Провадження № 22-ц/803/718/26 Справа № 187/373/24 Суддя у 1-й інстанції - Іщенко І. М. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
20 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Космачевської Т.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Братцева Надія Сергіївна,
на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2025 року,-
05.03.2024 року до Петриківського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_3 поділ спільного майна подружжя
Просив суд визнати магазин-бар, який розташований в АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і визнати за ним право приватної власності на частину вказаного магазину.
17.04.2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якій проситла суд визнати спільною сумісною власністю на майно набуте в період шлюбу, а саме автомобіль марки Форт Транзіт Конект, 2007 р.в., стягнувши із відповідача грошову компенсацію 50 відсотків від вартості транспортного засобу, що становить 81 547,60 грн і визнати за нею право власності на частку та земельна ділянка , кадастровий номер 1223781700:02:011:0017 площею 6,7462 га, яка розташована у Петриківському районі Дніпропетровської області.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
Визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення магазину-бару, загальною площею 64,4 кв.м., розташоване в
АДРЕСА_1 порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований АДРЕСА_2 право власності на 1/2 частку на приміщення магазину-бару, загальною площею 64,4 кв.м., розташований в АДРЕСА_1 .
Стягнуто із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована АДРЕСА_3 судові витрати в розмірі 2823.70 грн на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований АДРЕСА_2 .
В зустрічних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
11.08.2025 рокувід ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Братцева Надія Сергіївнанадійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2025 рокув частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації 50 відсотків вартості автомобілю марки Ford Transit Connect 2007 року випуску, об'єм двигуна -1753 см. куб, кузов-седан В, колір - срібний, VIN: НОМЕР_1 , в розмірі 81 547,50 грн., з постановленням нового рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації 50 відсотків вартості автомобілю марки Ford Transit Connect 2007 року випуску, об'єм двигуна -1753 см. куб, кузов-седан В, колір - срібний, VIN: НОМЕР_1 , в розмірі 81 547,50 грн.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що утримання власної дитини та інших близьких родичів, сплата платежів та грошових зобов'язань іншого з подружжя та стягнення грошової компенсації є зовсім різними правовідносинами, які до того ж одна з одною не пов'язані.
Суть спірного питання полягає призначенні компенсації 50 відсотків вартості майна, яке без згоди одного з подружжя було реалізовано другим з подружжя.
07.10.2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Бакуліної М.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10.07.2025 р. в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (том 3, а.с.51-52).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
07.08.1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений шлюб і в подружжя народились двоє дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
01.06.2000 року мати позивача ОСОБА_7 купила у ОСОБА_8 житловий будинок в АДРЕСА_4 , зареєструвавши право власності 05.12.2018 року, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , договором купівлі-продажу будинку та витягом із Державного реєстру речових прав (а.с.87-89).
15.05.2001 року відповідачка ОСОБА_9 звернулась до Петриківської селищної ради із заявою про виділення їй земельної ділянки для будівництва магазину в АДРЕСА_4 , який належав її свекрусі ОСОБА_7 ( а.с.90-91 т.1).
31.07.2001 року ОСОБА_9 отримала свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця із місцем проживання в АДРЕСА_2 (а.с.154 т.2).
24.03.2004 року за ОСОБА_9 було зареєстровано право власності на магазин -бар, який розташований в АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 19.03.2004 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно ( а.с.8) та технічним паспортом ( а.с.12).
17.09.2006 року ОСОБА_7 отримала Державний акт на земельну ділянку в АДРЕСА_5 для обслуговування житлового будинку (а.с.91) і уклала договір оренди земельної ділянки площею 0,0115 га від 08.01.2014 року строком на 49 років із Петриківською селищною радою Дніпропетровської області ( а.с.10).
Як вбачається із долучених доказів, на час будівництва магазину-бару по вказаній адресі із 15.05.2001 року по 24.03.2004 року відповідачка перебувала в шлюбі із позивачем, сторони працювали та вносили спільні грошові кошти в його будівництво та благоустрій.
Трудова діяльність позивача ОСОБА_1 та внесок в будівництво магазину-бару підтверджується його показами в судовому засідання та копією трудової книжки про трудові відносини, отримання заробітної плати в указаний період ( а.с.129 - 134 т.2).
В суді свідок ОСОБА_10 пояснив, що ОСОБА_1 приймав участь у оформленні документів на прийняття бару-магазину в експлуатацію, оскільки на цей час він був начальником відділу архітектури.
Свідок ОСОБА_11 в суді підтвердив що допомагав ОСОБА_1 здійснювати закупівлю будівельних матеріалів на будівництво кафе-бара, позивач постійно проводив оплату навчання своєї доньки за навчання із його слів.
Відповідачка ОСОБА_2 отримувала грошові доходи від праці та підприємницької діяльності із 1999 року по 2024 рік, що підтверджується випискою із Пенсійного фонду України ( а.с.143-148-151), копією трудової книжки ( а.с.155-157 т.2).
Сторони мали спільний сімейний бюджет в шлюбі і вкладали сумісно зароблені грошові кошти в функціонування магазину-бару розташованого в АДРЕСА_5 , що суд приймає до уваги і вважає, що вказане майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, яке набуте в період шлюбу.
09.06.2022 року рішенням ОСОБА_12 райсуду шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 був розірваний. Відповідно вказаного судового рішення сторони фактично припинили шлюбні відносини у грудні 2021 року ( а.с.5 т.1).
На час розгляду спору відповідач змінила прізвище на ОСОБА_13 , що підтверджується копією паспорту та доказами про шлюб ( а.с.107 -115).
Враховуючи, що спірний магазин-бар розташований в АДРЕСА_1 , був придбаний у шлюбі подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_9 сторони на спільні кошти займались його будівництвом, проживали разом, займались разом господарством, мали спільний бюджет і виховували спільних двох дітей, суд вважає, що магазин -бар, загальною площею 6,7462 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є, реєстраційний номер 2868737012237 спільною сумісною власністю подружжям ОСОБА_14 і суд вважає в цій частині належить задовільнити позовні вимоги ОСОБА_1 визнавши за сторонами право власності на частину вказаного магазину-бару, без виділу в натурі, так як такі позовні вимоги позивачем не заявлялись.
Пояснення відповідача ОСОБА_2 про те, що спірний магазин-бар належить їй на праві власності, так як вона придбала його на особисті кошти, а саме від продажу квартири в АДРЕСА_6 за 2700 доларів США та вклала їх в магазин а чоловік тільки домовлявся за будівельні матеріали, судом до уваги не приймається, так як такі твердження не підтверджуються ніякими доказами, а тільки усною заявою відповідачки в судовому засідання, відповідно копії договору купівлі-продажу вказаної квартири віл 25.05.2002 року представник ОСОБА_9 - ОСОБА_15 продав ОСОБА_16 по вказаній адресі за 1500 грн ( а.с.243 т.1) вказаний розмір за купівлю цієї квартири не впливає на спір між сторонами, реєстрація за ОСОБА_9 права власності на вказаний об'єкт в період шлюбу не дає право відповідачки вважати власністю увесь магазин- бар, ринкова вартістю якого складає 564 740, 44 грн відповідно висновку про його вартість (а.с.16 т.1). Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання автомобіля Ford Transit Connect, 2007 р.в. та земельної ділянки кадастровий номер 1223781700:02:011:0017 яка розташована у Петриківському району Дніпропетровської області спільною сумісною власністю подружжя, суд приходить до наступного.
05.12.2012 року на час шлюбу, сторонами був придбаний транспортний засіб Ford Transit Connect, 2007 р.в. який був зареєстрований на ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою із Сервісного центру МВС у Дніпропетровській області ( а.с.124 т.1).
09.06.2022 року рішенням Петриківського райсуду шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 був розірваний. Відповідно вказаного судового рішення сторони фактично припинили шлюбні відносини у грудні 2021 року ( а.с.5 т.1)ю
12.01.2022 року після припинення фактичних шлюбних відносин, але перебуваючи в шлюбі, зустрічний відповідач ОСОБА_1 продав автомобіль Ford Transit Connect, 2007 р.в. іншій особі - ОСОБА_17 , який був перереєстрований на неї 14.05.2022 року ( а.с.124 т.1, 89 т.2) і вказані обставини сторонами не заперечувались в суді сторонами.
Приймаючи до уваги, що вказаний автомобіль Ford Transit Connect, 2007 р.в. був придбаний за спільні кошти подружжя ОСОБА_14 , що не заперечувалось сторонами в суді, суд вважає визнати вказаний транспортний засіб Ford Transit Connect, 2007 р.в. спільною сумісною власністю сторін, як такий що був набутий в шлюбі на спільні кошти подружжя.
Відповідно Звіту оцінки, ринкова вартість транспортного засобі Ford Transit Connect, 2007 р.в. станом на 29.03.2024 року становить 163 096 грн (а.с.127 т.1), позивачка заявила про стягнення компенсації із відповідача ОСОБА_1 50 відсотків вартості автомобіля, а саме 81 547,50 грн (а.с.104 т.1).
Однак, судом звернено увагу на те, що в період шлюбу, після фактично припинення шлюбних відносин із грудня 2021 року та після розірвання шлюбу с 09.06.2022 року із позивачкою, відповідач ОСОБА_1 сплачував грошові кошти на навчання, проживання в гуртожитку та утримання доньки ОСОБА_6 , яка навчається в Придніпровській державній академії будівництва та архітектури відповідно договору від 08.09.2020 року (а.с.5 т.2) і сплачував грошові кошти на часткове погашення кредиту та проведення господарської діяльності ФОП ОСОБА_9 .
Так, із 11.09 по 15.09. 2020 року відповідачем ОСОБА_1 сплачено на навчання, проживання в гуртожитку доньки студентки ОСОБА_6 в розмірі 17000 грн ( а.с.95, 99, 104), із січня по серпень 2021 року ним сплачено 33 652,60 коп ( а.с.101-104), із січня по вересень 2022 року сплачено 20 921,50 грн ( а.с.97,100), в 2023 році сплачено 2 630 грн, в 2024 році сплачено 5600 грн ( а.с.96-99), а всього витрачено 79 804,10 грн, що підтверджується квитанціями про оплату.
Судом береться до уваги, що відповідач сплачував за час шлюбу грошові кошти від імені позивачки ОСОБА_9 грошові кошти на часткове погашення кредиту та на її потреби із фізичної особи підприємця.
Так, в 2019 році ОСОБА_1 сплачено 2976 грн , за 2020 рів сплачено 33 656,46 грн, в 2021 році сплачено 1408 грн від імені ОСОБА_9 , а всього на загальну суму 38 040,46 грн що підтверджується квитанціями (а.с.105,116, 121-129). Таким чином, зустрічним відповідачем ОСОБА_1 сплачено грошові кошти на загальну суму 117 844,56 грн.
Таким чином, в суді доведено, що відповідач ОСОБА_1 продав в період шлюбу спірний автомобіль в інтересах своєї сім'ї, оплата за навчання доньки здійснювалась відповідачем за його власні кошти та із власного банківського рахунку.
Суд приймає до уваги, що в Договір № 6046668 укладеному від 08.09.2020 року між ОСОБА_1 та навчальним закладом «Придніпровська державна академія будівництва та архітектору» де навчається донька подружжя ОСОБА_6 зазначено, що саме загальну вартість за навчання студента ОСОБА_18 в розмірі 94 400 грн покладено на відповідача і навчання доньки буде тривати до 30.06.2024 року, що підтверджує належне перерахування коштів відповідача в інтересах навчання доньки.
Зазначені зобов'язання про оплату навчання доньки відповідач ОСОБА_1 виконав, проводив оплату як в період шлюбу так і після припинення шлюбних відносин та після розірвання шлюбу, а тому вимоги зустрічного позивача про стягнення 50 відсотків автомобіля Форд в розмірі 81 547,50 грн задоволенню не підлягають, так як суд вважає, що ОСОБА_1 витратив грошові кошти які він отримував в якості заробітної плати в інтересах сім'ї, а саме навчання своєї доньки ОСОБА_18 у навчальному закладі.
Саме на виконання свого батьківського обов'язку утримувати спільну дитину на навчанні, тобто в інтересах сім'ї ОСОБА_1 продав вказаний автомобіль Ford Transit, Connect, 2007 р. д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_17 12.01.2022 року за 109 350 грн, що підтверджується договором продажу (а.с.88 т.2) в який був спільним майном подружжя Connect, 2007 р.в. щоб утримувати навчання доньки ОСОБА_6 в період із 08.09.2020 року по 30.06.2024 рік в «Придніпровській державній академії будівництва та архітектури» до її закінчення навчання в учбовому закладі (а.с.5 т.2)
Крім того, в суді встановлено, що відповідач ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ) і по теперішній час утримує та здійснює догляд за бабусею позивачки- ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 і рішенням Петриківської селищної ради від 24.02.2023 року його призначено її помічником як дієздатної фізичної особи, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки (а.с.230 т.1) і тому суд приймає до уваги твердження ОСОБА_1 що частину грошей від продажу спірного автомобіля він витратив на утримання рідної бабусі позивачки ОСОБА_2 і представником зустрічного позивача будь-якими наявними доказами такі твердження не спростовується.
Суд враховує інтереси сім'ї, особливо дітей, при поділі спільного майна, керуючись принципом рівності часток, але може відступити від нього у випадку наявності певних обставин, посилаючись на намагання батька ОСОБА_1 забезпечити потреби спільної доньки ОСОБА_18 на її навчання і враховує інтереси дієздатної фізичної особи ОСОБА_19 , яка є до цього часі бабусею позивачки ОСОБА_2 , що нею та її представником не заперечувалось в суді, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки, що підтверджується рішенням органу місцевого самоврядування від 21.02.2023 року (а.с.23 т.1).
Твердження зустрічного позивачки ОСОБА_2 про те, що оплата за навчання доньки здійснювалась за її гроші, які вона особисто накопичувала через укладання депозитних договорів із банківською установою відкритий АТ « Райффайзен Банк» в період з 2008 по 2010 рік судом до уваги не приймається, так як вбачається із копії виписки із рахунку банку від 12.06.2024 року , рух грошових коштів ОСОБА_9 який відображений за період із липня 2010 року по 5.07.2022 рік із датою останнього руху 2.07.2008 року та 03.07.2009 року, де у позивачки знаходилась кошти в розмірі 34 312.62 (а.с.34 т.2) і 20000 грн (а.с.37 т.2)і що зазначені кошти були витраченні на навчання доньки після укладання Договіру № 6046668 укладеному від 08.09.2020 року, тобто на протязі 12 років після їх зняття із рахунків в банку, відсутні квитанції про сплату на навчання від її імені, так як на момент період навчання шлюб між сторонами був розірваний, а оплату продовжував надавати відповідач на час припинення шлюбних відносин і після розірвання шлюбу ОСОБА_1 за особисті кошти.
Пояснення представника позивачки адвоката Братцевої Н.С. про те, що навчання ОСОБА_6 здійснювалось за гроші ОСОБА_2 і те, що участь батька у життя своєї доньки не має відношення до предмета спора, суд до уваги не приймає, так як зустрічним позивачем не доведено, що навчання спільної доньки проводилось тільки за її грошові кошти які були накопичені на депозитних договорах із банківськими установами і сама позивачка не заперечувала, що відвідач оплачує її навчання відповідно укладеного договору.
Позивач теж має право приймати участь у вихованні та навчанні своєї доньки, однак суд приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_1 щодо внесення значного розміру його частини за навчання доньки ніж позивачка.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення із зустрічного відповідача ОСОБА_14 на її користь 81 547,50 грн задоволенню не підлягають, так як суд вважає що зустрічні вимоги позивач в суді не довела і в цій частині позов слід відмовити.
Обговорюючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки із кадастровим номером 1223781700:02:011:0017, суд приходить до наступного:
06.03.2000 року ОСОБА_20 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом площею 2,41 га умовних кадастрових гектарів, для ведення сільськогосподарського виробництва яка розташована на території с. Лобойківка Петриківського району Дніпропетровської області , що підтверджується договором дарування посвідченого державним нотаріусом Петриківського району (а.с.224).
11.04.2000 року ОСОБА_21 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії ДП № 0068177 від 20.03.1997 року площею 2,41 га умовних кадастрових гектарів для ведення сільськогосподарського виробництва , яка розташована на території с. Лобойківка Петриківського району Дніпропетровської області , що підтверджується договором дарування (а.с.226).
11.04.2000 року ОСОБА_22 подарував ОСОБА_1 земельну ділянку право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії ДП № 0068527 від 20.03.1997 року площею 2,41 га умовних кадастрових гектарів для ведення сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території с. Лобойківка Петриківського району Дніпропетровської області, що підтверджується договором дарування (а.с.228).
В результаті об'єднання всіх земельних ділянок, 17.12.2007 року ОСОБА_1 було виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії №875162 площею 6,7462 га із кадастровим номером 1223781700:02:011:0017, яка розташована на території Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області із цільовим призначенням сільськогосподарського виробництва (а.с.223 т.1) і право власності за відповідачем було зареєстровано 23.01.2024 року (а.с.222).
Суд критично ставиться до пояснень представника зустрічного позивача адвоката Братцевої Н.С. про те, що ОСОБА_21 та ОСОБА_22 не дарували 11.04.2000 року ОСОБА_1 земельні ділянки площею 2,41 га, а здійснили продаж цих ділянок, так як вказаними сторонами не оскаржувались договори дарування в судовому порядку, після укладання вказаних договорів дарування пройшло 25 років і ні ОСОБА_21 , на ОСОБА_22 не мали і не мають претензій до ОСОБА_1 з приводу недійсності його укладання.
Свідок ОСОБА_21 в судовому засідання підтвердила, що 11.04.2000 року вона була присутня разом із сином ОСОБА_22 в Петриківській нотаріальній контори, її син зачитували текст договору дарування і вона із чим була згодна на той момент про що особисто підписалась, а твердження свідка через тривалий час що такий договір міг бути договором купівлі-продажу судом до уваги не приймається бо є надуманим.
Приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_1 приватизував три земельних ділянки 17.12.2007 року які йому належали на праві дарування 06.03.2000 року від ОСОБА_20 та 11.04.2000 року від ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , то вказана земельна ділянка площею 6,7462 га із кадастровим номером 1223781700:02:011:0017, яка розташована на території Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області із цільовим призначенням сільськогосподарського виробництва є його особистою приватною власністю набутою в шлюбі, в судовому порядку ОСОБА_23 не оскаржувались як недійсними договори дарування від 06.03.2000 та 11.04.20000 року укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_21 , ОСОБА_22 і позивачка згодна була на протязі 25 років вважати вказані договори саме даруванням , а тому і зустрічний позивач ОСОБА_23 не має права претендувати на частину земельної ділянки, загальним розміром 6,7462 яка належить ОСОБА_1 на праві власності на земельну ділянку відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.12.2007 року (а.с.223), так як вказана земельна ділянка складається із земельних ділянок які були подаровані ОСОБА_1 та 11.04.2000 року і стали його особистою власністю, з урахуванням наведеного в позовних вимогах ОСОБА_23 слід відмовити за недоведеністю своїх вимог та заперечень.
З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Так, відповідно до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.2 ст.65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
За змістом ч.4 ст.65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Частиною 1 статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч.1 та ч.2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Доводи викладені в апеляційній скарзі спростовуються тим, що спірний автомобіль Ford Transit Connect, 2007 р.в. було придбано та продано (в інтересах сім'ї), в період шлюбу між ними.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Братцева Надія Сергіївназалишити без задоволення.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення виготовлено 20.01.2026 року.
Судді: