Провадження № 22-ц/803/1267/26 Справа № 185/7874/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
21 січня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.
за участю секретаря судового засідання - Волкової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, -
У липні 2025 позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок роботи на підприємстві він втратив професійну працездатність. Позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 180 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської від 03 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 140 000,00 грн. без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля»звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду змінити, зменшивши моральну шкоду до 50 000,00 грн. з утриманням податку та інших обов'язкових платежів, а також, зменшити розмір судового збору до 500,00 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки позивач працював у різних структурних підрозділах ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на різних посадах.
Під час роботи у структурних підрозділах Відповідача стався нещасний випадок, що підтверджується Актом № 2 про нещасний випадок форми Н-1 від 28.01.2016 року.
Відповідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 19.05.2016 року серії 12 ААА № 429473 первинно встановлено другу групу інвалідності та визнано непрацездатним.
Відповідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 19.05.2016 року серії 12 ААА № 016481 первинно встановлено 70% втрати працездатності.
Відповідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 31.07.2023 року серії 12 ААА № 127353 повторно встановлено третю групу інвалідності 50% втрати працездатності.
З причин погіршення здоров'я постійно вимушений проходити лікування що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 30.11.2018 року, випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 28.12.2019 року, випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 02.04.2020 року, випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 29.07.2024 року, випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23.04.2025 року.
У зв'язку з отриманою травмою зазнав значного зниження працездатності та був змушений звільнитися з займаної посади. Це призвело до порушення звичного ритму життя, позбавивши можливості реалізувати свої звички та плани. Постійна потреба в лікуванні та регулярні медичні огляди позбавляють можливості вести повноцінне життя. Наслідки травмування супроводжуються постійним фізичним болем та стражданнями, що обмежують життєву активність та вимагають додаткових зусиль для організації щоденних справ. Поряд із фізичним дискомфортом відчуває психологічний тиск: постійні відчуття тривоги, страху, дратівливості та розпачу. Болі також призводять до порушень сну, що ще більше погіршує фізичний та емоційний стан. Погіршення здоров'я внаслідок отриманих травм є незворотним, а самопочуття з часом лише погіршується. Це викликає сильні переживання, стрес та депресивні розлади.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди у розмірі 140 000,00 грн. без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Однак, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
В п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Так, згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 31.07.2023 року серії 12 ААА № 127353 позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності та 50% втрати працездатності.
З наданого акту розслідування хронічного професійного захворювання вбачається, що йому було встановлено діагноз професійних хронічних захворювань, які були викликані наявністю шкідливих умов праці.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача є необґрунтований та завищений та такий, що визначений без повного урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, виникнення професійного захворювання, тривалості праці в умовах шкідливих факторів на підприємстві відповідача, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її зі 140 000 грн. до 100 000 грн.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено зміни до п.п. 164.2.14а статті 164 ПК України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
Вказаним законом, зокрема, підпункт «а» підпункту 164.2.14 доповнено словами: «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Таким чином, згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що до внесення змін до п.п.164.2.14а статті 164 ПК України на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку також не включалися суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Таким чином, як податковим законодавством, чинним до внесення змін ( 23 травня 2020 року), так і чинним податковим законодавством суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми на відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Крім того, колегія суддів зазначає, що за текстом Закону Україну «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зокрема, підпункту «а» підпункту 164.2.14 (внесеного 23 травня 2020 року) поняття моральної шкоди не поділено на категорії осіб, оскільки визначено тільки її загальне поняття, суми якого можуть бути стягнуті з різних підстав. Обмеження розміру моральної шкоди для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок заподіяння шкоди їх життю та здоров'ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб, що в певній частині нівелює рішення суду, щодо захисту таких прав.
Разом з тим, правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі.
З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).
Враховуючи вищевикладене оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом виключення у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2025 року змінити в частині розміру суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , зменшивши її зі 140 000 грн. до 100 000 грн.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2025 року- змінити, виключити у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 21 січня 2026 року.
Головуючий
Судді