12 січня 2026 р.Справа № 520/20954/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/20954/24
за позовом ОСОБА_1
до Харківської митниці
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської митниці (далі - Харківська митниця відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Харківської митниці від 27 червня 2024 р. № 168-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Харківської митниці;
- стягнути з Харківської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та витрати на правову допомогу;
- звернути рішення до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, а також стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Харківської митниці від 27 червня 2024 р. № 168-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Харківської митниці.
Стягнуто з Харківської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 29.06.2024 по 05.09.2025 (день ухвалення судового рішення) в розмірі 586084,86 грн.
Звернуто рішення до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, а також стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недотримання Харківською митницею порядку звільнення позивача, оскільки неправильно оцінив надані відповідачем докази. Зокрема, суд критично поставився до відомостей про ознайомлення ОСОБА_1 з вакантними посадами в інших територіальних органах Держмитслужби, зазначивши, що в них не конкретизовано перелік посад. Натомість апелянт зазначає, що до матеріалів справи було подано відомості про ознайомлення на 30 аркушах, у кожній з яких прямо вказано, що позивачку ознайомлено саме з вакантними посадами в інших територіальних органах Держмитслужби. При цьому самі листи територіальних митниць із переліками вакансій судом першої інстанції не витребовувалися, що, на думку апелянта, свідчить про неповне з'ясування обставин справи та неправильну оцінку доказів.
Крім того, зауважує, що Харківська митниця неодноразово зверталася до інших територіальних органів Держмитслужби з метою отримання інформації про наявні вакантні посади, отримала відповіді з різних митниць, а з квітня по червень 2024 року системно ознайомлювала працівників, у тому числі позивачку, з такими вакансіями під підпис. Додатково ОСОБА_1 було запропоновано понад 40 рівнозначних або нижчих посад з урахуванням її професійної підготовки та компетентностей, а також повторно запропоновано розглянути питання переведення, однак жодної заяви про переведення від неї не надходило.
У зв'язку з цим апелянт вважає, що обов'язок щодо завчасного письмового попередження про звільнення та обов'язок із пропонування всіх наявних вакантних посад, які існували з моменту попередження до дня звільнення, був виконаний у повному обсязі. Відмова позивачки від запропонованих вакансій, за твердженням апелянта, є достатньою та законною підставою для її звільнення за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, а отже висновок суду першої інстанції про порушення порядку звільнення є необґрунтованим і не відповідає фактичним обставинам справи.
Також, апелянт вказує, що під час вирішення питання про пропонування ОСОБА_1 наявних рівнозначних вакантних посад у територіальних органах Держмитслужби Харківською митницею було належним чином враховано критерії «кваліфікації» та «продуктивності праці» у розумінні статті 42 КЗпП України, застосовної в силу статті 5 Закону № 889-VIII. З цією метою, за твердженням апелянта, детально вивчено особову справу позивачки, її безперервний стаж роботи, а також проведено моніторинг виконання ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності відповідно до наказу Держмитслужби № 35, за результатами якого частина завдань та показників у відповідні квартали 2023-2024 років не виконувалася або не підлягала оцінюванню.
Посилаючись на правові висновки Верховного Суду (зокрема, постанову від 10.07.2024 у справі № 500/95/23, а також підходи, сформульовані у справах № 816/1232/17 та № 600/752/22-а), апелянт наголошує: закон не визначає вичерпної процедури оцінювання кваліфікації та продуктивності, однак роботодавець зобов'язаний здійснити таку перевірку, спираючись на об'єктивовані дані та документи, і на цій основі визначити, хто має переважне право залишення на роботі. На переконання апелянта, саме такий підхід і був реалізований, а тому висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем порядку скорочення/пропонування посад є помилковим.
Окремо відповідач, посилаючись на ч. 5 ст. 570 МК України, постанову КМУ № 494 та наказ Держмитслужби № 105, зауважує, що призначення на посади в митних органах здійснюється шляхом укладення контракту про проходження державної служби на строк до трьох років. У зв'язку з цим вказує, що контракт ОСОБА_1 № 415 від 30.06.2021 відповідно до його умов припинявся у зв'язку із закінченням строку 29.06.2024, а питання щодо продовження дії контракту суб'єктом призначення не розглядалося.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки розрахунок у сумі 586 084,86 грн здійснено з порушенням вимог Порядку № 100. Зокрема, при обчисленні середньої заробітної плати безпідставно враховано виплати, які відповідно до абзацу 2 та підпункту «б» пункту 4 Порядку № 100 не включаються до розрахунку, а саме матеріальну допомогу та оплату часу відпустки за травень 2024 року. Крім того, судом помилково визначено кількість фактично відпрацьованих днів у травні 2024 року, тоді як з урахуванням відпустки позивачка відпрацювала лише 13 робочих днів (103,5 години), а облік робочого часу в митниці здійснюється погодинно.
Виходячи з правильного розрахунку заробітку за фактично відпрацьований час у квітні-травні 2024 року, середньогодинна заробітна плата становить 171,27 грн, а середньоденна - 1 370,16 грн. Апелянт також зазначає, що період вимушеного прогулу з 29.06.2024 по 05.09.2025 складає 310 робочих днів відповідно до графіка роботи Харківської митниці. Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 424 749,60 грн, а доводи відповідача щодо неправильності розрахунку, викладені в суді першої інстанції, були безпідставно залишені судом поза увагою.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу стверджує про необґрунтованість доводів апелянта про виконання обов'язку щодо її працевлаштування, оскільки відповідач не дотримався вимог ч. 3 статті 87 Закону № 889-VIII. Зокрема, одночасно з попередженням про звільнення позивачу не було запропоновано конкретних рівнозначних чи нижчих посад державної служби з урахуванням її професійної підготовки та компетентностей. Листи інших митниць, на які посилається апелянт, датовані задовго до попередження від 27.05.2024, не адресовані персонально позивачу та не містять чіткого переліку посад, які їй пропонуються, а відомості про ознайомлення охоплюють увесь персонал підрозділу, а не лише осіб, що підлягали звільненню. Лист Харківської митниці від 19.06.2024 має лише інформаційний характер і не є належною пропозицією посади у розумінні статті 87 Закону № 889-VIII.
Крім того, позивач вказує, що відповідач не довів відсутність вакантних посад, які могли бути запропоновані, та порушив порядок подання доказів, долучивши до апеляційної скарги нові документи, створені після ухвалення рішення суду першої інстанції. Такі докази не є належними та допустимими. Також не підтверджено дотримання переважного права позивача на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України, оскільки не проведено об'єктивного порівняльного аналізу її кваліфікації та продуктивності праці з іншими працівниками, а моніторинг показників діяльності не доводить врахування цього права.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила державну службу на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил.
Наказом Державної митної служби України від 23.05.2023 № 212 «Про затвердження граничної численності працівників територіальних органів Держмитслужби», затверджено граничну численність працівників територіальних органах Держмитслужби, зокрема численність Харківської митниці - 376 посад.
Наказом Державної митної служби України від 01.04.2024 № 414 «Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 23.05.2023 № 212», внесено зміни до граничної чисельності працівників територіальних органів Держмитслужби» затверджено чисельність працівників територіальних органах Держмитслужби, зокрема граничну численність Харківської митниці - 280 посад.
Наказом Державної митної служби в особі відокремленого підрозділу Харківської митниці від 27.06.2024 за № 168-о ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87, 89 Закону України «Про державну службу», ч. 4 ст. 40 Кодексу Законів про працю в України, керуючись ст. 116 КЗпП, ст. 24 Закону України «Про відпустки», наказом Державної митної служби України від 23.05.2023 № 212 «Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів Держмитслужби» зі змінами, внесеними наказом Державної митної служби України від 01.04.2024 № 441 «Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 23.06.2023 № 212», пунктом 21 контракту 318 про проходження державної служби від 30.06.2023.
Позивач, вважаючи оскаржуваний наказ і звільнення незаконними, безпідставними та такими, що вчинено з порушенням вимог чинного законодавства України, звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності спірного наказу № 168-о від 27.06.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 », оскільки відповідачем не було дотримано встановленого Законом № 889-VIII порядку припинення державної служби: позивача не було одночасно з попередженням належним чином поінформовано та забезпечено реальною пропозицією конкретних рівнозначних або нижчих вакантних посад, не доведено відсутність таких посад у період з дня попередження до дня звільнення, а також не підтверджено врахування переважного права позивача на залишення на роботі, що свідчить про необґрунтованість та незаконність прийняття спірного наказу.
Порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача, за висновком суду свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу ч.ч. 1 і 2 ст. 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого за розрахунком суду становить 586 084,86 грн., який слід стягнути з Харківської митниці Держмитслужби.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі по тексту - Закон № 889-VIII).
Згідно п. 1 ст.1 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Нормами ст. 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з частиною п'ятою статті 22 Закону № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється: 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону) (Пункт 4 частини першої статті 83 із змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX від 19.09.2019, № 1285-IX від 23.02.2021).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, викладеній у Законі №440-ІХ, який прийнятий 14.01.2020 і набрав чинності 13.02.2020) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, викладеній у Законі №1285-ІХ, який прийнятий 23.02.2021 і набрав чинності 06.03.2021) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
У свою чергу ретроспективний аналіз положень Закону № 889-VIII дає підстави для висновку, що процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення передбачала різні редакції.
Так, редакція норми ст. 87 Закону № 889-VIII станом на день попередження позивача про звільнення та на день його звільнення з державної служби визначала підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), особливості її застосування (попередження про наступне вивільнення одночасно направляється з пропозицією рівнозначної посади або як виняток нижчої посади відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей) і внаслідок відмови від запропонованих посад (у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої статті 87).
При цьому, вказівка на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю, відсутня.
Колегія суддів зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення повністю була врегульована приписами Закону № 889-VIII, що виключає застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України, окрім врахування переважного права на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, про що вказано в абзаці другому частини третьої ст. 87 Закону № 889-VIII.
Аналіз наведених вище приписів Закону № 889-VIII вказує, що, як на день попередження позивача про звільнення, так і на день її звільнення, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення були:
- скорочення чисельності або штату державних службовців;
- скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців;
- реорганізація державного органу.
При цьому, у разі звільнення державного службовця з підстав, визначених у пункті 1 частини першої ст. 87 Закону № 889-VIII, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. І лише, якщо державний службовець відмовляється від такого переведення, роботодавець звільняє такого державного службовця.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2023 року у справі № 380/10238/21 суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби, відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Враховується і переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суд.
Як зазначалось вище, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку із звільненням позивача наказом відповідача від 27.06.2024 за № 168-о з посади головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з конртабандою. Підстава: попередження про наступне звільнення у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців ОСОБА_1 від 27.05.2024.
Надаючи оцінку спірному наказу, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалось вище, згідно з частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Дослідивши матеріали електронної справи, колегією суддів встановлено, що 27.05.2024 ОСОБА_1 під підпис ознайомлено з попередженням про можливе наступне звільнення у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, в якому вказано, що у зв'язку із затвердженням структури Харківської митниці на 2024 рік та штатного розпису Харківської митниці на 2024 рік, керуючись абзацом другим частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, з урахуванням професійної підготовки та професійних компетентностей та у межах функціонування Держмитслужби за моделлю єдиної юридичної особи, запропоновано одну з рівнозначних або нижчих посад та наведено перелік листів Енергетичної митниці від 02.04.2024 № 7.6-1/12/7/1546, Вінницької митниці від 05.04.2024 № 7.12-1/12-02/7/2490, Одеської митниці від 05.04.2024 № 7.10-1/12-01/7/6299, від 22.04.2024 № 7.10-1/12-01/7/7147, від 22.05.2024 № 7.10-1/12-01/7/9000, Координаційно-моніторингової митниці від 11.04.2024 № 7.9-1/12/7/1188, Київської митниці від 17.04.2024 № 7.8-1/12-02/7/6802, Львівської митниці від 17.04.2024 № 7.4-1/12-01/7/11258, Закарпатської митниці від 26.04.2024 № 7.7-1/12-01/7/3306, від 26.04.2024 № 7.7-1/12-01/7/3308, Миколаївської митниці від 30.04.2024 № 7.7-1/12/7/1294.
Після чого вказано, що у разі відмови від переведення на одну з запропонованих посад відповідно до частини першої та другої статті 41 Закону № 889-VIII, ОСОБА_1 буде припинено державну службу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII та виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Крім того, в матеріалах електронної справи міститься попередження позивача про наступне звільнення від 19.06.2024, яким Харківська митниця поінформувала ОСОБА_1 про наступне:
«Відповідно до наказу Державної митної служби України від 23.05.2023 № 212 «Про затвердження Граничної чисельності працівників територіальних органів Держмитслужби» (зі змінами) чисельність Харківської митниці зменшено на 95 штатних одиниць. У зв'язку із скороченням Граничної чисельності працівників Харківської митниці Вас буде звільнено з займаної посади 28.06.2024 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».
З метою забезпечення збереження кадрового потенціалу та оптимального його використання, дотримання вимог положень ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII та вимог законодавства про працю, Харківська митниця, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України, пропонує розглянути питання щодо переведення на інші рівнозначні посади або нижчі посади державної служби в інших територіальних органах Держмитслужби, відповідно до Вашої професійної підготовки та професійних компетентностей» та надала перелік вільних вакансій у територіальних органах ДМС».
Отже, з наведеного слідує, що у спірних правовідносинах фактично мали місце два окремі попередження про наступне звільнення позивача - від 27.05.2024 та від 19.06.2024.
Дослідивши зміст вказаних документів, колегія суддів зазначає, що попередження від 27.05.2024 носило виключно інформаційний характер, оскільки містить лише перелік листів інших територіальних органів Держмитслужби без конкретизації посад, які фактично пропонувалися позивачу, а відтак не може вважатися належним виконанням обов'язку, передбаченого частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII.
Водночас друге попередження від 19.06.2024, яким уже було наведено конкретний перелік рівнозначних або нижчих посад, надіслано позивачу з порушенням установленого законом строку, а саме менш ніж за 30 календарних днів до дати звільнення, що само по собі свідчить про недотримання відповідачем імперативних вимог закону. Отже, зазначене інформування не може усунути порушення, допущені на етапі первинного попередження, та не підтверджує належного і своєчасного пропонування посад у розумінні статті 87 Закону № 889-VIII.
Посилання відповідача на ознайомлення позивача з листами інших митниць колегія суддів не приймає, оскільки такі листи доводилися до відома працівників, зокрема позивача, ще до вручення попередження про можливе звільнення, не були пов'язані безпосередньо з процедурою вивільнення та мали загальний інформаційний характер. При цьому з поданих відомостей неможливо встановити, з яким саме змістом документів ознайомлювалась позивач, а у більшості з них відсутні відомості про конкретні вакантні посади, що унеможливлює висновок про фактичне та належне пропонування ОСОБА_2 відповідних посад у порядку, визначеному законом.
Колегія суддів зауважує, що встановлена законодавством можливість скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури, штатного розпису (змінами в організації виробництва і праці) державної установи (організації) не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників (пропонування наявної роботи за відповідною професією чи спеціальністю), які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
За приписами ч. 1 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 492 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №821/595/16, від 31.03.2020 у справі №826/6148/16, від 11.06.2020 у справі №826/19187/16, від 26.05.2021 у справі №140/90/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 800/538/17, від 26.01.2023 року у справі №160/336/20.
Отже, суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем у даній справі не було доведено належним чином відсутність вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу.
Тож відповідач, як роботодавець, повинен був запропонувати ОСОБА_1 всі наявні вакантні посади, які відповідають зазначеним вимогам, що існують в державній установі, незалежно від того, в якому структурному підрозділі вона працювала, та які були актуальними на день попередження про майбутнє звільнення, а також вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення, а не ті, які були актуальними за декілька місяців до надісланого попередження про наступне звільнення.
Вказане свідчить про недотримання відповідачем його обов'язку по працевлаштуванню працівника, якого попереджено про майбутнє звільнення.
Водночас колегія суддів не приймає доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 27.05.2024 відмовилася від запропонованих їй посад, оскільки попередження про можливе наступне звільнення від цієї дати не містило конкретного переліку рівнозначних чи нижчих посад державної служби. У зв'язку з чим, відсутні правові підстави вважати, що позивачка могла відмовитися від посад, які їй фактично не були індивідуалізовано та належним чином запропоновані.
Відтак, наведені вище висновки додатково вказують на те, що відповідач мав запропонувати рівнозначну посаду позивачці, і повинен був це зробити з моменту вручення попередження 27.05.2024, однак такий обов'язок не виконав, що спростовує відповідні доводи Харківської митниці про відсутність вакантної, рівнозначної посади чи нижчої посади державної служби, на яку можливим було б здійснити переведення ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів зауважує, що процедура вивільнення працівників у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників передбачає обов'язок роботодавця врахувати переважне право працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці на залишення на роботі.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм Кодексу законів про працю України викладені в постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17, від 27 лютого 2020 року у справі №620/1941/19, від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16, які враховуються судом у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів зауважує, що скорочення чисельності або штату працівників передбачає обов'язок роботодавця забезпечити об'єктивну та всебічну оцінку працівників з метою визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі. Така оцінка має ґрунтуватися не лише на формальному аналізі окремих показників діяльності, а на реальному порівнянні рівня кваліфікації та продуктивності праці всіх працівників відповідної категорії, з урахуванням їх трудового стажу та інших істотних обставин. Саме проведення порівняльного аналізу є необхідною передумовою для правомірного прийняття рішення про звільнення конкретного працівника у зв'язку зі скороченням.
Так, на підтвердження виконання наведених норм, в апеляційній скарзі, зокрема, відповідач стверджує, що ним було детально вивчено особову справу позивача, взято до уваги тривалий безперервний стаж її роботи в установі, організації у підрозділах митного оформлення, а також проведено моніторинг виконання ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності відповідно до наказу Держмитслужби № 35, за результатами якого встановлено, що частина завдань та показників у відповідні квартали 2023-2024 років не виконувалася або не підлягала оцінюванню.
У зв'язку з чим, відповідач вказує, що враховуючи відсутність вакантних рівнозначних або нижчих посад в митниці у період з моменту вручення попередження 27.05.2024 до дати звільнення з посади 28.06.2024 та відсутність рівнозначних вакантних посад підкатегорії посад державної служби «В1» або нижчих посад у штатному розписі Харківської митниці на момент звільнення ОСОБА_1 28.06.2024 забезпечити її працевлаштування відповідно до її кваліфікації не виявлялось можливим
Колегія суддів критично сприймає наведені доводи відповідача, оскільки, ані до суду першої, ані апеляційної інстанції Харківською митницею не надано жодних доказів з наведенням відповідних даних, які б свідчили про переважне право одного працівника на залишення на роботі перед іншим працівником, зокрема позивачем.
Надані разом з апеляційною скаргою результати моніторингу виконання ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності ОСОБА_1 за III-IV квартали 2023 року та I-II квартали 2024 року стосуються виключно позивачки і не містять будь-якого порівняльного аналізу її продуктивності праці та рівня кваліфікації з іншими працівниками, яким було надано перевагу на залишення на службі, або з тими, які підлягали звільненню.
Крім того, з поданих відповідачем звітів про чисельність працівників Харківської митниці вбачається, що станом на 01.06.2024 чисельність працівників категорії «В» становила 284 особи, а станом на 01.07.2024 - 192 особи. Тобто, що на момент звільнення позивача з державної служби чисельність працівників категорії «В» фактично становила 284 особи, що зумовлювало необхідність проведення відповідачем повного та об'єктивного порівняльного аналізу цієї категорії працівників.
Отже, відповідач був зобов'язаний здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці та рівня кваліфікації всіх працівників категорії «В», у тому числі позивача, з метою визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, а у разі встановлення рівних показників додатково оцінити наявність обставин, що зумовлюють таке переважне право. Водночас жодних належних доказів виконання цих дій відповідачем до суду подано не було.
Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку, що питання переважного права на залишення на роботі вирішувалося відповідачем без дотримання вимог закону, формально та без належного урахування всіх фактичних даних, які мали істотне значення для прийняття оскаржуваного рішення.
Колегія суддів наголошує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак відповідач у межах спірних правовідносин був зобов'язаний дотриматися визначеної законом процедури звільнення позивача, що в порушення норм чинного законодавства не було зроблено останнім.
Частина 6 ст.43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, набула чинності для України 11 вересня 1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини, викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що при прийнятті оскаржуваного наказу від 27.06.2024 за № 168-о «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи, та всупереч вимогам чинного законодавства.
Доводи апелянта щодо припинення державної служби ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку дії контракту колегія суддів не приймає, оскільки підставою звільнення позивача визначено пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, тобто скорочення чисельності або штату державних службовців, а не закінчення строку контракту. Саме законність звільнення позивача з наведених підстав є предметом розгляду у цій справі, тоді як посилання відповідача на закінчення строку дії контракту фактично підміняє обрану ним підставу звільнення та не відповідає тій процедурі, яку останній застосував на практиці.
Таким чином, відповідач, обравши підставою припинення державної служби скорочення штату, був зобов'язаний дотриматися вимог спеціального закону щодо порядку такого звільнення та гарантій для державного службовця, а перебіг строку дії контракту не звільняв його від виконання зазначених обов'язків і не може слугувати самостійною підставою для визнання оскаржуваного наказу правомірним.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Проте відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували правомірність наказу Харківської митниці від 27.06.2024 № 168-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ Харківської митниці від 27.06.2024 № 168-о прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак він є протиправним і підлягає скасуванню.
Порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу ч.ч. 1 і 2 ст. 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України в постанові від 16.10.2012р. у справі № 21-267а12 дійшов висновку, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в ч.1 ст.235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
За таких умов та на підставі встановлених фактичних обставин справи, апеляційний суд має достатньо підстав для поновлення позивача на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою Харківської митниці, тобто, на тій посаді і в тому органі, звідки її було звільнено.
З огляду на зміст наказу Харківської митниці Держмитслужби від 27.06.2024 за № 168-о «Про звільнення ОСОБА_1 », за яким датою звільнення позивача з посади є 28.06.2024, датою поновлення позивача на посаді, та, відповідно, початком вимушеного прогулу, який підлягає оплаті середнім заробітком відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, слід вважати 29.06.2024.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно неправильного визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів вважає їх слушними та зазначає.
Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з пп. "з" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника, зокрема за час відпустки. А згідно підпункту б пункту 4 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати, зокрема матеріальна допомога.
Положеннями п. 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Ухвалюючи рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29.06.2024 по 05.09.2025 в розмірі 586 084,86 грн, суд першої інстанції виходив з відомостей, наданої ОСОБА_1 , довідки про доходи № 65 від 28.06.2024, виданої Харківською митницею, в якій, серед іншого, вказано розмір отриманого ОСОБА_1 доходу у квітні, травні 2024 року - 29774 грн та 56415,08 грн відповідно. Враховуючи дані такої довідки, суд першої інстанції визначив розмір середньоденної заробітної плати на рівні 1915,31 грн.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що вказана довідка, покладена судом першої інстанції в основу розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, копія якої міститься в матеріалах електронної справи, не відповідає вимогам Порядку № 100 та не може вважатися належною і достатньою підставою для визначення розміру спірної виплати, оскільки її зміст не дає можливості встановити структуру нарахованого позивачу доходу за відповідні місяці, зокрема виокремити виплати, які підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати, а також визначити кількість фактично відпрацьованих робочих днів (годин) у розрахунковому періоді.
Як вказує апелянт та не заперечує позивач, до загальної суми нарахованого позивачу доходу за травень 2024 року входила матеріальна допомога - 26272,31 грн та оплата відпустки у розмірі 11961,74 грн, тобто виплати, які відповідно до Порядку № 100 не підлягають врахуванню при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначенні. Таким чином, відомості довідки про доходи, використаної судом першої інстанції, не дозволяли коректно визначити розрахункову базу для визначення розміру спірної виплати.
Колегія суддів зауважує, що за наявності сумнівів щодо повноти та належності відомостей, необхідних для правильного обчислення середнього заробітку, суд першої інстанції був зобов'язаний вжити заходів для всебічного та повного з'ясування обставин справи, зокрема витребувати у відповідача належну довідку про доходи позивача із розшифруванням складових заробітної плати та зазначенням кількості фактично відпрацьованих робочих днів (годин) у розрахунковому періоді.
Однак таких процесуальних дій судом першої інстанції вчинено не було, унаслідок чого розрахунок середнього заробітку здійснено на підставі неповних та неналежних доказів, що призвело до помилкових висновків у цій частині рішення.
Так, з довідки Харківської митниці № 7.14.22.02/109 від 14.08.2024 вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1370,16 грн.
Зазначений розмір визначено відповідачем із урахуванням виплат за квітень та травень 2024 року з виключенням одноразових грошових виплат, що відповідає вимогам пункту 4 Порядку № 100.
За таких обставин колегія суддів визнає наведені у цій довідці відомості такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, та вважає їх такими, що підлягають врахуванню при подальшому визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Слід зауважити, що судом першої інстанції помилково визначено кількість робочих днів вимушеного прогулу у розмірі 306 днів, тоді як фактична тривалість періоду вимушеного прогулу з 29.06.2024 по 05.09.2025 за п'ятиденним робочим тижнем становить 310 робочих днів, що, у свою чергу, також вплинуло на правильність розрахунку суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню.
Період вимушеного прогулу складає з 29.06.2024 по 05.09.2025 (день звільнення позивача з роботи не включається до розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу) тривалістю 310 робочих днів.
Відтак, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за вказаний період, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 424 749,60 (1370,16. х 310 робочий день), із відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.
Посилання апелянта на те, що дія контракту про проходження державної служби №415 від 30.06.2021 укладений Харківською митницею з головним державним інспектором відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою та порушення митних правил ОСОБА_1 припиняється 29.06.2024 (у разі закінчення строку) і питання щодо продовження строку дії контракту ОСОБА_1 суб'єктом призначення не розглядалось, колегія суддів вважає такими, що не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки предметом розгляду по цій справі є перевірка правомірності наказу Харківської митниці від 27.06.2024 №168-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Харківської митниці від 27 червня 2024 р. № 168-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення позивачки на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Харківської митниці, проте невірно визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року по справі № 520/20954/24 слід змінити в цій частині, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Харківської митниці (код ЄДРПОУ 44017626) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 29.06.2024 по 05.09.2025 (день ухвалення судового рішення) в розмірі 424 749, 60 коп.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Харківської митниці задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року по справі № 520/20954/24 змінити в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"Стягнути з Харківської митниці (код ЄДРПОУ 44017626) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 29.06.2024 по 05.09.2025 (день ухвалення судового рішення) в розмірі 424749 (чотириста двадцять чотири тисячі сімсот сорок дев'ять) 60 коп.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року по справі № 520/20954/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 22.01.2026 року