20 січня 2026 р.Справа № 440/10835/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Тікрайт", Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 03.11.25 у справі № 440/10835/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тікрайт"
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тікрайт" (далі за текстом також - позивач, ТОВ "Тікрайт") звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі та текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 25.04.2025 за №00051820701, яким ТОВ "Тікрайт" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток в 2023 році на загальну суму 229500,00 грн, в тому числі: за податковим зобов'язанням - 183600,00 грн; за штрафними санкціями - 45900,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 25.04.2025 за №00051840701, яким ТОВ "Тікрайт" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість за травень 2024 року на загальну суму 951091,25 грн, в тому числі: сума основного платежу - 760873,00 грн, за штрафними санкціями - 190218,25 грн;
- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 25.04.2025 за №00051850701, яким ТОВ "Тікрайт" зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 331010,00 грн за вересень 2024 року за взаємовідносинами з ТОВ "Гофер" (код 24827454).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 25.04.2025 за № 00051840701, №00051850701.
У задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 25.04.2025 за №00051820701 відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тікрайт" судові витрати зі сплати судового збору в сумі 15385,22 грн.
Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Тікрайт" з Державного бюджету України судовий збір у сумі 4534,79 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає про необґрунтованість висновку суду першої інстанції в частині того, що винагороду оператора аукціону в сумі 1 020 000,01 грн, яка була сплачена як частина гарантійного внеску при придбанні основних засобів (ЄМК ДП «Жовтневий спиртовий завод») позивачу належало обліковувати, як капітальні інвестиції та віднести до загальної вартості придбаних активів. Також указує, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку» № 318 від 31.12.1999, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за N27/4248 (П(С)БО16), зокрема, пункт 7, та неправильно витлумачив приписи Наказу Міністерства фінансів України № 561 від 30.09.2003 «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів», зокрема пункт 11 розділу 3, який містить вичерпний перелік витрат з яких складається первісна вартість основних засобів, що зараховуються на баланс підприємства.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, ГУ ДПС у Полтавській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що надані платником податків первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій, господарські операції не підтверджено належними первинними документами, а в сукупності з виявленими фактами свідчать про порушення норм Податкового кодексу України та не дають змогу ідентифікувати здійснені операції, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку ТОВ «ТІКРАЙТ», а тому не можуть бути підставою для віднесення сум до складу податкового кредиту платника податків.
За результатами апеляційного розгляду ГУ ДПС у Полтавській області просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в позові відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України).
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Тікрайт", ідентифікаційний код 42356826, зареєстроване як юридична особа та взяте на облік в органах державної податкової служби як платник податків, що не оспорюється сторонами.
ГУ ДПС у Полтавській області у період з 12.03.2025 по 25.03.2025 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Тікрайт", результати якої оформлені актом від 08.04.2025 за №4540/16-31-07-01-01/42356826 /т. 1, а.с. 46-84/.
Водночас при складенні акта перевірки відповідач допустив механічну описку, зазначивши рік складення "2024" замість "2025".
Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивач не оспорює.
За висновками акта перевірки відповідач установив порушення ТОВ "Тікрайт" вимог:
- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 5.5 НП(С)БО 25 "Спрощена фінансова звітність", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 №39, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2000 за №161/4382, п. 4, п. 7, п. 8 п. 9 НП(С)БО 7 "Основні засоби", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509, п. 8 НП(С)БО 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 №163, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 за №499/3792, Інструкції №291, р. 3 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів від 30.09.2003 за №561, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2023 рік на загальну суму 183600,00 грн;
- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 1.2, п. 2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, наслідком чого визначено заниження податку на додану вартість за травень 2024 року у розмірі 760873,00 грн;
- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 1.2, п. 2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, що призвело до завищення від'ємного значення з ПДВ, що включається до складу наступного звітного податкового періоду (рядок 21 Декларації) за вересень 2024 року у розмірі 331010,00 грн.
Такі висновки податковий орган мотивував твердженням про:
- неправомірність включення до складу витрат на збут у 2023 році суми винагороди оператору в розмірі 1020000,01 грн за придбані основні фонди (майновий комплекс);
- безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого у ціні придбаних у ТОВ "Гофер" послуг (монтажні роботи на об'єкті замовника "Нове будівництво відділення приймання та розварювання крохмалевмісної сировини по вул. Полтавській, 3, м. Карлівка Полтавського району Полтавської області на підставі договору підряду від 14.03.2023 №14/03-23-Б на суму 4276988,00 грн, в т.ч. ПДВ - 712831,00 грн; поточний ремонт технологічного обладнання "Цех приймання та розварювання крохмалевмісної сировини" по вул. Полтавській, 3, м. Карлівка Полтавського району Полтавської області на підставі договору підряду від 21.03.2023 №22/07-42-Р на суму 356310,00 грн, в т.ч. ПДВ - 59385,00 грн; виконання будівельних робіт по зерносховищу: Полтавська область, м. Карлівка, вул. Полтавська, 3, на підставі договору підряду від 08.08.2023 №08/08-23-Б на суму 998000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 166333,00 грн; виконання будівельних робіт по вул. Полтавській, 3 в м. Карлівка Полтавського району Полтавської області на підставі договору підряду від 01.11.2023 №01/11-23-Б на суму 920000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 153333,00 грн).
На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Полтавській області 25.04.2025 сформовано податкові повідомлення рішення:
- №00051820701, яким ТОВ "Тікрайт" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в 2023 році на загальну суму 229500,00 грн, в тому числі: за податковим зобов'язанням - 183600,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 45900,00 грн /т. 1, а.с. 28-30/;
- №00051840701, яким ТОВ "Тікрайт" збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за травень 2024 року загалом у розмірі 951091,25 грн, в тому числі: сума основного платежу - 760873,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 190218,25 грн /т. 1, а.с. 31-33/;
- №00051850701, яким ТОВ "Тікрайт" зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2024 року на 331010,00 грн /а.с. 34-36/.
Скарга платника податків на вказані податкові повідомлення-рішення залишена без задоволення рішенням ДПС України від 10.07.2025 №19854/6/99-00-06-01-01-06 /т. 1, а.с. 105-125, 126-134/.
Позивач не погодився з правомірністю зазначених податкових повідомлень-рішень та оскаржив їх до суду.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції визнав обґрунтованим висновок податкового органу про завищення ТОВ "Тікрайт" показників рядка 2180 "Інші операційні витрати" Звіту про фінансові результати (Форма 2-м) за 2023 рік на 1 020 000,01 грн та, як наслідок, правомірність донарахування позивачу податку на прибуток підприємств за 2023 рік на 229500,00 грн, з них: 183600,00 грн - основний платіж, 45900,00 грн - штрафні (фінансові) санкції, та дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ТОВ "Тікрайт" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 25.04.2025 за №00051820701 належить відмовити.
Разом з цим суд першої інстанції визнав спростованими висновки контролюючого органу про заниження податку на додану вартість за травень 2024 року у розмірі 760873,00 грн та завищення від'ємного значення з ПДВ, що включається до складу наступного звітного податкового періоду (рядок 21 Декларації) за вересень 2024 року у розмірі 331010,00 грн позивачем, а тому дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 25.04.2025 за № 00051840701, № 00051850701 є протиправними та підлягають скасуванню, з огляду на що позов ТОВ "Тікрайт" в цій частині задовольнив.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, та виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перелік та компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначено Податковим кодексом України (далі також - ПК України).
Податковий кредит, в силу приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут та надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Постачанням послуг, відповідно до підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (пункт 135.1 статті 135 ПК України).
За приписами абзацу "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
А відповідно до абзацу першого пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як визначено у пункті 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
На дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін /пункт 201.1 статті 201 ПК України/.
Відповідно до приписів частин першої, другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Разом з цим у статті 1 названого Закону визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 25.04.2025, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств за 2023 рік загалом на 229500,00 грн, з них: 183600,00 грн - основний платіж, 45900,00 грн - штрафні (фінансові) санкції, колегія суддів зазначає таке.
Підставою для формування зазначеного податкового повідомлення-рішення слугували висновки податкової перевірки про порушення позивачем вимог пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 5.5 НП(С)БО 25 "Спрощена фінансова звітність", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 №39, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2000 за №161/4382, п. 4, п. 7, п. 8 п. 9 НП(С)БО 7 "Основні засоби", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509, п. 8 НП(С)БО 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 за №163, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 за №499/3792, Інструкції №291, р. 3 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів від 30.09.2003 за №561.
Так, у ході податкової перевірки встановлено, що 07.12.2022 позивач брав участь в електронному аукціоні, за результатами якого став переможцем і придбав лот "Єдиний майновий комплекс державного підприємства "Жовтневий спиртовий завод", що розташований за адресою: Полтавська область, Полтавський р-н, м. Карлівка, вул. Полтавська, 3 (протокол аукціону №SPE001-UA-20221118-28082) /т. 1, а.с. 138-140/.
06.12.2022 ТОВ "Тікрайт" сплачено гарантійний внесок у розмірі 6 247 740,66 грн, отримувач - ТОВ "Публічні процедури", що підтверджено платіжним дорученням від 06.12.2022 №1, призначення платежу: гарантійний внесок для участі в аукціоні № SPE001-UA-20221118-28082 згідно з рахунком від 29.11.2022 за №2638 /т. 1, а.с. 136/.
У Протоколі аукціону № SPE001-UA-20221118-28082 зазначено, що гарантійний внесок підлягає перерахуванню Регіональному відділенню Фонду державного майна по Полтавській і Сумській областях в розмірі 5 227 740,65 грн за мінусом винагороди оператору, що становить 1 020 000,01 грн /т. 1, а.с. 138-140/.
За результатами проведеного аукціону ТОВ "Тікрайт" та ТОВ "Публічні процедури" складено акт надання послуг від 09.01.2023 за №22 на суму 1020000,01 грн без ПДВ; найменування робіт, послуг - винагорода оператора Протокол аукціону № SPE001-UA-20221118-28082 /т. 1, а.с. 143/.
У бухгалтерському обліку такі взаємовідносини відображено за Дт 93 "Витрати на збут" - Кт 6851 "Розрахунки з іншими кредиторами (в національній валюті)", з одночасним віднесенням вартості цих послуг до складу рядка 2180 "Інші операційні витрати" Звіту про фінансові результати (Форма 2-м) за 2023 рік.
Тобто сума винагороди оператору, яка відокремлена від загальної суми гарантійного внеску, як вартість виконаної послуги, оплачена оператору ТОВ "Публічні процедури" та включена до загальної суми витрат на збут ТОВ "Тікрайт".
Мотивуючи правомірність своїх дій позивач зазначав, що єдиний майновий комплекс придбаний для використанні у фінансово-господарській діяльності підприємства з метою отримання прибутку, а тому відповідні витрати віднесені на рахунок 93.
Водночас позивач посилався на лист Міністерства фінансів України від 27.12.2016 за №31-11420-07-16/37214, яким надані роз'яснення щодо обліку витрат на участь у тендері /т. 1, а.с. 135/.
Відповідач наведені доводи платника податків заперечив, зазначивши, що відповідні витрати мали бути обліковані як капітальні інвестиції та віднесені до загальної вартості придбаних активів (первісної вартості об'єкта основних засобів).
Оцінюючи наведені доводи сторін, колегія суддів ураховує таке.
Зміст і форму Фінансової звітності малого підприємства в складі Балансу (форма № 1-м) і Звіту про фінансові результати (форма № 2-м) та порядок її заповнення визначено Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25 "Спрощена фінансова звітність", затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 за №39, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.03.2000 за №161/4382 (далі - НП(С)БО 25).
Відповідно до вимог пп. 5.5 п. 5 розділу ІІ НП(С)БО 25 (у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин), у статті "Інші операційні витрати" наводяться адміністративні витрати, витрати на збут, а також собівартість реалізованих оборотних активів (крім готової продукції, товарів і фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та груп вибуття; відрахування на створення резерву сумнівних боргів і сума списаних безнадійних боргів; втрати від знецінення виробничих запасів; втрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення відшкодування наступних операційних витрат; інші витрати, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства. У цій статті також відображається належна до сплати за звітний період відповідно до законодавства сума податків і зборів.
Зміст господарської операції придбання основних засобів (майнового комплексу) шляхом участі в електронному аукціоні має особливості у документуванні. Так, специфіка операції полягає в тому, що гроші за договором купівлі-продажу сплачені одному контрагенту (органу Фонду держмайна), а об'єкти основних засобів будуть передані за актом приймання-передачі від іншого контрагента - держпідприємства (юридичної особи).
В обліку підприємства відображається операція з придбання ідентифікованих активів і зобов'язань, які повинні бути відображені в обліку покупця за їх справедливою вартістю відповідно до п. 8 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 за №163, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 за №499/3792 (далі - НП(С)БО 19).
У додатку до НП(С)БО 19 визначено, що для основних засобів у вигляді будівель справедливою вартістю є їх ринкова вартість.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття її у фінансовій звітності визначено Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженим Наказом Мінфіну від 27.04.2000 №92, зареєстрованим в Мін'юсті 18.05.2000 за №288/4509 (далі - НП(С)БО 7).
У розумінні п. 4 НП(С)БО 7 основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Об'єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.
Згідно з п. 7 НП(С)БО 7 придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.
Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів /абзац дванадцятий пункту 4 П(С)БО 7/.
Відповідно до п. 8 П(С)БО 7 первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:
- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;
- суми ввізного мита;
- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);
- витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;
- витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;
- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.
У силу п. 9 НП(С)БО 7 первісна вартість об'єктів основних засобів, зобов'язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об'єкта основних засобів.
За приписами розділу 3 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 за №561, які застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності і організаційно-правових форм:
- підставою для зарахування на баланс основних засобів є акт приймання-передачі (введення в експлуатацію) основних засобів (п. 10 розділ 3);
- основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, яка складається, з-поміж іншого, з таких витрат: реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів (п. 11 розділу 3).
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно з вимогами НП(С)БО 7, НП(С)БО 19, Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України вiд 30.09.2003 за №561, винагороду оператора аукціону, яка була сплачена як частина гарантійного внеску при придбанні основних засобів, належало облікувати як капітальні інвестиції та віднести до загальної вартості придбаних активів.
Щодо посилань позивача на лист Міністерства фінансів України від 27.12.2016 за №31-11420-07-16/37214, яким надані роз'яснення з питання обліку витрат на участь у тендері, то такий лист носить інформаційно-роз'яснювальний характер, не встановлює норм права, не є індивідуальною чи узагальнюючою податковою консультацією, внаслідок чого не підтверджує правомірність дій позивача з віднесення суми винагороди оператору майданчика до витрат на збут.
Суд ураховує, що порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб визначено Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 за №291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186 (далі - Інструкція №291).
За змістом Інструкції №291 Рахунок 15 "Капітальні інвестиції" призначений для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів.
Рахунок 15 «Капітальні інвестиції» має такі субрахунки: 151 "Капітальне будівництво", 152 "Придбання (виготовлення) основних засобів", 153 "Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів".
За дебетом рахунку 15 "Капітальні інвестиції" відображається збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).
На субрахунку 152 "Придбання (виготовлення) основних засобів" відображаються витрати на придбання або виготовлення власними силами матеріальних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 "Основні засоби".
А оскільки винагорода організатору електронного майданчика є складовою гарантійного внеску, що сплачений позивачем за придбання єдиного майнового комплекту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати у розмірі 1 020 000,01 грн, сплачені позивачем ТОВ "Публічні процедури" за організацію та проведення аукціону, мали бути обліковані як капітальні інвестиції та віднесені до загальної вартості придбаних активів.
За наведених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав правомірним висновок податкового органу про завищення ТОВ "Тікрайт" показників рядка 2180 "Інші операційні витрати" Звіту про фінансові результати (Форма 2-м) за 2023 рік на 1 020 000,01 грн та, як наслідок, правомірність донарахування позивачу податку на прибуток підприємств за 2023 рік на 229500,00 грн, з них: 183600,00 грн - основний платіж, 45900,00 грн - штрафні (фінансові) санкції.
Тож колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ "Тікрайт" щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 25.04.2025 за №00051820701.
Надаючи правову оцінку податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у Полтавській області від 25.04.2025 за № 00051840701, №00051850701, колегія суддів зазначає таке.
Податковими повідомленнями-рішеннями від 25.04.2025 за № 00051840701, №00051850701 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати ПДВ за травень 2024 року загалом у розмірі 951091,25 грн (у т.ч.: основний платіж - 760873,00 грн; штрафні (фінансові) санкції - 190218,25 грн) та зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2024 року на 331010,00 грн внаслідок визнання документально непідтвердженими господарських взаємовідносин позивача з ТОВ "Гофер" (код 24827454).
Положеннями підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (пункт 22.1 статті 22 Податкового кодексу України).
Положеннями пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У пункті 198.6 статті 196 Податкового кодексу України наведено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Суд зауважує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Судом установлено, що ТОВ "Тікрайт" на підставі укладених з ТОВ "Гофер" договорів підряду придбав у останнього:
- монтажні роботи на об'єкті замовника "Нове будівництво відділення приймання та розварювання крохмалевмісної сировини по вул. Полтавській, 3, м. Карлівка Полтавського району Полтавської області на підставі договору підряду від 14.03.2023 за №14/03-23-Б на суму 4276988,00 грн, в т.ч. ПДВ - 712831,00 грн /т. 1, а.с. 175-184/;
- роботи з поточного ремонту технологічного обладнання "Цех приймання та розварювання крохмалевмісної сировини" по вул. Полтавській, 3, м. Карлівка Полтавського району Полтавської області на підставі договору підряду від 21.03.2023 за №22/07-42-Р на суму 356310,00 грн, в т.ч. ПДВ - 59385,00 грн /т. 2, а.с. 1-9/;
- будівельні робіти щодо зерносховища за адресою: Полтавська область, м. Карлівка, вул. Полтавська, 3, на підставі договору підряду від 08.08.2023 за №08/08-23-Б на суму 998000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 166333,00 грн /т. 2, а.с. 19-25/;
- будівельні робіти по вул. Полтавській, 3 в м. Карлівка Полтавського району Полтавської області на підставі договору підряду від 01.11.2023 за №01/11-23-Б на суму 920000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 153333,00 грн /т. 2, а.с. 49-55/.
Факт виконання підрядником будівельних та монтажних робіт за вказаними договорами підряду підтверджений долученими до матеріалів справи копіями актів надання послуг /виконання робіт/ /т. 1, а.с. 185, 200, 212, 222, 230; т. 2, а.с. 10, 26, 56/, договірною ціною з локальним кошторисом /т. 1, а.с. 186-195, 201-208, 213-219, 223-227, 231-235, 236-237; т. 2, а.с. 11-14, 27-32, 57-63/.
За результатами вказаних господарських операцій підрядник склав та зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні /т. 1, а.с. 238-251; т. 2, а.с. 17-18, 39-48, 69-76/, що дає право позивачу на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Розрахунки за придбані послуги проведені у повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджено залученими до матеріалів справи копіями рахунків на оплату та платіжних інструкцій /т. 1, а.с. 196-199, 209-211, 220, 221, 228, 229; т. 2, а.с. 15, 16, 33-38, 64-68/.
Зазначені будівельні та монтажні роботи проведені за адресою єдиного майнового комплексу (вул. Полтавська, 3, м. Карлівка, Полтавський район, Полтавська область), що придбаний позивачем за результатами аукціону на підставі договору купівлі-продажу від 09.01.2023 /т. 1, а.с. 150-174/.
Суд, за результатами оцінки первинних документів, наданих позивачем в підтвердження реальності господарських операцій в розрізі укладених договорів із контрагентом ТОВ "Гофер", дійшов висновку про відповідність змісту укладених договорів видам господарської діяльності цього контрагента, встановив факт виконання будівельних та монтажних робіт, обумовлених договорами підряду, відображення підрядником податкових зобов'язань з ПДВ за цими господарськими операціями, пов'язаність придбаних послуг з цілями та метою господарської діяльності позивача.
Водночас відповідач не навів переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не надав жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Щодо посилання відповідача на те, що акти наданих послуг містять узагальнюючу інформацію лише про назву послуг та їх ціну, без конкретизації змісту та обсягів виконаних робіт, без будь-яких розрахунків ґрунтовності визначеної ціни, то колегія суддів зазначає, що такі недоліки не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, оскільки з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
Суд зазначає, що згадані акти фіксують факт надання послуги та її вартість і є підставою для складення виконавцем (підрядником) податкової накладної, тоді як детальний зміст наданих послуг наведений у підсумковій відомості ресурсів та договірній ціні.
Водночас колегія суддів ураховує, що складені ТОВ "Гофер" за наслідками наданих позивачу послуг податкові накладні зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних. До матеріалів справи не надано доказів застосування відповідним контролюючим органом процедури зупинення реєстрації податкових накладних, віднесення підприємства до ризикових платників податків тощо.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи контролюючого органу про відсутність у ТОВ "Гофер" власних чи орендованих основних фондів, кваліфікованих фахівців для здійснення діяльності, оскільки сама по собі наявність або відсутність у контрагента основних фондів, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником. При цьому залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Інформація про контрагента позивача з автоматизованих інформаційних систем органів ДПС може бути підставою для висновків щодо реальності господарських операцій лише в сукупності з іншими доказами, що підтверджують неможливість конкретного контрагента приймати участь у здійсненні конкретної господарської операції, що в даному випадку відсутнє. Як наслідок, посилання відповідача на інформацію ІТС «Податковий блок» не є доказам для висновку про нереальність здійсненних контрагентом позивача спірних господарських операцій.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою, зокрема, у постанові від 02.04.2025 у справі №640/34282/21, що врахована судом відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
За матеріалами справи господарська діяльність ТОВ "Гофер" податковими органами не перевірялась, зустрічні перевірки проведені не були, усі викладені в акті доводи були сформовані за результатами аналізу даних податкової інформації, наявної в базі даних.
Оцінюючи доводи відповідача щодо ненадання на перевірку документів на підтвердження ввезення на територію єдиного майнового комплексу ТОВ "Тікрайт" матеріалів, обладнання, техніки та перебування працівників ТОВ "Гофер", суд зазначає, що такі відомості в силу закону не відносяться до первинних документів, а їх наявність у позивача законом обов'язковою не визначена.
Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які свідчили б про безтоварність операцій позивача та його контрагента. Не наведено відповідачем й обставин та не надано доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості або інших обставин, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що нереальність господарських операцій має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов'язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).
При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.
Відповідач, у свою чергу, не надав доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з його контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.
Відповідачем в ході проведення перевірки не наведені та не встановлені обставини, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з придбання послуг меті та задачам діяльності позивача і його контрагента, або що реалізація вказаних операцій не обумовлена розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Матеріали справи не містять доказів постановлення судами вироків, рішень тощо про визнання удаваними спірних господарських операцій, визнання недійсними договорів, укладених позивачем з його контрагентом, стягнення в дохід держави незаконно отриманого майна та коштів на підставі таких договорів тощо.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства України та фактичних обставин справи.
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків, що передбачає економічну виправданість дій платника, які мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Верховний Суд у своїх постановах у справах цієї категорії послідовно (зокрема, постанови від 19.06.2018 у справі №808/2447/17, від 19.11.2019 у справі №№826/16304/17, від 04.02.2020 у справі №826/3729/15, від 02.04.2025 у справі №640/34282/21) зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.
Платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Самі по собі такі обставини, як-от: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів чи відсутність деяких із них - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Крім того, зробивши акцент на реальному здійсненні господарської операції як складової юридичного факту, що породжує у платника податків право на податковий кредит та на збільшення витрат, Велика Палата в вказаній постанові акцентувала увагу також на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Отже, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
Разом з цим наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, є підставною для врахування таких при формуванні та одержанні податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності висновку про заниження податку на додану вартість за травень 2024 року у розмірі 760873,00 грн та завищення від'ємного значення з ПДВ, що включається до складу наступного звітного податкового періоду (рядок 21 Декларації) за вересень 2024 року у розмірі 331010,00 грн, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 25.04.2025 за № 00051840701, № 00051850701.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення від 25.04.2025 за № 00051840701, № 00051850701 є протиправними та підлягають скасуванню, а позов ТОВ "Тікрайт" в цій частині слід задовольнити.
Доводи апеляційних скарг є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до всіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тікрайт", Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 440/10835/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 22.01.2026