Провадження № 22-ц/803/1339/26 Справа № 207/6272/25 Суддя у 1-й інстанції - Дубовик Р.Є. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
14 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Красвітної Т.П., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тиховліс В'ячеслав Романович, на ухвалу Південного районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 22 вересня 2025 року про відмову у відкритті провадження, у складі судді Дубовик Р.Є., у цивільній справі № 207/6272/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи» про встановлення факту, що має юридичне значення, -
У вересні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та просила визнати виконавчий напис №1118, вчинений 30 січня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., таким, що не підлягає виконанню, з підстав того, що строк його пред'явлення до виконання закінчився.
Ухвалою Південного районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 22 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження з підстав наявності спору про право, який належить розглядати в порядку позовного провадження та відсутності підстав для звернення заявника в порядку окремого провадження на підставі ст. 315 ЦПК України з такими вимогами (а.с.23,24).
Не погодившись з судовим рішенням, у жовтні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Тиховліса В.Р. подала безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом першої інстанції не врахованого відсутності спору, оскільки стягувач за виконавчий написом повторно не звертався до виконавчої служби з пред'явлення цього виконавчого напису нотаріуса до виконання після його повернення стягувачу, жодних дій в рамках виконавчого провадження на предмет реалізації їх права на стягнення у примусовому порядку не вчиняв, враховуючи, що станом на день подання цієї заяви жодного виконавчого провадження за цим виконавчим написом не відкрито. Також, на думку скаржника, судом не враховано, що відсутність спору доводиться ще і тим, що стягувач вже пропустив строк, встановлений законодавством, на повторне пред'явлення цього виконавчого напису до виконання, що є, в силу ст. 432 ЦПК України, підставою для виконання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. За таких обставин скаржник вважає, що питання визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, передбачений розділом VІ ЦПК України, а не розділом ІІІ “Позовне провадження», як вважав суд першої інстанції.
Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції зі змісту заяви та доданих до неї документів встановлено, що заявник має за мету визнати виконавчий напис №1118, вчинений 30 січня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., таким, що не підлягає виконанню.
Єдиною підставою для такого визнання виконавчого документу, що не підлягає виконанню, заявник вказує, що стягувачем пропущений строк повторного його пред'явлення до виконання.
В обґрунтування таких вимог заяви заявник посилався на положення ст. 15,16 ЦК України та ст. 432 ЦПК України, однак підставою звернення з такою заявою зазначає положення ст. 315 ЦПК України та вважає, що належить встановити такий факт визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в порядку окремого провадження.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявник ставить за мету оскаржити в порядку окремого провадження виконавчий напис приватного нотаріуса, що, за своєю суттю, є спором між стягувачем та боржником, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
При цьому колегія суддів відзначає, що заявник особисто зазначає у заяві про підстави такого звернення як положення ст. 315 ЦПК України, що є окремим провадженням та відповідає розділу ІV ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто, відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
Колегія суддів наголошує, що виконавчий напис нотаріуса на кредитному договорі - це документ, який дозволяє банкам та МФО примусово стягувати заборгованість без звернення до суду. За юридичною силою виконавчий напис нотаріуса прирівнюється до судового рішення.
Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Дана процедура дозволяє кредиторам оминути процедуру судового провадження.
Основною умовою для вчинення виконавчого напису є те, що подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Тобто, як судом першої інстанції, так і колегією суддів встановлено, що визнаючи спірний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, настають юридичні наслідки, які для стягувача за таким виконавчим документом є значущими та позбавляють його можливості пред'явити вимоги до боржника за таким виконавчим документом, а тому колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у відкритті провадження, встановивши наявність спору між стягувачем та боржником, що належить розглядати лише в порядку позовного провадження, а не в порядку окремого провадження за положеннями ст. 315 ЦПК України.
При цьому, ч.2 ст. 432 ЦПК України встановлено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Доводи скаржника про те, що за ст. 432 ЦПК України можна пред'являти за заявою особи вимоги щодо визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів відкидає, адже заявник у своїй заяві прямо вказав підстави звернення в порядку окремого провадження за ст. 315 ЦПК України, а не в порядку положень ст. 432 ЦПК України, при цьому не зазначаючи мети такого звернення, що в окремому провадженні є основоположним. Також заявник не навів обґрунтувань щодо безспірності вимог, як це передбачено розділом ІV ЦПК України, зокрема, ст. 293,315 ЦПК України, що вірно встановлено судом першої інстанції.
З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що скаржник не наводить достатніх мотивів та не надала належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які не були досліджені судом першої інстанції та яким не надавалась належна правова оцінка.
Інші доводи скаржника не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вимогами ч.1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив обставини по справі, перевірив мотиви заяви, доводи щодо підстав такого звернення заявника і дав їм належну правову оцінку, ухваливши судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального закону. Висновки суду відповідають вимогам ЦПК України та фактичним обставинам, зазначеним заявником ОСОБА_1 у її заяві.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування в порядку ст. 379 ЦПК України колегією суддів не встановлено, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду має бути залишена без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тиховліс В'ячеслав Романович - залишити без задоволення.
Ухвалу Південного районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 22 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “14» січня 2026 року.
Повний текст постанови складено “22» січня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: Т.П. Красвітна
М.О.Макаров