про залишення касаційної скарги без руху
22 січня 2026 року
м. Київ
справа №560/7157/25
адміністративне провадження №К/990/156/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів Берназюка Я.О., Кравчука В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №560/7157/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 01.11.2024;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі не менше 6 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01.11.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025, позов задоволено.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2024 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, згідно зі статтею 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати позивачці основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду засобами поштового зв'язку 02.01.2026 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій позивачка скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 та просить змінити рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2025 шляхом викладення резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції: «Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2024 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, згідно з статтею 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком. В решті рішення суду залишити без змін».
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбачених статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено, що скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 3 частини 4 статті 328 цього Кодексу.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини 4 статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2, 3 статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах 2, 3 статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 4 статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та пункту 3-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Крім того, скаржником не зазначено, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи.
Зокрема ОСОБА_1 звертає увагу на те, що в позовній заяві помилково було вказано, що вона є особою з інвалідністю 3 групи та заявлено вимогу виплачувати основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком.
Однак позивачка стверджує, що вона є інвалідом 2 групи, а тому основний розмір пенсії має становити не менше восьми пенсій за віком. До позовної заяви було додано документи, які свідчать про наявність у неї саме 2 групи інвалідності.
ОСОБА_1 наголошує, що судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки вказаним обставинам, хоча в матеріалах справи були наявні докази стосовно того, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
При цьому колегія суддів враховує, що до поданої ОСОБА_1 касаційної скарги позивачкою долучено копію посвідчення потерпілого Чорнобильської катастрофи 2 групи інвалідності (бестроково).
Щодо вказаних скаржником доводів колегія суддів зауважує, що за змістом частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставиною ж, в розумінні КАС України, є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту. Відповідно, доводи про надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не можуть розцінюватися як неповне з'ясування судом обставин у справі.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи про надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним недослідженню таких доказів, неповному з'ясуванню судом обставин та/або встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
Однак, наведене скаржником обґрунтування цим вимогам не відповідає.
Натомість, ОСОБА_1 в касаційній скарзі, вважаючи, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, не зазначає підставу касаційного оскарження відповідно до положень частини 4 статті 328 КАС України.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу ОСОБА_1 на те, що частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Так, обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судом зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Крім цього, варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, а також факт того, що ця справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Як зазначено вище, процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Водночас із поданої касаційної скарги вбачається, що скаржник не навів доводи та мотиви, що дають підстави для висновку, що судове рішення, постановлене у зазначеній справі, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, у касаційній скарзі також не зазначено про наявність випадку (випадків) передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, які на думку скаржника могли б бути підставою для відкриття касаційного провадження.
У підсумку, Верховний Суд зауважує, що відповідно до частин 1, 2 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи наведене вище, касаційну скаргу слід залишити без руху, а скаржнику необхідно надати уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження, викладенням прохальної частини касаційної скарги у відповідності до підстав касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Керуючись статтями 44, 169, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі № 560/7157/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Встановити скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення зазначених вище недоліків касаційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук