТД «Дніпродзержинська». 27.08.2001 року договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Н.О., зареєстровано в реєстрі за № 3811 (том 3 а.с. 76).

Таким чином в період починаючи з дати затвердження складу ліквідаційної комісії, та по час укладання оспорюваного договору у всіх процедурах, які пов'язані з оспорюваним Договором від 27.08.2001 року, здійснювалися за участі представників позивача, та з їх відома, а саме:

- Голови Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради Полякової Л.Г.;

- представника Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська Дніпродзержинської міської ради - Чернікової Ю.В.,

- представника Фінансового відділу Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області Теплицької Т.Р.

Судом 1 інстанції встановлено, що зазначені вище дії були проведені в порядку виконання судового рішення - Постанови Арбітражного суду Дніпропетровської області у справі Б 2/268-98 від 14.06.1999 року (том 3 а.с. 78), якою було визнано Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів м. Дніпродзержинська банкрутом, із призначенням ліквідаторами заводу: ДПІ м. Дніпродзержинська, фінвідділ м. Дніпродзержинськ, Дніпродзержинське відділення АКБ «Промінвестбанку» м. Дніпродзержинськ, та в порядку визначеним Законом України «Про банкрутство» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, Законом Української РСР «Про підприємства в Українській РСР», Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ, в редакції станом на 23.08.2001 року, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законом України «Про нотаріат», ст. 41 Конституції України та ст.4 Закону України «Про власність», а саме шляхом реалізації нерухомого майна через товарну біржу податковим органом (наприклад, реалізація нерухомого майна, яке перейшло у власність держави згідно із постановою КМУ від 25.08.98 р. № 1340 ( 1340-98-п ) «Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним», та враховуючи що покупцем виступала фізична особа, із укладання такої угоди за загальним правилом у письмовій нотаріальній формі.

У в'язку із чим дійшов вірного висновку з яким погоджується колегія суддів, що позивачем не наведено підстав для визнання оспорюваного Договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 27.08.2001 року №3811, а саме: А-1 - адміністративна будівля, цегла, нежитловою площею 347,6 кв.м., Б-1 - електромайстерня, цегла, В-1 - вбиральня, цегла, Д-1 - вагова, шлакоблок, Ж-1 - котельня, цегла, нежитловою площею 203,4 кв.м., Л-1 - підстанція, цегла, М-1 - кузня 1/2 шлакоблок 1/2 цегла, нежитловою площею 40,6 кв.м., з одночасним припиненням речового права, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між Ліквідаційною комісією державного підприємства «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів», в особі голови Макарчук Оксани Андріївни та ОСОБА_3 , яка діє на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н.О. 10 квітня 2001 року за р.№ 1368 від імені ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Н.О., зареєстрований в реєстрі за № 3811, як недійсного.

Щодо посилання позивача на підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння, при оспоренні зазначеного договору від 27.08.2001 року з посиланням на норму ст. 388 ЦК України, судом 1 інстанції вказано наступне.

Зазначена угода укладена на час дії ЦК УРСР, згідно до норм якого було визначено, а саме згідно до ст. 145 УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням, що:

Витребування майна з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 ст. 145 УРСР).

Якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках (ч. 3 ст. 145 УРСР).

Враховуючи, що відчуження майна - Договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 27.08.2001 року №3811, а саме: А-1 - адміністративна будівля, цегла, нежитловою площею 347,6 кв.м., Б-1 - електромайстерня, цегла, В-1 - вбиральня, цегла, Д-1 - вагова, шлакоблок, Ж-1 - котельня, цегла, нежитловою площею 203,4 кв.м., Л-1 - підстанція, цегла, М-1 - кузня 1/2 шлакоблок 1/2 цегла, нежитловою площею 40,6 кв.м., з одночасним припиненням речового права, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між Ліквідаційною комісією державного підприємства «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів», тобто укладено відчужувачем - Ліквідаційною комісією Дніпродзержинського заводу будівельних матеріалів м. Дніпродзержинська, тобто особою яка в порядку визначеним законодавством України та на виконання Постанови Арбітражного суду Дніпропетровської області у справі Б 2/268-98 від 14.06.1999 року (том 3 а.с. 78), та що договір підписано саме Головою такої комісії, з врахування вищезазначеної реалізації вказаного майна через товарну біржу податковим органом так як зазначена реалізація нерухомого майна, яка для цього і була переоформлена та перейшла у власність держави, в особі Дніпродзержинської міської ради, згідно до постанови КМУ від 25.08.98 р. № 1340 ( 1340-98-п ) «Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним»), з дотриманням порядку реалізації, та оформлення зазначеного договору у письмовій нотаріальній формі, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, щодо відсутності підстав для застосування як то норм 145 УРСР, так і норм ст. 388 ЦК України, оскільки, незгода з набуттям права власності позивача викладена у змісті позовної заяви поданої до суду 17.05.2022 року (том 1 а.с 1), не містить доказів які б обґрунтували позицію позивача в зазначеній частині позовних вимог, а саме в частині заявлених до відповідача № 2 ОСОБА_2 :

-про витребування від ОСОБА_2 , нежитлову будівлю - завод будівельних матеріалів, який складається з: А-1 адміністративна будівля (загальна площа 346,2 кв.м.), Б-1 слюсарня майстерня (загальна площа 102,4 кв.м.), В-1 вбиральня (загальна площа 16,4 кв.м.), цегла, Д-1 вагова (загальна площа 33,7 кв.м.), Ж-2 цех з виробництва скотча (загальною площею 430,4 кв.м.), Л-1 підстанція (площа 45,5 кв.м.), огорожа, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , на користь Кам'янської міської ради,

-про визнання недійсними та застосування наслідки недійсності до Договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 27.08.2001 року №3811, а саме: А-1 - адміністративна будівля, цегла, нежитловою площею 347,6 кв.м., Б-1 - електромайстерня, цегла, В-1 - вбиральня, цегла, Д-1 - вагова, шлакоблок, Ж-1 - котельня, цегла, нежитловою площею 203,4 кв.м., Л-1 - підстанція, цегла, М-1 - кузня 1/2 шлакоблок 1/2 цегла, нежитловою площею 40,6 кв.м., з одночасним припиненням речового права, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між Ліквідаційною комісією державного підприємства «Дніпродзержинський завод будівельних матеріалів», в особі голови Макарчук Оксани Андріївни та ОСОБА_3 , яка діє на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н.О. 10 квітня 2001 року за р.№ 1368 від імені ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Н.О., зареєстрований в реєстрі за № 3811.

Також судом 1 інстанції зазначено, що під час судового розгляду підтверджено, що своїми діями станом на 24.11.2004 року позивач - Дніпродзержинська міська рада, своїм рішенням № 442-16/VI (том 1 а.с. 156), з додатком до рішення міської ради за п. 71 додатку, також за адресою розташування Заводу будівельних матеріалів, надав приватному підприємцю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , земельної ділянки 0,7143 га, та 20.12.2004 року уклав із відповідачем № 2 як приватним підприємцем, а не фізичною особою, договір оренди земельної ділянки (том 1 а.с. 121-125)- яке орендар прийняв у строкове платне користування площею 0,7143 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , із зазначенням цільового призначення земельної ділянки - землі підприємств іншої промисловості (1.10.5), з метою несільськогосподарського використання для фактичного розміщення виробничих будівель 0,1579 га, під проходами, проїздами, площадками 0,5564 га, на строк до 21.10.2014 року, що також підтверджено реєстраційною справою № 01927 договору оренди земельної ділянки.

Факт виконання позивачем як рішення № 442-16/VI (том 1 а.с. 156) яким передано в оренду зазначену земельну ділянку, так і договору від 20.12.2004 року оренди земельної ділянки, підтверджено Актом польового обстеження і погодження меж земельної ділянки, прийому-передачі межових знаків земельної ділянки, та акт прийому-передачі земельної ділянки від 23.12.2004 року (т. 1 а.с. 152-155).

Позивач будучи обізнаний про докази надані стороною відповідача, зазначені вище докази не спростував, і не підтвердив що Дніпродзержинська міська рада була необізнана, що укладаючи договір оренди земельної ділянки ввід 20.12.2004 року як і ухвалення Рішення Дніпродзержинської міської ради від 24.11.2004 року, міська рада не знала що на цій земельній ділянці розташований Завод будівельних матеріалів, який перейшов у приватну власність відповідача № 2 - ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 27.08.2001 року (том 1 а.с. 7), та що саме зазначена земельна ділянка віднесена до землі підприємств іншої промисловості, і виділяється та надається у оренду з метою несільськогосподарського використання для фактичного розміщення виробничих будівель 0,1579 га, під проходами, проїздами, площадками 0,5564 га, на строк до 21.10.2014 року.

Крім того, суд 1 існстанції дійшов вірного висновку, що підстав для застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, що позовних вимог в частині оспорення заявленого договору купівлі-продажу від 27.08.2001 року не має, оскільки врахочуючи п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким визначено, що: Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Та що, згідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ЦК УРСР, в редакції станом на 07.04.2000 року - на час проведення біржових торгів, як і станом на 27.08.2001 року - на час укладання договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням, - Позовна давність не поширюється: на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

Щодо частини позовних вимог заявлених позивачем про:

-визнання недійсними та застосування наслідків недійсності до Договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 20.06.2008 року а саме: А-1 - адміністративна будівля (346,2 кв.м.), Б-1 - слюсарні майстерні (102,4 кв.м.), В-1 - вбиральня, Ж-2 цех з виробництва скотча (430,4 кв.м.), Л-1 підстанція, 1-5 огорожа, з одночасним припиненням речового права, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

-витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 нежитлову будівлю - завод будівельних матеріалів, який складається з: А-1 адміністративна будівля (загальна площа 346,2 кв.м.), Б-1 слюсарня майстерня (загальна площа 102,4 кв.м.), В-1 вбиральня (загальна площа 16,4 кв.м.), цегла, Д-1 вагова (загальна площа 33,7 кв.м.), Ж-2 цех з виробництва скотча (загальною площею 430,4 кв.м.), Л-1 підстанція (площа 45,5 кв.м.), огорожа, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , на користь Кам'янської міської ради, суд 1 інстанціі зазначено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що станом на час звернення - 17.05.2022 року із даним позовом позивача, за відповідачем № 1 зареєстроване станом на 14.08.2008 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, за реєстраційним номером 23933379 зареєстровано право власності на Завод будівельних матеріалів, адреса АДРЕСА_1 , загальною вартістю 360120 номер запису 294 в книзі 3, на підставі Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.07.2008 року на 9/10 часток за ОСОБА_1 і 1/10 за ОСОБА_2 (том 1 а.с. 9).

Внесеню таких реєстраційних даних передувало укладання 20.06.2008 року, у простій письмовій формі між ОСОБА_2 , як продавцем,та ОСОБА_1 , як покупцем, у м. Дніпродзержинськ договору купівлі-продажу 9/10 частин Заводу будівельних матеріалів, що знаходиться АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 8), та прийняття 24.07.2008 року Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі № 2-1537/08 (том 1 а.с. 115-116) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору дійсним та визнання права власності, згідно до якого було ухвалено про визнання дійсним договору купівлі-продажу 9/10 частин заводу будівельних матеріалів, розташований по АДРЕСА_1 , укладений 20 червня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та визнання за ОСОБА_1 права власності на 9/10 частин заводу будівельних матеріалів, розташованого по АДРЕСА_1 , які складаються з А-1 адміністративної будівлі, загальною площею 346,2 кв.м; Б-1 слюсарної майстерні загальною площею 102,4 кв.м, В-1 вбиральні, Ж-2 цеху з виробництва скотча, загальною площею 430,4 кв.м; Д-1 підстанції; І-5 огорож, із зобов'язанням Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на 9/10 частин заводу будівельних матеріалів, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

«… апеляційну скаргу Кам'янської міської ради Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 липня 2008 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 9/10 часток заводу будівельних матеріалів, розташованого в АДРЕСА_1 , і зобов'язанні Комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності за ОСОБА_1 на 9/10 частко заводу будівельних матеріалів, розташованого в АДРЕСА_1 …».

Так, згідно до п. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV, - У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Представник позивача, будучи обізнаним про судове рішення, яким скасовано Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 липня 2008 року у цивільній справі № 2-1537/08, позовні вимог підтримані в редакції викладеної на час зверненням із позовом, а саме станом на 17.05.2022 року, як-то визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності, так і витребування майна.

Однак, позивачем не враховано, що оспорюваний договір купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 20.06.2008 року, з одночасним припиненням речового права, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в порушення діючого законодавства яке діяла в редакції норм закону станом на 20.06.2008 року, у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, що відображено у Постанові Дніпровського апеляційного суду від 30.05.2023 року в межах цивільної справи 2-1537/08 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору дійсним та визнання права власності, в якій подано апеляційну скаргу Кам'янською міською радою Дніпропетровської області на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.07.2008 року (том 6 а.с. 93-97).

Тобто, зазначений договір купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 20.06.2008 року, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є нікчемним, в розумінні ч. 1 ст. 220 ЦК України, якою передбачено що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, а тому, в розумінні ч. 1 ст. 236 ЦК України, - нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно до правової позиції викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17, за змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18),від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

На підставі викладено, суд 1 інстанцїі дійшов висновку, що обраний спосіб захисту своїх майнових прав при оспорені зазначеного договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 20.06.2008 року, з одночасним припиненням речового права, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідків.

Також, судом 1 інстанції враховано, що позивачем обраний спосіб захисту визначений наслідками застосуванням ст.388 ЦК України, проте виходячи з вище наведених висновків щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог заявлених позивачем до відповідача № 2 ОСОБА_2 , які пов'язані з речовими (майновими) правами набутими відповідачем № 2 на підставі оспорюваного Договору купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 27.08.2001 року №3811, не встановлено, то позивачем Кам'янською міською радою в межах цивільної справи не доведено, чим позивач обґрунтовує відсутність у ОСОБА_2 на час укладання простого письмового договору із ОСОБА_1 станом на 20.06.2008 року, права на володіння, користування та розпорядження належними йому майновими правами, які були набути зазначеною особою у спосіб та порядок визначений для виконання судових рішень.

10.07.2008 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, за реєстраційним номером 23933379 зареєстровано право власності на Завод будівельних матеріалів, адреса АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 вцілому, на підставі Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 18.06.2008 року (том 1 а.с. 20), з частковою зміною цільового призначення під виробництво скотчу.

Ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Ч. 2 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов'язковою умовою для набуття будь-якою особою право на звернення до суду, є наявність у зазначеної сторони прав, інтересів та свобод, які існують та які порушені, невизнані або оспорювані, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Можливість практичного здійснення права на звернення до суду за судовим захистом залежить від певних передумов, які у цивільній процесуальній літературі іменуються передумовами права на звернення до суду за судовим захистом. Ці передумови розподіляють на суб'єктивні, які належать до особистості суб'єктів спору, та на об'єктивні, пов'язані з характером предмета, який підлягає внесенню на розгляд суду; на позитивні та негативні - залежно від зв'язку права на звернення до суду з наявністю або відсутністю цих передумов.

До суб'єктивних передумов належить процесуальна правоздатність особи, яка звернулася до суду за судовим захистом, а також суб'єкта, який буде притягнутий судом як відповідач або заінтересована особа. Право на звернення до суду за судовим захистом виникає одночасно з виникненням цивільної процесуальної правоздатності. Так, відповідно до ст. 28 ЦПК здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) визнається за всіма фізичними і юридичними особами. Оскільки всі фізичні особи набувають процесуальної правоздатності з моменту народження і не можуть бути її позбавлені, а відповідно і здатності звернення до суду за судовим захистом, то в судовій практиці питання щодо процесуальної правоздатності може виникати тільки стосовно організацій. Процесуальна правоздатність організацій залежить від того, чи є організація юридичною особою.

Суб'єктивною передумовою права на звернення до суду є також процесуальна заінтересованість особи. За загальним правилом звертатися до суду можна лише за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Із цього положення ст. З ЦПК випливає наявність заінтересованості особи в судовому захисті. Щодо заінтересованості осіб, які звертаються до суду за захистом прав, свобод та інтересів іншої особи, або державних чи суспільних інтересів, то їх заінтересованість має службовий характер і обумовлена їх правовим становищем.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Оцінюючи у сукупності всі фактичні обставини, та докази надані сторонами, враховуючи позицію та спосіб захисту обраний позивачем щодо нікчемного правочину, як і підстави та обґрунтування заявлених вимог позивачем в частині вимог пов'язаних із договором купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 20.06.2008 року, суд 1 інстанції прийшов до правльного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що про їх безпідставність та необґрунтованість, та як наслідок відсутності підстав для їх задоволення, виходячи з того що визнання нікчемного правочину недійсним, та застосування наслідків його недійсності не підлягає задоволенню.

Крім того, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, що підстав для застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності в частині позовних вимог заявлених позивачем пов'язаних із договором купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 20.06.2008 року, то суд виходив з наступного.

Так, згідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, - Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ч. 1 ст. 257 ЦК України, - Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ч. 1 ст. 261 ЦК України визначено, що Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено в ході судового розгляду, та підтверджено як письмовими поясненнями позивача (том 2 а.с. 120-121), так і під час судового розгляду позивач посилається на те, що про порушення свого права що пов'язано із договором купівлі-продажу заводу будівельних матеріалів від 20.06.2008 року, позивач дізнався зі справи 207/2125/21, а саме у 2021 році.

Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кам'янської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 22 січня 2026 року.

Судді:

Попередній документ

133509354

Наступний документ

133509356

Інформація про рішення:

№ рішення:	133509355
№ справи:	207/1299/22
Дата рішення:	21.01.2026
Дата публікації:	26.01.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Дніпровський апеляційний суд
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про державну власність; щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(05.03.2024)
Результат розгляду:	Передано для відправки до Заводського районного суду міста Дніпр
Дата надходження:	22.01.2024
Предмет позову:	про залишення позовної заяви без розгляду

Розклад засідань:

Минулі засідання (33)

31.08.2022 14:00	Баглійський районний суд м.Дніпродзержинська
03.10.2022 11:30	Баглійський районний суд м.Дніпродзержинська
02.11.2022 10:00	Баглійський районний суд м.Дніпродзержинська
30.11.2022 10:00	Баглійський районний суд м.Дніпродзержинська
13.12.2022 09:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
22.12.2022 14:00	Баглійський районний суд м.Дніпродзержинська
24.01.2023 13:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
08.02.2023 14:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
27.02.2023 10:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
27.02.2023 14:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
01.03.2023 15:10	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
15.03.2023 09:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
04.05.2023 09:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
16.05.2023 09:30	Дніпровський апеляційний суд
30.05.2023 09:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
31.05.2023 10:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
03.07.2023 10:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
31.07.2023 09:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
26.09.2023 11:50	Дніпровський апеляційний суд
26.09.2023 13:10	Дніпровський апеляційний суд
17.10.2023 11:50	Дніпровський апеляційний суд
07.12.2023 09:00	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська
24.04.2024 14:45	Дніпровський апеляційний суд
05.06.2024 10:00	Дніпровський апеляційний суд
14.08.2024 09:15	Дніпровський апеляційний суд
23.10.2024 09:40	Дніпровський апеляційний суд
11.12.2024 10:00	Дніпровський апеляційний суд
11.02.2025 11:00	Дніпровський апеляційний суд
09.04.2025 09:40	Дніпровський апеляційний суд
04.06.2025 09:30	Дніпровський апеляційний суд
01.10.2025 09:30	Дніпровський апеляційний суд
21.01.2026 11:00	Дніпровський апеляційний суд
09.02.2026 12:30	Заводський районний суд м.Дніпродзержинська