21 січня 2026 р. Справа № 520/18054/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 07.11.25 по справі № 520/18054/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, пенсійний орган), в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв'язку, протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , не виплати компенсації втрати частини доходу та не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати припинення з 01.04.2023 року з компенсацію втрати частини доходу та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправний характер бездіяльності відповідача, яка полягає у не поновленні позивачу виплати пенсії, зупиненої відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, оскільки будь-яких доказів, які б свідчили про одержання пенсії за довіреністю більш як один рік або не одержання пенсії з поточного рахунку протягом року не надано.
Звернула увагу, що позивач не звертався із заявою про виплату пенсії по довіреності, отримував пенсію з власного рахунку за допомогою платіжного засобу до тих пір, поки банк без будь-яких підстав не почав блокувати картки, що і слугувало підставою не зняття коштів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі № 520/18054/25 позов - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на грубе порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 року по справі № 520/18054/25 - скасувати; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв'язку, протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , не виплати компенсації втрати частини доходу та не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати припинення з 01.04.2023 року з компенсацію втрати частини доходу та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.
Наполягала, що вимоги управління щодо надання документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/ перебування за кордоном (з перекладом), оригінал документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом), копії паспорта громадянина України є такими, що завідомо неможливо виконати, оскільки позивач не має документів про отримання тимчасового захисту та паспорта громадянина України, а постійно проживає за межами України та має лише закордонний паспорт.
Більш того, можливість ідентифікації пенсіонера на порталі ПФУ для осіб, що постійно проживають за межами України заблокована. Відтак, суд, діючи за змовою з ГУ ПФУ, свідомо позбавив позивача права на пенсійне забезпечення.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в Україні, до березня 1994 року проживала у АДРЕСА_1 , та отримувала пенсію за віком.
У подальшому позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку з чим виплату пенсії було припинено з 1994 року.
Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.08.2018р. у справі №645/4588/17 було визнано протиправним рішення № 689 від 02.10.2017 року Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.10.2014 р., з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, в розмірах не менше прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
На виконання цього рішення суду ОСОБА_1 було здійснено з 01.10.2014 поновлення виплати пенсії, внаслідок чого виплату пенсії фактично розпочато з 01.03.2019.
За результатами надходження 07.02.2023 повідомлення банківської установи від 25.12.2022 про зазначення ОСОБА_1 у переліку осіб, визначених пунктом 16 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (далі - Порядок № 1596), Головним управлінням на адресу її перебування на обліку як одержувача пенсії було направлено лист від 21.02.2023 № 2000-0502-9/21638 щодо необхідності подання заяви про поновлення виплати пенсії через банківську установу.
У зв'язку із відсутністю звернення позивача, виплата пенсії з 01.04.2023 здійснювалась через відділення поштового зв'язку № 61091 АТ "Укрпошта" та місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Згідно із звітністю АТ" Укрпошта" пенсія за період з 01.04.2023 по 31.10.2023 заявником не отримана, у зв'язку з чим в подальшому з 01.11.2023 виплату пенсії заявнику було припинено відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
05.03.2025 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою стосовно поновлення виплати пенсії.
Листом від 12.03.2025 № 2000-0308-8/38557 заявника повідомлено, що на виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.02.2018 у справі №645/4588/17 ОСОБА_1 було здійснено з 01.10.2014 поновлення виплати пенсії у зазначеному порядку, внаслідок чого виплату пенсії фактично розпочато з 01.03.2019: пенсію за березень 2019 року у розмірі 1535,00 грн та доплату за період з 01.10.2014 по 28.02.2019 у сумі 58001,00 грн нараховано до виплати у березні 2019 року через поточний рахунок банківської установи АТ КБ «Приватбанк». За результатами надходження 07.02.2023 повідомлення банківської установи від 25.12.2022 про зазначення ОСОБА_1 у переліку осіб, визначених пунктом 16 Порядку № 1596, головним управлінням на адресу її перебування на обліку як одержувача пенсії було направлено лист від 21.02.2023 № 2000-0502-9/21638 щодо необхідності поновлення заяви про виплату пенсії через банківську установу. Враховуючи вищевикладене та відсутність звернення заявниці, виплата пенсії з 01.04.2023 здійснювалась через відділення поштового зв'язку № 61091 АТ «Укрпошта» за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Згідно із звітністю АТ «Укрпошта» пенсія за період з 01.04.2023 по 31.10.2023 ОСОБА_1 не отримана. З 01.11.2023 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено відповідно до 4 пункту 1 статті 49 Закону № 1058-IV у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
11.06.2025 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою та просив перерахувати розмір пенсії, поновити з дати припинення, виплатити компенсацію втрати частини доходів за всі періоди невиплати пенсії, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в ПАТ АБ «Південний» відповідно зазначеним в заяві реквізитам. До вказаної заяви позивачем було надано нотаріально засвідчену довіреність № 60/25 від 12.01.2025, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 13.02.2020р.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.06.2025 року повідомлено, що відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (зі змінами) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 за № 1566/11846, заява про поновлення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України. Для осіб, які у зв'язку з агресією російської федерації тимчасово проживають за кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заяву про поновлення та документи, необхідні для поновлення пенсії, можливо надсилати засобами поштового зв'язку. Для поновлення пенсії до заяви про призначення/перерахунок пенсії додаються: копія документу/документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном (з перекладом); оригінал документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом); копія паспорта громадянина України.
30.06.2025 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою та просив повідомити що саме було підставою переведення виплата пенсії з 01.04.2023 через відділення поштового зв'язку, надіслати копію повідомлення банку та докази одержання пенсії за довіреністю більш як один рік або не одержання з поточного рахунку, надіслати довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію, компенсацію втрати частини доходу ОСОБА_1 за період з 01.10.2014 року по березень 2019 року та її розрахунок.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.07.2025 року № 2000-0402-8/101166 повідомлено, що на виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.02.2018 року по справі № 645/4588/17 ОСОБА_1 було здійснено поновлення виплати пенсії з 01.10.2014 року. Виплату пенсії ОСОБА_1 розпочато з 01.03.2019 через банківську установу АТ КБ «Приватбанк». Доплата за період з 01.10.2014 по 31.03.2019 у сумі 59536,00 грн була нарахована до виплати у березні 2019 року через поточний рахунок банківської установи АТ КБ «Приватбанк». Нараховано компенсацію втрати частини доходів за період з 01.01.2018 по 28.02.2019 у сумі 4408,08 грн, яка буде виплачена після вирішення питання поновлення виплати пенсії. За повідомленням банківської установи від 25.12.2022 № 20.1.0.0.0/7-20221220/552, яке надійшло до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 07.02.2023 ОСОБА_1 зазначено у переліку осіб, визначених пунктом 16 Порядку № 1596. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на адресу ОСОБА_1 , що міститься в електронній пенсійній справі, було направлено лист від 21.02.2023 № 2000-0502-9/21638 щодо необхідності поновлення заяви на виплату пенсії через банківську установу. Враховуючи вищевикладене та відсутність звернення ОСОБА_1 , виплата пенсії, починаючи з квітня 2023 року, здійснювалась через відділення поштового зв'язку 61091 АТ «Укрпошта» за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Згідно зі звітністю АТ «Укрпошта» пенсія за період з квітня 2023 року по жовтень 2023 року ОСОБА_1 не отримана. З листопада 2023 року виплату пенсії ОСОБА_1 припинено відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із правомірності відмови ГУ ПФУ у Харківській області у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії, оскільки станом на дату звернення із заявою про поновлення пенсії заявнику виповнилось 86 років, а тому з огляду на похилий вік сумніви пенсійного органу стосовно правомірності поновлення пенсії без надання представником заявника, зокрема, оригіналу документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом) є обґрунтованими.
Відтак, за цим епізодом оскаржене управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що не може бути кваліфіковане у якості свавільного чи необґрунтованого.
З огляду на вищевикладене, судом зазначено про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам, оскільки вона є похідною та не підлягає задоволенню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
В силу приписів пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до зазначених правових норм право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом № 1058-IV.
Нормами статті 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 4 статті 8 Закону № 1058-IV).
Як встановлено частиною 2 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зі змісту наведених норм вбачається, що іноземці мають право на отримання пенсії в Україні в тому випадку, якщо вони проживають або перебувають в Україні на законних підставах. Громадяни України мають право на отримання пенсії в Україні незалежно від того, на території якої держави вони фактично проживають.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так, зокрема, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У відповідності до частини 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм громадянин України, особа, яка проживає в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на отримання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв'язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі - органи Пенсійного фонду України) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках визначено Порядком № 1596.
Відповідно до пункту 16 Порядку № 1596 якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку.
Уповноважені банки щомісяця до 25 числа в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису через захищені канали зв'язку надсилають згідно з протоколами обміну інформацією Пенсійному фонду України інформацію про одержувачів, які пройшли фізичну ідентифікацію, та дату її проведення відповідно до абзацу другого пункту 6 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 299.
У разі невиконання одержувачем зазначених в абзацах першому та другому цього пункту умов орган Пенсійного фонду України або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через призначеного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.
Орган Пенсійного фонду України та орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги у разі виключення банку з переліку уповноважених банків.
Колегією суддів встановлено, що відповідачем було отримано повідомлення банківської установи позивача від 07.02.2023 про зазначення ОСОБА_1 у переліку осіб, визначених у пункті 16 Порядку № 1596 (не отримання нарахованих сум пенсії з поточного рахунку більше як один рік), у зв'язку із чим ГУ ПФУ в Харківській області було направлено позивачу лист від 21.02.2023 № 2000-0502-9/21638 про необхідність поновлення виплати пенсії через банківську установу.
У зв'язку з тим, що позивач із відповідною заявою до банківської установи не зверталась, ГУ ПФУ у Харківській області починаючи із квітня 2023 року, керуючись абзацом 3 пункту 16 Порядку № 1596, здійснювало ОСОБА_1 виплату пенсії через відділення поштового зв'язку 61091 АТ «Укрпошта» за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. За відомостями АТ «Укрпошта», пенсія позивача за період з квітня 2023 року по жовтень 2023 року отримана не була.
За вищевикладених обставин, ГУ ПФУ у Харківській області припинило ОСОБА_1 з 01.11.2023 виплату пенсії у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV - неотримання вказаною особою призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Колегія суддів зауважує, що оскільки позивачем не отримувалась пенсія протягом 6 місяців, а передбачена пунктом 4 статті 49 Закону № 1058-IV підстава припинення виплати пенсії у зв'язку з її неотриманням протягом 6 місяців підряд є чинною, неконституційною не визнавалась, така норма підлягала застосуванню відповідними суб'єктами у спірний період.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року по справі № 353/265/17.
З огляду на те, що ОСОБА_1 із відповідною заявою про поновлення виплати пенсії до банківської установи не зверталась, керуючись абзацом 3 пункту 16 Порядку № 1596, відповідач правомірно припинив перерахування пенсії на поточний рахунок установи уповноваженого банку та проводив виплату через призначеного оператора поштового зв'язку - 61091 АТ «Укрпошта» за місцем перебування ОСОБА_1 на обліку як одержувача пенсії.
Відтак, здійснюючи переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв'язку, ГУ ПФУ в Харківській області діяв на підставі, у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання таких дій протиправними. А відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Колегією суддів встановлено, що у подальшому, представник позивача звернувся до ГУ ПФУ із заявою від 11.06.2025 про поновлення виплати такої пенсії, однак отримав відмову через відсутність документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном, оригіналу документу про посвідчення факту, що особа є живою, копії паспорта громадянина України.
Відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України № 121 від 01.03.2001 та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Правління Пенсійного фонду України постановою № 22-1 від 25.11.2005 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).
Згідно із пунктом 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення, продовження пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4); заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном (додаток 9) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
У період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном, заява про призначення (поновлення) пенсії та документи, необхідні для призначення (поновлення) пенсії, особами, які у зв'язку з агресією Російської Федерації тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором) та отримали тимчасовий захист або статус біженця (далі - особи, які тимчасово проживають за кордоном), можуть надсилатись поштою.
Відповідно до пункту 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.
При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:
1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу;
2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;
3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).
При переведенні на пенсію по інвалідності з іншого виду пенсії орган, що призначає пенсію, додає до пенсійної справи виписку з акта огляду МСЕК про встановлення або зміну групи інвалідності.
Орган, що призначає пенсію, додає одержані від органів, що призначають допомогу, відомості про розмір допомоги, строки її виплати.
Громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 визначено, що під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред'являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором), надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що особи, які тимчасово проживають за кордоном при зверненні до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії надають документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.
У свою чергу, вимога із надання документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном поширюється на осіб, які у зв'язку з агресією російської федерації тимчасово проживають за кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця.
Колегією суддів встановлено, що позивач покинула межі України та переїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю ще у 1994 році, тобто задовго до збройної агресії рф проти України.
Відомостей про те, що остання отримувала тимчасовий захист або статус біженця, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, покладення в основу спірної відмови, оформленої листом від 26.06.2025 № 16851-17457/А-04/8-200/25, доводів про ненадання ОСОБА_1 документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію її місця тимчасового проживання/перебування за кордоном є безпідставними та такими, що базуються на довільному тлумаченні Порядку № 22-1.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Разом з цим, з огляду на зміст оскаржуваної відмови, оформленої листом від 26.06.2025 № 16851-17457/А-04/8-200/25, колегія суддів вважає, що така прийнята з порушенням принципу "належного урядування" та не у передбачений Порядком № 22-1 спосіб, що є підставою для визнання її протиправною та скасування.
При цьому, колегія суддів не надає оцінку наявності чи відсутності підстав для поновлення позивачу виплати пенсії, оскільки відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було належним чином вмотивовано рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.06.2025.
З огляду на те, що саме складенням відмови, оформленої листом від 26.06.2025 № 16851-17457/А-04/8-200/25 порушено права позивача, колегія суддів дійшла висновку, що саме таке рішення має безпосередній вплив на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи, відносно якої його складено.
Враховуючи, що суб'єктом владних повноважень фактично реалізовано його компетенцію шляхом винесення відмови, оформленої листом від 26.06.2025 № 16851-17457/А-04/8-200/25, яка відповідно і має певні правові наслідки для позивача, як така, що породжує права та обов'язки для особи, а тому визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 не є належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах.
Відтак, у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 слід відмовити.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами частини 1статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб підлягає захисту у разі встановленням судом факту їх порушення.
Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року дійшов до висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п. п. 6, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст.6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, з огляду на встановлені у справі обставини, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені законодавством, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2025 про поновлення виплати пенсії за віком з дати припинення з 01.04.2023 з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.
З огляду на вищевикладене, у задоволенні вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати припинення з 01.04.2023 року та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам, слід відмовити через їх передчасність.
Надаючи оцінку позовним вимогам про виплату компенсації втрати частини доходів, колегія суддів звертає увагу на таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок №159.
Пункти 1, 2 Порядку № 159 аналогічні положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 520/2020/19, від 25.03.2025 у справі № 400/8389/21 та від 19.06.2025 у справі № 580/11000/23.
Отже, право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати виникає внаслідок несвоєчасного нарахування та виплати доходу за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Тобто, для проведення компенсації обов'язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах відповідачем не приймалось рішення про поновлення позивачу виплати пенсії. Як наслідок, відсутні нараховані, але не виплачені суми доходів.
Відтак, враховуючи, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не нараховані та не виплачені суми пенсії, вказана позовна вимога є передчасною.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2025 по справі № 580/11000/23.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи, що суд першої інстанції не встановив належним чином всі фактичні обставини у даній справі, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі № 520/18054/25 підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 139 КАС України).
Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).
Відповідно до наявної в матеріалах справи платіжної інструкції від 08.07.2025 позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи висновки суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору понесені в суді першої інстанції пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн (968,96 грн/2) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Харківській області.
З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, підстави для розподілу таких витрат відсутні.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч.4 ст.241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 по справі № 520/18054/25 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , оформлену листом від 26.06.2025 № 16851-17457/А-04/8-200/25.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2025 про поновлення виплати пенсії за віком з дати припинення з 01.04.2023 з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко