Провадження № 11-кп/803/810/26 Справа № 192/1505/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 січня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
його захисника ОСОБА_8
захисника
обвинуваченого ОСОБА_9 ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду кримінальне провадження № 12021041030000880 від 21.08.2021за апеляційними скаргами заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_8 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 04 листопада 2025 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Нововоскресенське Херсонської області, громадянина України, який має середню освіту, неодружений, утриманців не має, не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,-
- визнано винним у вчиненні кримінального проступку передбаченого ч.1 ст.185 Кримінального кодексу України (далі- КК)та звільнено від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;
- визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 121 КК до покарання у виді - 9 (дев'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано в строк покарання ОСОБА_7 строк перебування його під вартою за цим вироком з 21.08.2021 року по 14.09.2021 року та з 01.06.2023 року по 13.08.2024 із розрахунку: один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, а також на підставі ч. 7 ст. 72 КК зараховано йому в строк покарання строк перебування його під цілодобовим домашнім арештом з 15.09.2021 по 19.10.2021, з 14.08.2024 по 09.01.2025, з 24.01.2025 по 24.08.2025 і з 14.10.2025 по 04.11.2025 з розрахунку: три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обраховується з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
Запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту ОСОБА_7 - скасовано.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця смт. Солоне Дніпропетровської області, громадянина України, який має неповну середню освіту, не одружений, утриманців не має, не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий - 08.01.2025 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська за ч.4 ст.186 КК, із застосуванням положень ст. 69 КК, до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років,-
визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.01.2025 більш суворим, призначеного даним вироком, ОСОБА_9 остаточно призначено покарання у виді - 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Початок строку відбування ОСОБА_9 покарання обраховується з дня набрання цим вироком законної сили.
Зараховано ОСОБА_9 на підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання за даним вироком фактично відбуте покарання за вироком Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 08.01.2025 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховавно ОСОБА_9 у строк покарання строк перебування його під вартою за цим вироком з 21.08.2021 року по 23.08.2021 року та з 01.06.2023 року по 09.09.2024 із розрахунку: один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, а також на підставі ч. 7 ст. 72 КК зараховано в строк покарання строк перебування його під цілодобовим домашнім арештом з 24.08.2021 по 21.10.2021, з 10.09.2024 по 13.11.2024 з розрахунку: три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушення - задоволено.
Стягнути солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування майнової шкоди заподіяної вчиненням кримінального правопорушення - 35 846 (тридцять п'ять тисяч вісімсот сорок шість) грн. 56 (п'ятдесят шість) коп., та в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної вчиненням кримінального правопорушення - 100 000 (сто тисяч) грн. 00 (нуль) коп., а всього - 135 846 (сто тридцять п'ять тисяч вісімсот сорок шість) грн. 56 (п'ятдесят шість) коп.
Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до положень ст.ст.100, 124 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 та ОСОБА_9 визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень за наступних обставин.
20.08.2021 приблизно о 20 годині 30 хвилин неповнолітній ОСОБА_9 та повнолітній ОСОБА_7 знаходилися поблизу школи № 1 та буд. № 6 по вул. Шевченко в СМТ Солоне Дніпропетровській області, де побачили раніше невідомого чоловіка, який сидів на камінні, а саме ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з яким будь-яких відносин раніше не підтримували, та підійшли до нього.
В цей момент, у неповнолітнього ОСОБА_9 та ОСОБА_7 раптово виник злочинний умисел, направлений на умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, вчинених групою осіб, раніше незнайомому їм ОСОБА_12 .
Далі з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на умисне протиправне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_9 наніс кулаком правої руки удар в область обличчя незнайомому йому ОСОБА_12 , в результаті чого останній впав на землю на спину. Далі ОСОБА_9 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, наніс ще один удар лівою ногою в область голови не знайомому їм ОСОБА_12 . Після чого ОСОБА_7 , продовжуючи реалізовувати злочинний умисел спрямований на нанесення тілесних ушкоджень, групою осіб наніс близько трьох ударів ногою в область голови, лежачого на землі незнайомому їм ОСОБА_12 .
Після чого ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , довівши свій злочинний умисел до кінця, з місця злочину втікли.
Згідно висновку експерта № 2546е від 30.09.2021 у ОСОБА_12 виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забію головного мозку 2-го ступеню з вогнищами забиття речовини головного мозку в лобній частині праворуч, субарахноїдального крововиливу, субдуральні гематоми у правій лобно-скроневій частці, що в посттравматичному періоді призвела до дислокаційного синдрому і потребувала оперативного втручання, синців в обох пара орбітальних областях, субкон'юктивального крововиливу правого ока, розриву зовнішнього краю верхньої та нижньої повіки правого ока з переходом в порожнину орбіти, численних саден обличчя та голови, численних саден кінцівок. За своїм характером виявлені у нього тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, забію головного мозку 2-го ступеню з вогнищами забиття речовини головного мозку в лобній частині праворуч, субарахноїдального крововиливу, субдурально гематоми у правій лобно-скроневій частці, що в посттравматичному періоді призвела до дислокаційного синдрому і потребувала оперативного втручання, синців в обох пара орбітальних областях, субкон'юктивального крововиливу правого ока, розриву зовнішнього краю верхньої та нижньої повіки правого ока з переходом в порожнину орбіти, численних саден обличчя та голови - відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища.
Умисні дії ОСОБА_7 та ОСОБА_9 кваліфіковані за ч.2 ст.121 КК, як умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, вчиненому групою осіб.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7 20.08.2021 приблизно о 20 годині 35 хвилин, який знаходився поблизу школи № 1 та будинку № 6, розташованих по вул. Шевченко СМТ Солоне Дніпропетровської області, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна та реалізовуючи свій злочинний умисел, підійшов до незнайомого йому раніше ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який лежав на землі, знаходився у стані алкогольного сп'яніння та не міг адекватно оцінювати обстановку навколо, та користуючись тим, що за його діями ніхто не спостерігає та вони є таємними для оточуючих, з кишені одягу, одягненого на ОСОБА_12 , таємно викрав мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 9c», який належить останньому, після чого з викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_12 , згідно висновку експерта № 4971-21 від 24.09.2021, майнову шкоду на суму 2659 гривень.
Умисні дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.1 ст.185 КК, як таємне викрадення чужого майна.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та правову кваліфікацію дій кожного із обвинувачених, просить змінити вирок в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_9 покарання у зв'язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїм вимог, посилаючись на положення п.3 ч.3 ст.102 КК, зазначає, що ОСОБА_9 вчинив інкримінований йому тяжкий злочин за ч.2 ст.121 КК у неповнолітньому віці, коли йому виповнилось 15 років. Відповідно до вимог п.3 ч.3 ст.102 КК покарання у виді позбавлення волі за тяжкий злочин призначається неповнолітньому - на строк не більше семи років.
Однак, як зауважує апелянт, той факт, що ОСОБА_9 досяг повноліття під час провадження, не виключає застосування до обвинуваченого особливостей, що поширюються на неповнолітніх осіб, оскільки такий статус набувається особою виключно на момент вчинення злочину, що узгоджується з правовими висновками, викладеними ККС ВС у постанові від 09.04.2019 у справі № 400/1/18.
З урахуванням вищенаведеного прокурор просить апеляційний суд змінити вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 04 листопада 2025 року в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_9 та вважати його засудженим за ч.2 ст.121 КК до покарання у виді 7 років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 08.01.2025, з покаранням за даним вироком, остаточно призначити ОСОБА_9 покарання у виді - 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
У решті вирок залишити без змін.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить змінити вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_7 у зв'язку з невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість призначеного покарання.
В обґрунтування своїм вимог зазначає, що судом першої інстанції не мотивовано та не приведено достатній доказів необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, пов“язаного з ізоляцією від суспільства. Аргументує тим, що ОСОБА_7 раніше не судимий, до кримінальної та інших видів відповідальності не притягався. В ході судового розгляду обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, вибачився за вчинене перед потерпілим ОСОБА_12 та дав правдиві свідчення стосовно його дій при заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому і стану останнього після його дій та участі інших осіб у кримінальнику правопорушенні.
При цьому невідшкодування обвинуваченим матеріальної та моральної шкоди потерпілому пояснює об'єктивними причинами, оскільки ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а в подальшому цілодобовий домашній арешт, який не надавав йому можливості влаштуватись на роботу, отримувати дохід та відшкодовувати збитки.
За таких обставин захисник вважає, що існують передбачені ст.66 КК пом'якшуючі обставини - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що суттєво впливає на міру покарання, та ці обставини, на думку апелянта, дають підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.69 КК.
Також сторона захисту вважає, що вищенаведені обставини та дані щодо особи обвинуваченого є достатніми підставами для звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК.
Огляду на вищевикладене захисник просить змінити вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 04 листопада 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , зменшити розмір призначеного йому покарання із застосуванням ст.69 КК та на підставі ст.ст.75,76 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та їх представник- адвокат ОСОБА_14 не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час судового розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомили, але їх неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, але яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника, пояснення захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просили її задовольнити, призначивши обвинуваченому покарання із застосуванням ст.ст.69,75 КК, водночас не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, думку захисника ОСОБА_10 , який підтримав апеляційні скарги як прокурора, так і захисника ОСОБА_8 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається з вироку, судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані не в повному обсязі.
Доведеність вини обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація їх дій за ч.2 ст.121 КК, а також дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.185 КК, ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються в апеляційних скаргах прокурора та захисника, а тому судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст.404 КПК не перевіряються.
Доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_9 колегія суддів вважає слушними виходячи з наступного.
Як убачається з фактичних обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та матеріалів кримінального провадження, інкримінований ОСОБА_7 та ОСОБА_9 злочин за ч.2 ст.121 КК був вчинений - 20 серпня 2021 року та на час його вчинення обвинувачений ОСОБА_9 перебував у неповнолітньому віці, оскільки йому виповнилося повних 15 років.
Розділом XV Кримінального кодексу України визначені особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
Так, згідно п.3.ч.3 ст.102 КК покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому за тяжкий злочин - на строк не більше семи років.
У відповідності до ст.12 КК кримінальне правопорушення за ч.2 ст.121 КК, за яким ОСОБА_9 визнано винним, відноситься до категорії тяжких злочинів, а отже, як правильно зазначається в апеляційній скарзі прокурора, у даному конкретному випадку строк покарання обвинуваченому ОСОБА_9 не може бути більше семи років.
При цьому, як слушно зауважує апелянт, той факт, що ОСОБА_9 досяг повноліття під час провадження, не виключає застосування до обвинуваченого особливостей, що поширюються на неповнолітніх осіб, оскільки такий статус набувається особою виключно на момент вчинення злочину, що узгоджується з правовими висновками, викладеними ККС ВС у постанові від 09.04.2019 у справі № 400/1/18.
Таким чином обвинуваченому ОСОБА_9 , відповідно до п.3 ч.3 ст.102 КК, має бути призначено покарання за ч.2 ст.121 КК у виді - 7 років позбавлення волі.
Водночас суд апеляційної інстанції вважає, що прокурором в поданій апеляційній скарзі не наведено переконливих аргументів для призначення обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.4 ст.70 КК, із застосуванням принципу часткового складання покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.01.2025, з покаранням за даним вироком, та призначення остаточного покарання ОСОБА_9 у виді - 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
На переконання колегії суддів обраний судом першої інстанції принцип призначення обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.4 ст.70 КК, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.01.2025 більш суворим, призначеного даним вироком у виді 7 років позбавлення волі, буде достатнім для досягнення мети покарання, визначеної ч.2 ст.50 КК, відповідатиме тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, який вчинив цей злочин у неповноправному віці та має статус дитини сироти, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів.
Зі змісту апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 убачається, що ним фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК та роз'яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Відповідно положень ч.1 ст.75 КК ( в редакції що діяла на час вчинення злочину) якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, зі змісту ст.75 КК вбачається, що застосування інституту звільнення від відбування покарання допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин справи, виправлення засудженого є можливим без відбування покарання.
Крім того, кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ст.69 КК при наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
У своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 3 грудня 2019 року (справа №552/2739/17, провадження № 51-2673 км 19) ККС ВС зазначив, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положень ст.69 КК при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Зміст оскаржуваного вироку свідчить про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , належним чином врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК відносяться до категорії кримінального проступку ( ч. 1 ст. 185 КК ) та до категорії тяжких злочинів ( ч.2 ст.121 КК ), дані про особу обвинуваченого, який не працевлаштований, раніше не судимий, в реєстрі наркологічних та психіатричних хворих не перебуває, за місцем навчання характеризувався посередньо.
При цьому, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, обставин, які, відповідно до ст. 66 КК, пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , судом не встановлено. Так, місцевий суд не прийняв щире каяття за обставину, яка пом'якшує покарання обвинуваченому з огляду на усталену практику Верховного Суду та яка визначає, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Проте, як слушно зазначив у вирок суд, протягом розгляду кримінального провадження, крім повідомлення суду про своє щире каяття, повідомлення обвинуваченим ОСОБА_7 про визнання негативних наслідків злочину для потерпілих та вибаченні перед ними, намагання обвинуваченого відшкодувати завдані злочином збитки чи якимось іншим чином усунути заподіяну шкоду, судом не встановлено. Тому висловлені ОСОБА_7 слова про щире каяття є суто формальними та, як виснував суд, спрямованими виключно на пом'якшення йому покарання.
Разом з цим обставин, які відповідно до ст. 67 КК, обтяжують покарання, судом не встановлено.
З такими висновками погоджується й суд апеляційної інстнації, оскільки вони є належним чином мотивованими та відповідають матеріалам кримінального провадження.
Водночас колегія суддів відкидає, як неспроможні, доводи сторони захисту про те, що невідшкодування обвинуваченим ОСОБА_7 матеріальної та моральної шкоди потерпілому обумовлено об'єктивними причинами, оскільки ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а в подальшому цілодобовий домашній арешт, який не надавав йому можливості влаштуватись на роботу, отримувати дохід та відшкодовувати збитки.
На переконання апеляційного суду дані щодо особи обвинуваченого вказують на те, що ОСОБА_7 не був працевлаштований, а отже не мав офіційних джерел доходу, ще й до вчинення ним злочину - 20.08.2021 та його затримання в порядку ст.208 КПК, не намагався тривалий час вжити заходів для відшкодування потерпілому шкоди й після зміни йому запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт - 14.09.2021, та його скасування оскаржуваним вироком суду - 04.11.2025 по день апеляційного розгляду справи.
Також колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами сторони захисту про наявність передбаченої ст.66 КК обставини, що пом'якшує покарання, а саме - активного сприяння розкриттю злочину.
За усталеною практикою ККС ВС активне сприяння розкриттю злочину означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: - повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, - надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, - викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, - видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Визнання засудженим своєї вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину / Постанова ВС у справі №263/15605/17, провадження № 51-4234км20 /.
Натомість, як свідчать матеріали кримінального провадження, ОСОБА_7 було затримано в порядку ст.208 КПК за підозрою у вчиненні злочину щодо потерпілого ОСОБА_12 вже наступного дня - 21.08.2021, але не завдяки його з'явлення із зізнанням, а на підставі наявних у слідчих органів об'єктивних даних щодо його причетності до скоєного злочину, а участь обвинуваченого у проведенні слідчих дій, зокрема слідчого експерименту, лише вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_7 під час досудового розслідування, під тягарем наявних у розпорядженні правоохоронних органів інших доказів, визнавав свою вину та надавав правдиві показання. Однак це не підтверджує наявність такої обставини, яка пом'якшує йому покарання, як активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень і як наслідок така обставина не може бути врахована при призначені покарання.
Таким чином, всупереч твердженням захисника, при призначенні обвинуваченому покарання судом першої інстанції належним чином враховані усі обставини по справі, а тому, на думку колегії суддів, призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, яке не є максимальним, - є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Тому підстав для застосування положень статті 75 або статті 69 КК, на чому наполягає захисник, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Між тим, апеляційний суд, відповідно до положень ч.2 ст.404 КПК, вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги захисника з огляду на таке.
Судом встановлено винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК, яке згідно ч.2 ст.12 КК відноситься до кримінального проступку.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.284 КПК кримінальне провадження закривається судом - у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі.
За приписами статті 285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз'яснюється право на таке звільнення.
Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Натомість судом першої інстанції це питання належним чином з'ясовано не було та суд звільнив обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.185 КК від покарання на підставі ч.5 ст.74, п.2 ч.1 ст.49 КК, тобто припустився неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Між тим, під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 дав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.185 КК на підставі ст.49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, оскільки з дня його вчинення - 20.08.2021 і на час апеляційного розгляду минуло три роки.
Отже за наведених обставин обвинувачений ОСОБА_7 підлягає звільненню від кримінальної відповідальностіза вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.185 КК, на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК.
Згідно вимог п.4 ч.1 ст. 409 КПК, підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Пунктом 2 частини 1 статті 413 КПК передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, вважається застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 04 листопада 2025 року підлягає зміні в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_9 та в порядку ч.2 ст.404 КПК щодо звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.185 КК на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, із закриттям кримінального провадження в цій частині на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413 та 418, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 04 листопада 2025 року змінити в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_9 та вважати його засудженим за ч.2 ст.121 КК до покарання у виді 7 років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.01.2025 більш суворим, призначеного даним вироком, остаточно призначити ОСОБА_9 покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Відповідно до ч.2 ст.404 КПК звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.185 КК на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а особою, яка тримається під вартою - в той саме строк з дня вручення копії ухвали апеляційного суду.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4