Провадження № 22-ц/803/1401/26 Справа № 185/11108/25 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
21 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргів за договорами позики, відсотків, штрафів та пені
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року, -
24 вересня 2025 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргів за договорами позики, відсотків, штрафів та пені, в якій позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованості за договорами позики від 02.12.2023, 22.12.2023, 22.12.2023, 30.12.2023, заборгованості за відсотками за зазначеними договорами, штрафів за зазначеними договорами та пеню за зазначеними договорами (а.с.1-10).
Ухвалою судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України (а.с.36).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставності висновку районного суду про порушення скаржником правил об'єднання позовних вимог. Наголошує на тому, що позовні вимоги у даному випадку є однорідними, так як виникають з одних і тих самих підстав - договорів позики та розписок з одним і тим же боржником, усі чотири позики було надано з інтервалом у десять днів протягом одного місяця. Усі чотири договори позики передбачають один і той самий спосіб захисту прав і законних інтересів (а.с. 51-56).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2025 року до суду надійшла зазначена вище позовна заява, в якій позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованості за договорами позики від 02.12.2023, 22.12.2023, 22.12.2023, 30.12.2023, заборгованості за відсотками за зазначеними договорами, штрафів за зазначеними договорами та пеню за зазначеними договорами.
Повертаючи позовну заяву на підставі п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, оскільки їх роз'єднання не буде сприяти виконанню завдання цивільного судочинства.
Вимоги про стягнення заборгованості в конкретно визначеному позивачем за кожним окремим договором розмірі є самостійними вимогами, які не пов'язані ні підставами виникнення, ні поданими доказами та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших.
Тобто, сумісний розгляд заявлених у даній справі позовних вимог є перешкодою для з'ясування взаємних прав і обов'язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору, бо під час розгляду справи суд повинен був би надавати оцінку умовам кожного з укладених договорів, встановлювати обставини дотримання, виконання/невиконання сторонами умов цих договорів, що суттєво ускладнило б вирішення спору в межах однієї справи та в строки, передбачені ЦПК України.
Однак, погодитися з такими висновками суду не можливо з наступних підстав.
За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право кожного на розгляд його справи судом передбачено також п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п. 4, 5 ч. 2 ст. 175 ЦПК України). У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (ч. 6 ст. 175 ЦПК України).
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстав позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
Статтею 188 ЦПК України передбачено правила для об'єднання і роз'єднання позовів.
Згідно з ч. 1 ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Однак таке об'єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом.
З аналізу наведеної норми вбачається, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об'єднаними можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів), або хоч і різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними є позовні вимоги, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства (ч. 6 ст. 188 ЦПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 188 цього Кодексу).
Частинами 4 та 5 ст. 188 ЦПК України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Так, підставою стягнення з ОСОБА_2 позичених ним грошових коштів ОСОБА_1 зазначив невиконання відповідачем зобов'язань щодо повернення боргу у встановлені строки.
Водночас суд першої інстанції, дійшовши висновку про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, залишив поза увагою те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги є однорідними, виникли з одних і тих самих (аналогічних) підстав (надання в борг грошових коштів) та одночасно пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту її прав і законних інтересів. Отже, висновок суду про повернення позовної заяви з підстав порушення правил об'єднання позовних вимог не може вважатися законним та обґрунтованим.
За обставинами справи не встановлено, що заявлені ОСОБА_1 вимоги належить розглядати в порядку різного судочинства або щодо них законом визначена виключна підсудність різним судам.
Колегія суддів виходить з того, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання цивільного судочинства не має обов'язку повернути позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власної ініціативи, надавши позивачу доступ до суду та відкривши провадження у справі, самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами ч. 6 ст. 188 ЦПК України та розглянути кожну із заявлених вимог окремо. Аналогічний висновок навів Верховний Суд у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 182/1919/22.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. ЄСПЛ констатує, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення ЄСПЛ у справі «SHISHKOV v. RUSSIA» від 20 лютого 2014 року). Разом з тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку щодо повернення позовної заяви позивачеві про стягнення боргів за договорами позики, відсотків, штрафів та пені через невідповідність нормам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є обґрунтованими.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду питання щодо відкриття провадження до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 січня 2026 року.
Судді: